За інформацією: Суспільне Дніпро.
Восьмирічна донька Любові Варя. Суспільне Дніпро
Вдома, додала Варя, залишився її дядько. До того ж дівчинка сумує та хвилюється за найкращого друга, який і досі залишається в селі. Сама ж їхати, говорить вона, не хотіла.
"Бо я там звикла. Малювала, гралася іграшками, читала. По дому сумую…", — сказала Варя.
Варя в шелтері. Суспільне Дніпро
Любов розповіла: село розташоване майже на межі Дніпропетровської та Донецької областей. Щодня там чути, як росіяни атакують Добропілля та Межову. Вона зазначила: виїжджати не хотіли, але зібрати речі та виїхати довелося, бо в селі мають оголосити примусову евакуацію.
"Дуже гучно, ракети літають. У нас на днях ще приліт був. Діти кричали, і до мамки бігли. Вікна затремтіли, я навіть сама перелякалася", — додала вона.
Любов. Суспільне Дніпро
Чоловік Любові три місяці тому пропав безвісти на фронті, жінка опікується дітьми самотужки. Виїжджати з села, за її словами, було лячно, бо росіяни атакували дорогу до центра громади дронами. З речей взяли лише теплий одяг дітям та документи.
"Діти як діти – вони хочуть побачити щось новеньке… Дай Боже, що вони не бачили всього жаху. Миру хочеться, щоб чоловік повернувся, це найголовніше…", — говорить Любов.
Нині родина перебуває в шелтері поблизу Дніпра. Суспільне Дніпро
Куди їхати далі — жінка не знає. Хвилюється, що заощаджень може не вистачити на тривалу оренду. Сподівається, що вдасться знайти тимчасове житло на Закарпатті.
Читати ще
Читати ще
«Їхати не хочеться, але доведеться» — жителі прифронтового Миронового на Дніпропетровщині про евакуацію з-під обстрілів
Читати ще
«Коли виїжджали, за нами гнався дрон»: історія переселенців з Костянтинівки, які евакуювалися до Дніпра
