За інформацією: Суспільне Чернівці.
На фото жінки ліплять вареники, які потім передадуть військовим. Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
З початком повномасштабного вторгнення буковинці згуртувалися, аби в тилу підтримувати військових, які обороняють країну від російської армії. У невеликих віддалених селах та в районних центрах, самостійно чи командою, організовували збір грошей та тоннами передавали на фронт допомогу.
У Великокучурівській громаді Чернівецької області жителі за день можуть приготувати дев’ять каструль голубців, двадцять відер вареників та до ста кілограмів печива. Багі, які виготовляють місцеві механіки, допомагають бійцям на передовій, а окопні свічки горять до п'яти годин на вітрі. Зібрану допомогу майже щотижня передають військовим з громади. Суспільне розповідає, як за рік громада не втомилася допомагати українському війську задля перемоги.
"Коли з фронту кажуть "хочемо ще" – отже, треба ще більше працювати"
О дев'ятій ранку на кухні Наталі Мельничук зібрався десяток господинь – хтось замішує тісто на вареники, а хтось вже доварює партію голубців. На плиті парують гарячі страви. Жінки готують та збирають передачу для родичів та друзів з громади, які воюють.
З березня на фронті й брат волонтерки Юлії Семенюк. Коли він їхав на війну, йому в дорогу дали вареники. Вже на шляху хлопці їх їли.
"Вони в автобусі їли й дзвонять: "Юля, це бомба, тільки сметани не вистачає". Коли хлопці звідтіля телефонують й кажуть "гарно дякую, ми хочемо ще" – значить треба ще більше працювати", – розповідає волонтерка.
Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Господині заготовляють інгредієнти у себе вдома та переважно збираються разом на кухні Наталі. Попри те, що кожна має основну роботу, готують щодня – іноді до сьомої вечора.
"Вдома роботі ніколи не має кінця, але треба нашим хлопцям допомогти. От Наталя дзвонить, чи можу завтра? Звичайно, можу. Я можу зварити вдома картоплю, заправити її перцем, цибулькою – от вже готове принесла. Вже далі ми ліпимо", – каже волонтерка Анна Лячинська.
Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Сама Наталя Мельничук волонтерить з чоловіком з 2014 року. Її старший син військовий, а менший працює рятувальником й допомагає у Харкові. Каже, від початку вторгнення охочих допомагати побільшало, водночас про допомогу дзвонять військові з різних областей.
"Хто до нас дзвонить, то ми допомагаємо, але маємо у громаді наших волонтерів – вони їздять своїми бусами на передову до наших хлопців, то ми стараємося їм більше подати. Але біля наших ще багато військових з усієї України – вони усі наші".
Джерело: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Також жінки готують тушкованку та бурякову заправку, бо їх полюбляють військові. Наталя розповідає, що за день закрили понад сто кілограмів м’яса – це майже двісті півлітрових банок. Частину вже передали на передову, решту поки зберігають окремо у ящиках – хочуть відсортувати та відправити хлопцям.
"Ми народ робітний – ґаздині. Москалі б це не робити, я вам гарантую", – запевняє Анна Лячинська.
Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Окопні свічки надсилають щотижня
В одному з дитсадків громади окопні свічки роблять у кочегарні – приміщення напівтемне, а заготовки для майбутніх свічок стоять на столі поруч з дровами для обігріву закладу. Тут працює Андрій Гостюк — разом з колегою він підтримує вогонь у котлі, а коли мають вільний час, то виготовляють свічки. Каже, навчилися робити так, щоб вони горіли, навіть, коли вітер дме вісім метрів за секунду.
"Кожну баночку перемиваємо. В них перетоплюємо навіть ароматичні свічки. Декілька разів заливаємо, бо картон втягує в себе. У баночці певного об’єму вони можуть горіти інтенсивно до 4,5 – 5 годин, а потім ще півтори години слабшим полум’ям", – каже Андрій.
Кочегар Андрій Гостюк у вільний від роботи час робить окопні свічки. Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Андрій Гостюк виготовляє окопні свічки для військових. Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Чоловік розповідає, що картон, парафін та банки для свічок приносить усе село, частину передають з-за кордону. Андрій витягує з машини великий пакет, де складені готові свічки – їх там понад двісті. Тримає міцно, бо важать майже 15 кілограмів. Ці свічки передадуть у роти, в яких служать бійці з громади. Роблять це щонайменше раз на тиждень. Якщо волонтери не їдуть, то передають Наталі Мельничук, вона надсилає їх поштою.
"Вона усім ділить потроху. Якщо ви в неї були, то чули як вона каже: "Давайте вже, бо немає".
Пакет з окопними свічками, які передадуть військовим. Джерело: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Окопні свічки, які виготовили волонтери у Великому Кучурові. Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
"Задоволені більше, ніж джипом"
Механік Денис Гаврилюк їздить по селу на багі. Його сконструював сам й наразі тестує, щоб перевірити на справність, адже потім ними будуть користуватися військові на передовій. Від початку вторгнення Денис виготовляє машини для військових 80-ої десантно-штурмової бригади, в якій воюють бійці з Чернівців та Глибоки.
На одному такому багі може їздити одночасно 12 людей. Ними доставляють провізію та боєкомплекти.
"Як привіз їм багі, то вони були шоковані – виїхали, зробили роботу, приїхали. Задоволені більше, ніж пікапом чи джипом", – каже волонтер.
Механік Денис Гаврилюк зараз працює над новою розробкою біга для військових. Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Від березня 2022 року Денис відремонтував декілька десятків машин для військових. Для цього їздив на передову, а коли не було змоги ремонтувати техніку там, то забирав її додому й потім відправляв назад.
"Працюємо безплатно. Не усі витримують, бо це уже рік буде, а зарплату усі хочуть", – розповідає Денис.
Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці
Військові часто переїжджають, тому Денис з колегами зробили для бійців кухню у причепі. Його обладнали холодильником, мікрохвильовою, газовою плиткою та столом.
"Ціла кухня – зроблено для хлопців. От під’їхали вони на поле чи посадку, стали, й вже чай гарячий можна приготувати. Якщо вітер, то що приготуєш? Нічого. А так – все у приміщенні. Відкрив столик, видача їжі є", – каже волонтер.
Фото: Марія Ігнатюк/Суспільне Чернівці"Кожна поїздка заряджає емоціями військових. Багато питають, чого я туди їду? У мене троє дітей, найменшому сину місяць – страшно й хвилююся за сім'ю. Але хлопці по вісім місяців додому не приїжджають, у них теж діти й батьки".
