За інформацією: Суспільне Вінниця.
Військовослужбовець 45-го окремого стрілецького батальйону Ігор Мерецький. Суспільне Вінниця
Найважчий бій для нього, як розповів захисник, також був у селі Степове.
"Тоді вже був дуже потріпаний батальйон. В нас були здовж посадки два спостережних пункти: один називався "Лавр", інший — "Хантер". У першому — "Лаврі" — були залишки першої роти. На "Хантер" — заходили залишки другої роти. Чую по рації, що до нас гості. Залітає п'ять бронетранспортерів з десантом. А в нас, щоб ви розуміли, на СП-шках десь приблизно по вісім людей. А п'ять БТР з десантом – це по-бідному два взводи. Вони скидають десант в цих залишках села: десь ще стіна більш-менш зберіглася, десь там кусочок дому без криші. Ми почали відстрілюватися, по можливості знімати цей десант. Коли вони почали ховатися за стінами, тут друге радісне повідомлення: "До тебе наші гості". Прилетіли з 47-ї дуже оперативно, просто позносили ці будинки і залишки вже там ми добивали".
Ігор Мерецький згадує випадок, коли до них в руки потрапив полонений.
"Був в нас один полонений, це контрактник. Нам поставили задачу закопатися під самою колією. Ну, щоб ви уявляли, колія з коксохіму – це 5-6 метрів насип, по якому йде рельса. З одного боку — ми, з іншого — не ми. От ми почали закопуватись, ну він, напевно, або глоду перебрав, або дуже впевнений в собі був. Вирішив прогулятися по цих коліях і побачив, що хлопці копають, як би то, не чекають його. Він рішив спуститися, взяти їх полон. Ну, це закінчилося плачевно. Хлопці вибили того автомата, скрутили й приволокли його. Як зараз пам'ятаю, Борис його звали".
Військовослужбовець 45-го окремого стрілецького батальйону Ігор Мерецький. Суспільне Вінниця
Перший заступник командира 65 окремої механізованої бригади Богдан Гарнага у своєму дописі у Фейсбук про Ігоря Мерецького написав наступне: "Людина, котрій я вдячний, вдячний за його хоробрість, розуміння і вміння. Старшина однієї з рот ЗСУ, який залишався за командира роти під час наступу противника, завжди з бійцями і завжди за них і для них".
"Це була Новобахмутівка, січень 2023 року. Там теж були події, танками нас вичавлювали з наших позицій. Тоді безпосередньо мій командир роти Саша Лінченко був поранений, сам Гернага і прийняв рішення, що йди, приймай роту. Ну приймай роту це було дуже, перебільшено, там залишалося з роти тільки шість людей, але завдяки його організаторським, командним вмінням, все було швидко організовано. Мені в моє підпорядкування дали декілька взводів з інших підрозділів, дали взвод протитанкістів, ми отак от зайняли оборону, вже відступивши на 800 метрів від тих позицій, — згадує військовий. Росіяни пішли в наглу танками, ну і, звісно, ззаду, на БМП — десант. Танки довго з нами не церемонилися. В нас найпотужніше, що було — це РПГ. Вони до трьохсот метрів навіть не під'їжджали, лупили за сімсот метрів, пів кілометра і просто розбирали наші позиції, як в тирі. Багато хлопців загинули. Найжахливіше, що ми це знаємо і бачили, є свідки, що людина загинула, але тоді забрати її можливості не було. І от ми знаємо, що він загинув, а його оформлюють як безвісти зник. Немає в мене відповіді, як жити. Сім'я, навіть ти їй скажеш, що ти бачив, буде тліти надією, а раптом є один відсоток, що він вижив.
Військовослужбовець 45-го окремого стрілецького батальйону Ігор Мерецький. Суспільне ВінницяЗараз дуже тяжко про це говорити, дуже. Тих хлопців, з ким ми починалися, з ким ми прийшли, їх вже дуже мало залишилося. Дуже багато хлопців-ампутантів. Дуже багато хлопців з такими пораненнями, що, ну, вони дійсно вже не можуть воювати. Всі мотивовані, всі добровольці, які в квітні формували цей батальйон, вже всі практично інваліди. Все доукомплектування в нас було тільки за рахунок хлопців, які після поранень повертались, наші ж хлопці. Так, щоб нам дали якихось нових мобілізованих, ну це були поодинокі випадки, по 5-10 людей".
Дуже важливо, аби суспільство навчилося поважати тих, хто повертається з фронту та тих, хто нині захищає Україну на фронті, вважає Ігор Мерецький.
"Ставлення наших громадян, не тільки до ветеранів, які зараз там, не тільки до цього, а елементарна повага. Якщо в 9 годин є хвилина мовчання, то будь ласка, встаньте. Встаньте і просто для себе, за те, що його вже немає, чи її немає. Вони віддали своє життя. Просто поважай за те, що ти ходиш по цій вулиці, за те, що в тебе з дітьми все гарно. Просто віддай цю шану".
