Під час відкриття виставки «Живі смолоскипи». Фото: УІНП
На трактовій площі відкрили просто неба відкрили виставку «Живі смолоскипи: радикальні форми політичного протесту», її експозиція розповідає про життєві історії людей, що вчинили самоспалення, як шлях боротьби проти політичної сваволі комуністичного керівництва.
Український інститут національної пам’яті поширив інформацію про відкриття виставки, як висвітлює історії особистостей, що йшли на найбільшу пожертву — віддаючи власне життя на знак протесту проти комуністичного режиму.
«Комуністичні режими забирали в людей будь-які майданчики для вираження своїх думок і поглядів, залишаючи їх перед вибором — повне мовчання чи радикальний протест», — зазначають історики.
Однією з найбільш відчайдушних форм протесту тоді стало самоспалення — вчинок, який і досі викликає гострі дискусії та неоднозначні реакції.
«Проте історії людей, що були готові пожертвувати всім в боротьбі з комуністичною системою, заслуговують бути почутими». — переконані організатори експозиції на Контрактовій площі.
1968, 5 листопада — у Києві політв’язень Василь Макух здійснив акт самоспалення, протестуючи проти колонізації та русифікації України та проти радянського вторгнення в Чехословаччину.
Це був перший у новітній історії Європи акт самопожертви проти національного гноблення.
Чоловік намагався привернути увагу до ситуації в Україні та агресії СРСР у тодішній Чехословаччині.
Василь Макух (1927 — 1968). Фото: www.uamodna.com
««Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна» — із цими словами чоловік, палаючи, рухався центральною вулицею столиці. Перехожі від несподіванки й жаху німіли чи розбігалися. А він біг, допоки напівживим не впав на бруківку… Розповідають, що коли Василь Макух уже помирав від отриманих опіків, лікар сказав, що тепер його діти лишаться сиротами, на що чоловік відповів: «Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі — сироти. Україна — сирота».
Такий протест згодом обрали: Ян Палах у Чехословаччині, Ілля Ріпс у Латвії, Ромас Каланта у Литві, кримський татарин Муса Мамут. Подвиг Василя Макуха повторив Олекса Гірник. 21 січня 1978-го, у 60-ту річницю проголошення УНР, він спалив себе на Чернечій горі в Каневі на могилі Тараса Шевченка в ім’я захисту української мови.
Сьогодні в Києві відкрилася вулична виставка «Живі смолоскипи: радикальні форми політичного протесту», що розповідає про деякі з цих трагічних сюжетів. Після десятиліть замовчувань, стирання фактів і переслідування свідків, з правдою про ці акції можна вільно ознайомитися в сквері на Контрактовій площі.
Захід розпочався зі вшанування хвилиною мовчання пам’яті всіх героїв, які загинули за свободу в протистоянні з комуністичними режимами та сучасними російськими окупантами.
Учасники відкриття виставки «Живі смолоскипи: радикальні форми політичного протесту».
Виставка пропонує ознайомитися з найбільш відомими випадками самоспалень, 1966–1989 років, у країнах совєцького східного блоку. Комуністичні режими намагалися ізолювати суспільство від цих історій: факти самоспалень замовчувалися, постаті, що наважилися на цей крок, дискредитувалися, а їхні родини нерідко зазнавали переслідувань і репресій.
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, зазначив, що життя — найбільше, що може людина віддати за майбутнє.
«Попри всю жорстокість самоспалень, ми маємо берегти пам’ять про тих, хто пожертвував найціннішим у виступі за нашу спільну свободу. Ці люди стали для нас дороговказами, що в цьому світі є більш цінна історія ніж власне життя — це люди, які нас оточують, це майбутнє дітей, це майбутнє правнуків наших правнуків», — заявив на відкритті Алфьоров.
Радомир Мокрик — історик і автор українського перекладу проєкту, закликав вивчати успішний чеський досвід меморіалізації цих трагічних подій, що зберігає пам’ять про них для наступних поколінь.
А автор виставки й однойменної книги «Живі смолоскипи: радикальна форма політичного протесту», історик, директор чеського Музею пам’яті ХХ століття Петр Блажек, розповів присутнім про деякі з історій самоспалень після придушення «Празької весни» та їхню важливість у русі опору комуністичній системі.
Автор виставки зупинився на випадку Яна Палаха — студента історика, протестне самоспалення якого в 1969 році вразило весь світ і викликало масові протести в Чехословаччині.
Чеський студент вчинив самоспалення на центральній площі Праги на знак протесту проти окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору.
Ян Палах, чеський студент, який спалив себе на знак протесту проти комуністичного гніту.
Пам’ятник Яну Палаху у Празі. Фото: Студія трансмедіа
16 січня 1969 року близько 16:00 Ян Палах прийшов на Вацлавську площу до Національного музею, зняв пальто, облився горючою сумішшю і підпалив себе.
«Я бачив, як біля мене, біжить палаюча людина. З голови до ніг він був облитий бензином і палав. Я зняв пальто і побіг за ним, намагаючись накинути на нього пальто. Він впав прямо на проїжджій частині, інші люди теж на нього накинули свої пальто. Ми загасили його, а потім відвезли на Леґерову вулицю в опікове відділення», — розповів в ефірі «Чеського радіо» один зі свідків, стрілочник транспортного підприємства, його цитує «Радіо Свобода».
Студент-історик празького Карлового університету не міг пасивно спостерігати за тим, як ідеї «Празької весни» були розчавлені радянськими танками. 19 січня 1969 року Ян Палах помер.
Петр Блажек зауважив, що лише після розпаду совєцької імперії з’явилася можливість повернути ці історії в публічне поле. Тоді відкрився доступ не лише до архівних свідчень, але й до спілкування з родинами протестувальників, що роками замовчували правду про ті події через загрозу комуністичних репресій.
Читайте також:
«Звільняв Крим від більшовиків: у Києві вшанували пам’ять полководця Армії УНР Петра Болбочана».
Ольга СКОТНІКОВА
