За інформацією: Суспільне Чернівці.
Володимир Івасюк. Суспільне Медіатека
"У 60-ті роки Володимир Івасюк зміг витворити новий різновид сучасної української пісні, зробив стрибок, але не порвав з традиціями. Ми б хотіли, щоби наші молоді артисти теж так поставилися до пісні", – говорив напередодні фестивалю співорганізатор Кирило Стеценко.
Відвідувачі фестивалю Червона рута-1989 з плакатом Івасюка. Суспільне Медіатека
Український співак Назарій Яремчук був тоді членом журі. Він теж опісля фестивалю у 1990 році зауважував, що бракувало уваги до постаті Івасюка.
Назарій Яремчук та Василь Стріхович. Суспільне Медіатека
"Можна було дати більшу данину творчості Володимира Івасюка на цьому фестивалі. Необхідно, щоби в умовах конкурсу було виконання однієї його пісні", – казав співак.
Історикиня Ганна Скорейко називає це феноменом, що "Червону руту" згадували як пісню і дуже мало говорили про її автора.
"Ім'я Володимира Івасюка намагалися не згадувати. Хоча люди поміж собою говорили про нього, як про символ української незламності. Фестиваль став об'єднуючим простором для тих, хто навіть боявся політики", – каже Скорейко.
Ганна Скорейко. Суспільне Чернівці
"Ми відчули себе людьми і побачили, яка ми багата нація"
Попри те, що 1989 рік – це була ще епоха радянського союзу, однак вже у той час було неможливо зупинити український молодіжний рух. За словами історикині Ганни Скорейко, молодіжні гурти з'являлися у кожному місті: найбільше їх було у Львівській області, менше у Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій.
Відвідувачі фестивалю Червона рута-1989 . Суспільне Медіатека
"Звучала тільки українська пісня. Все було українське. Ми відчули, що в нас щось є і що можна навіть міліції не боятися. Ми відчули себе людьми. Ми побачили, яка ми багата і красива нація. Ми зрозуміли, що нам треба робити якийсь рух і розривати ці пута, що нас зв'язували", – каже Нечаєва.
Парасковія Нечаєва. Суспільне Чернівці
Фестиваль називають не лише майданчиком, де співаки могли заявити про себе, але й подією, яка передувала і показала неминучість незалежності, пробуджувала і масштабувала в українців відчуття своєї ідентичності. Про незалежність тоді говорили обережно, але поступово йшли до цього. "Червона рута" була однією з передумов.
Фестиваль «Червона рута» 1989 року. Суспільне Медіатека
"По-перше, у 1989 році вся Східна Європа пройшла через оксамитову революцію. Там уже відбулося повалення комуністичних режимів і до влади приходили народно-демократичні режими. Ось це відчуття приналежності до цієї справді великої і дуже потужної східноєвропейської просторовості давало відчуття, що якщо вони можуть, то ми повинні. По-друге, в радянському союзі вже не могли стримати ворожі голоси, які лунали на коротких хвилях. Бо майже в кожній домівці вже був радіоприймач. Вночі на ньому шукали хвилі, які розповідали правду. І по-третє, український народ не пробачив комуністичному режиму Чорнобильську катастрофу", – говорить Скорейко.
Приносили синьо-жовті прапори і заспівали гімн України
Радянське і партійне керівництво, силові структури не сприймали подію серйозно. Спочатку думали, що йдеться лише про “поспівати”. Але коли побачили синьо-жовті прапори, то занервували. Міліція на вході забирала символіку, але молодь ховала її і виймала вже на території фесту.
"Була вказівка, щоби на завершальний концерт кожне підприємство відправило певну кількість людей з синьо-червоними прапорами Української Радянської Соціалістичної Республіки або з червоними прапорами Радянського Союзу. Коли ми з чоловіком хотіли потрапити на концерт, виявилося, що місць немає. Як це немає місць? Ми таки туди потрапили і коли розпочався захід, люди виймали ці прапори, але згодом таки діставати синьо-жовту символіку", – розповідає Скорейко.
Представники поліції на фестивалі Червона Рута 1989 року. Суспільне Медіатека
24-го вересня на завершальному концерті на стадіоні "Буковина" зі сцени прозвучав гімн України. Його виконав лауреат гран-прі фестивалю Василь Жданкін. Підтримали ініціативу Віктор Морозов та Едуард Драч.
Учасники фестивалю Червона Рута у 1989 році. Суспільне Медіатека
"Усі точно знали, що за цей гімн можна позбавитися в гіршому випадку життя, в кращому – свободи, у такому собі – здоров'я. Це виконання на увесь стадіон означало – "Українці, ми врятовані!" – каже Скорейко.
Історикиня розповідає, що за документами чергового з'їзду комсомолу України, не було жодного засудження дій.
"Вони казали: "Ми молодці. Ми провели один з найпотужніших фестивалів української пісні". Ніхто не каявся. З фондів комсомолу на це виділили приблизно 44 тисячі карбованців. Це були доволі великі гроші. Потім частина цих комсомолів стали українськими патріотичними діячами, стали частиною нової України", – говорить Скорейко.
"Вони відкривали нам Україну"
У Чернівцях зібралося понад 500 виконавців. Серед українських були представники з Києва, Маріуполя, Львова, Харкова, Сімферополя, Запоріжжя. Були й виконавці з-за кордону – з Канади, США, Польщі, Аргентини. Учасники виконували пісні українською в жанрах рок-музики, поп-музики та кобзарства. Наприклад, у жанрі поп-музики Андрій Миколайчук виконав пісню "Піду втоплюся у річці глибокій", а Інеса Братущик – "Ти до мене не ходи".
Водночас на фестивалі завдяки пісням глядачі більше дізнавалися про голодомор, алопецію чи по-новому відкривали для себе Шевченка.
"Було дуже багато виконавців, які співали Шевченка і робили це в таких нових форматах, що він знову повернувся до України в тому вигляді, в якому він був тоді близько до людей. Коли група "Кому вниз" заспівала у роковій обробці пісню "Стоїть у селі Суботові", то це було відкриття Шевченка з другого боку, не так, як ми вивчали у школі. До Братів Гадюкіних і їхньої пісні “Наркомани на городі” я тоді поставилася смішно. Ймовірно, не стала фанаткою, але раділа, що вони є. Феноменом була Марічка Бурмака. Вона приїхала з русифікованого Харкова і заспівала Олександра Олеся", – пригадує Скорейко.
Сестричка Віка. Суспільне Медіатека
"Ми дізналися на цьому концерті від бандуриста з Австралії Віктора Мішалова про голодомор 1933 року. Від Клавдії-Еліси Полотнянки з Аргентини дізналися про репресії. У нас ця інформація була закрита і вони фактично відкривали нам Україну. Це було надзвичайно цікаво і зворушливо", – розповідає Нечаєва.
"Фестиваль перезапустив українське національне життя у Чернівцях"
На "Червоній руті" Василь Жданкін отримав гран-прі фестивалю. Серед лауреатів були "Сестричка Віка", "Кому вниз", "Брати Гадюкіни", Едуард Драч, Віктор Морозов, Тарас Курчик, Андрій Миколайчук та інші.
"Коли Сестричка Віка співала свої пісні – особливо "Ой, Морозе, Морозенку", я розуміла, що це революційний заклик. Ця виконавиця була революціонеркою у всіх проявах, тому я тоді її помітила. А коли я слухала пісню "Чорна рілля ізорана" Василя Жданкіна, в мене серце розривалося. Тому що більше ніхто її так не виконував, як це робив він", – ділиться спогадами Ганна Скорейко.
Фестиваль Червона рута 1989 року. Суспільне Медіатека
"Обласний комітет комуністичної партії примусив нас розшифровувати виступи Братів Гадюкіних і Сестрички Віки, коли вона сказала: "Мені все одно "ковбаса" чи "калбаса", лиш би вона була". Мали також розшифрувати пісню, яку співав Віктор Морозов про алопецію – про те, як у Чернівцях лисіли діти, а також пісню Едуарда Драча "Віддайте мову", – розповідає Нечаєва.
У 1989 році Парасковія Нечаєва працювала головною редакторкою художніх програм чернівецького телебачення. Команда була на фестивалі і завдяки пересувній телевізійній станції записала виступи. З такою ж станцією на фестиваль приїхала команда київського телебачення.
За її словами, коли передача про фестиваль вийшла в ефір, влада дала розпорядження, почалися підриви на Цецино і неможливо було подивитися виступи. Влада працювала проти "Червоної рути" і засудила подію. Сказала, що фестиваль не треба було проводити, бо він "вносить смуту в народ". Але Парасковія Нечаєва каже, що він давав людям настрій до боротьби.
"Ми розуміли, що відбулося щось дуже серйозне, яке на той момент оцінити було дуже складно, майже неможливо. Розуміли, що світ насправді перейшов на новий рівень. Фестиваль перезапустив українське національне життя у Чернівцях. Усім стало зрозуміло, що все-таки українці в Чернівцях не просто є, а вони реально представляють силу, яка буде далі рухати це життя самостійно", – говорить Скорейко.
"Спочатку українізували Буковину, а потім поїхали в інші міста"
"У мене таке враження, що організатори його заздалегідь задумали, як фестиваль, який кочуватиме Україною. Чому рута, яка народилася тут, чому Івасюк, який писав переважно тут, – чому цей фестиваль повинен кочувати? Не можу собі цього уявити. Наше завдання – довести, що його прописка тут", – говорив у 1990 році режисер обласного телебачення Василь Стріхович.
Пізніше фестиваль таки почали проводити в інших містах України, щоб українізувати їх. Так у 1991-ому році "Червона рута" відбулася у Запоріжжі. У 93-ому фестиваль провели у Донецьку, у 95-ому – в Криму.
"Вони спочатку українізували Буковину, а потім поїхали українізовувати Запоріжжя. Хто носив в собі Україну, але не міг про це сказати, бо затикали рота, той відчув, що він може щось зробити. Після фестивалю на телебаченні почали створювати передачі, які пов'язані з Україною", – говорить Нечаєва.
За її словами, після закінчення фестивалю обласний комітет комуністичної партії арештував рулони, на яких були записані пісні фестивалю.
"Ми не мали права без їхнього дозволу давати жоден номер. Тільки у передачі “Ви нам писали”, яку вів Назарій Яремчук, давали у кожній програмі одну пісню з фестивалю", – розповідає Нечаєва.
Ганна Скорейко каже, що без "Червоної рути" не відбувся би телевізійний проєкт "Територія А", який популяризував українську пісню. Загалом ця подія дала можливість рухатися далі.
"Я щоразу дякую Богові, що я українка і що я пройшла через ось це очищення "Червоною рутою". Чому ми всі пішли, коли були події у 2004 році чи у 2013-2014 роках? Бо ми шукали відчуття, яке ми прожили у 1989 році. Ми настільки були сповнені оптимізму, що нас багато. Ми були впевнені, що у нас все вийде і у нас вийшло. І війну цю ми виграємо", – говорить Скорейко.
Читати ще
Читати ще «Не боявся втратити чиюсь ласку». Архівні спогади рідних і колег про буковинського актора та режисера Миколайчука
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
