Спочатку побиття й тортури в підвалі окупованого відділку поліції. Якщо вдасться вижити – далі переправлення в СІЗО у Криму. Після допитів звідти людину можуть відправити в тюрму на території РФ.
Саме через це проходять цивільні українці, яких російські військові захопили під час війни і яких формально Україна обміняти не може. Це тисячі людей. Більшість із них ніколи не мала військового досвіду.
Міняти за Женевськими конвенціями можна лише військовополонених, пише bbc
Крім того, за даними правозахисників, через рік війни російська влада готується до перших показових судів над українцями, звинуваченими в тероризмі. На лавах підсудних опиняться й військові, й цивільні люди, яких слідчі ФСБ РФ називають "злочинними угрупованнями".
Українська влада, рідні цивільних заручників та правозахисники переконані у "фейковості" цих справ. При цьому у звинуваченнях, висунутих українцям, немає жодного слова про війну чи про російське вторгнення й окупацію суверенної держави. Все подається так, немовби вони загрожували "мирному співіснуванню народів".
Справа Яніни Акулової
Дорослим складно знайти такі слова, якими можна було б це все пояснити 16-річній доньці Яніни Акулової з Мелітополя, власниці салону масажу. Жінку викрали в рідному місті в жовтні 2022 року російські військові, зупинивши на блокпосту. Вони заявили, що в її автівці нібито була вибухівка.
В інтернеті досі можна знайти рекламу її послуг масажу. "Яночка, велике спасибі тобі за твою працю", – писали жінки під її оголошенням у довоєнному 2021-му.
"Старша донька дізналася, що мама перебуває в тюрмі. До цього ми приховували це, як могли. А вона ж сумує, не розуміє, де мама. Бачу, що дитина переживає. Вдень вона ще тримається, а вночі не спить і плаче", – розповідає сестра полоненої українки Катерина. У Яніни є ще шестирічна дитина, що залишається з батьком.
Нині Яніна Акулова перебуває в СІЗО Лефортово. Разом з двома іншими чоловіками з Мелітополя, Антоном Жуковським і Дмитром Сергєєвим, її звинуватили "в підготовці теракту на території РФ". Нібито вони готували вибух на міському ринку Мелітополя. РФ анексувала місто з допомогою псевдореферендуму, проведеного під контролем російської армії у вересні 2022 року на окупованих територіях України.
Сюжет про цих трьох українських громадян, про їхнє "особливо небезпечне злочинне угруповання", кілька днів крутили російські пропагандистські телеканали.
"Ми думаємо, що Яніну здали за її проукраїнські погляди. Вона працювала в салоні, жила звичайним життям "робота-дім". У жодних організаціях не брала участі. Цих двох чоловіків я не знаю, її подруги не знають їх. Я думаю, що їх усіх у Лефортово й познайомили", – розповідає сестра Катерина.
"Ще в Мелітополі після затримання Яніні дали подзвонити мамі, то вона сказала, що її били дві доби й відбили всі органи. Вона підписала все, що дали, аби тільки не били. А потім її залишили "на ямі", – додає Катерина.
Справа п'ятьох мелітопольців
Доньки Яніни Акулової, коли її викрадали російські військові, були на підконтрольній Україні території.
А ось дев'ятирічний син Андрія Голубєва, дитячого тренера з бойових мистецтв, став свідком, як двоє чоловіків у чорному та троє у бронежилетах і касках затримували батька рано-вранці в Мелітополі 6 квітня 2022 року. Відтоді й понині рідні не бачили Андрія.
Один рік він прослужив у Державній прикордонній службі й звільнився звідти в 2021-му. Решту часу тренував дітей, очолював міську федерацію кунг-фу і проводив спортивні змагання.
З квітня до початку літа 2022 року дружина Ольга розшукувала свого чоловіка. Як це часто трапляється в таких випадках, уперше про те, що йому інкримінують міжнародний тероризм, дізналася зі ЗМІ. Її чоловіка звинуватили у намірах підірвати російський гумконвой 22 квітня 2022 року, через 16 днів після фактичного затримання. Нібито він діяв разом ще з чотирма мелітопольцями, у яких вилучили арсенал зброї.
Фігурантами в цій справі стали як цивільні, так і один військовий. Крім 45-річного Андрія Голубєва, це 35-річний контрактник ЗСУ Ігор Горлов, 44-річний комп'ютерник Володимир Зуєв, 54-річний ветеран АТО Олександр Жуков, а також 61-річний Юрій Петров. Останній захоплювався історичною реконструкцією Другої світової війни й міг мати артефактну зброю. Всіх їх російська сторона вважає комбатантами, тобто учасниками бойових дій.
Хоч такими, за міжнародним правом, є лише службовці збройних сил, що ведуть війну. Ці люди мають підпорядковуватися командуванню та відкрито носити зброю.
"Я тих людей, які фігурують разом з моїм чоловіком у цій справі, не знаю. Від нього про них нічого не чула. Але так як місто в нас маленьке, то, можливо, вони десь перетиналися. Проте після 24 лютого до самого затриманням Андрій точно з такими людьми не спілкувався", – каже Ольга Голубєва.
На початку літа 2022 року її чоловік був у СІЗО Сімферополя, звідки його перевезли в московське Лефортово.
За статтею про міжнародний тероризм в Росії людина може отримати від 10 до 20 років неволі або ж довічне ув'язнення. Крім того, щонайменше рік після вироку засуджений має провести в тюрмі. Лише після цього його відправляють у колонію.
Українська сторона не могла підтвердити, що Андрій Голубєв – у Лефортово. Таку інформацію офіційно мали б надати або Міноборони РФ, або Червоний Хрест. Останній відповів дружині, що в них підтвердження немає. Вийти з цього замкненого кола допоміг російський адвокат-правозахисник, який зустрівся з Андрієм Голубовим у СІЗО Лефортово.
Російська пропаганда поширила відео, на якому, ледве ворушачи губами, виглядаючи вкрай пригнічено, Ігор Горлов зізнається, що нібито планував підірвати автівку там, де мали роздавати російську гуманітарку.
Мати Ігоря Ірина Горлова помітила на його шиї шрам, якого в нього не було раніше.
"З усіх випадків, які ми знаємо, Ігор Горлов пройшов через найбільш жорстокі катування на підвалі в Мелітополі. Через його тіло пропускали електричний струм, приєднували провід до різних частин тіла, били по п'ятах, майже не годували, постійно допитували", – розповідає його російська адвокат Марія Ейсмонт, яка захищала опозиційних російських політиків та активістів. Вона ж захищає Яніну Акулову.
За свідченнями адвокатів, у СІЗО Лефортово до українських ув'язнених ставляться відносно ввічливо, там терпимі побутові умови і є якась медична допомога. Випадків катувань там в останні роки вони не знають.
Одягом та гігієнічними засобами українських ув'язнених забезпечують російські волонтери й адвокати.
"Обмінний фонд" заручників
У разі загрози міжнародного тероризму Росія мала б просити Україну про видачу підозрюваних. Саме цього вимагають норми міжнародного права.
Але натомість Росія, напавши на Україну та захопивши частину її територій, почала "виловлювати" її громадян.
"Тепер вони затримують за телефонні зв'язки й контакти з людьми з підконтрольних територій, якщо, приміром, хтось з рідних у ЗСУ. Вважають, що така людина може передавати дані про кількість та місця дислокації російських військ. Зовсім необов'язково, що це ті, хто брав участь у русі опору. Більшість цих людей не мають військового досвіду", – пояснює журналістка й аналітикиня Медійної ініціативи за права людини Анастасія Пантелєєва.
Якщо цивільну людину тримають у неволі на окупованих територіях і в Росії без обвинувачень, то, з точки зору міжнародного права, це захоплення заручника. А саме затримання – це викрадення.
На війні полонити можна лише військового. Відповідно, й обмінюватися сторони конфлікту можуть лише військовополоненими. Їхній статус та умови повернення на батьківщину регулюють Женевські конвенції.
Ніхто не передбачав, що після Другої світової війни братимуть в заручники тисячі цивільних і називатимуть їх "комбатантами".
Коли цивільній людині висувають обвинувачення та засуджують у суді, то її перебування у неволі отримує юридичні підстави.
"Малою кількістю доведених до суду справ про тероризм Росія виправдовує те, що незаконно утримає величезну кількість цивільних українців", – вважає Анастасія Пантелєєва. Тобто кількох резонансних процесів достатньо, аби створити образ "українських націоналістів", "неонацистів", що загрожують Росії.
"Нова газета Європа" порахувала, що в 2022-му ФСБ прозвітувала про запобігання 17 терактів СБУ та 11 терактів "українських націоналістів" переважно в прикордонних регіонах Центрального та Південного федеральних округів. Гіпотетично це формулювання може містити окуповані РФ українські території лівобережжя Херсонщини, частину Запорізької області, окуповані громади Миколаївщини, Луганщину та Донеччину.
Але Україна вважає, що справи про "тероризм" українців під час російської окупації сфабриковані.
"Ні цивільні, ні військові не мають бути звинувачені в рамках цих так званих судових процесів. Ці показові "процеси" – це кричуще порушення будь-яких норм гуманітарного права, тому що люди захищали свою землю. Прийшов загарбник і захопив їх. Після цього він намагається застосувати до них якісь свої норми", – сказав в інтерв'ю ВВС Петро Яценко, керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Крім того, чимало цивільних українців залишалися в російській неволі без пояснень і звинувачень.
"Можу навести приклад інженера зв'язку з компанії "Київстар" Сергія Ареф'єва, якого російські військові затримали в Херсоні. Він рік просидів у СІЗО №2 у Сімферополі, а звинувачення йому висунули лише зараз", – розповідає Анастасія Пантелєєва.
Цивільну людину можна визволити, але не обміняти. Як вважають українська влада та правозахисники, за рахунок цивільних українців Росія створює для себе "обмінний фонд". Тобто пропонує міняти цивільних на своїх військових.
"Повернення цивільних осіб – важкий трек. Якщо ми запитуємо великі обміни наших військовополонених, нам починають пропонувати наших цивільних. Ми на це точно не підемо. Ми шукаємо інші варіанти", – сказав в інтерв'ю "Українській правді" Дмитро Лубінець.
У рамках великих обмінів військовополоненими між Росією та Україною таки вдається визволяти деяких цивільних.
Так, за час війни Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими обміняв 2279 українців. З них – понад 100 цивільних людей. Вдалося визволити жінок, важкохворих, людей старшого віку.
За даними Дмитра Лубінця, загалом Росія утримує в неволі понад 20 000 цивільних українців. Це лише ті випадки, коли про це заявили їхні рідні. Чи більше їх, чи менше, ніж військових у полоні, – українська сторона не коментує.
При цьому якщо не всіх, то значну частину цих людей російська сторона вважає комбатантами. Хоч ці люди не служили в армії, спецслужбах, Нацгвардії чи ТРО на момент вторгнення. Більшість з них не мають жодного військового досвіду.
"У цій калькуляції важливо розуміти, що Росія не дає нам списки тих військових та цивільних, які є у неї в полоні", – зауважує Петро Яценко.
Є також чимало українців, які вважаються безвісти зниклими, але насправді перебувають у місцях неволі на окупованих територіях чи в РФ.
Ці люди розпорошені на величезному просторі від окупованої Арабатської стрілки, де в пансіонаті облаштована тюрма, — до колоній у Сибіру й на Далекому Сході, які Росія успадкувала від ГУЛАГу.
Надії на обмін
"Насправді так зване засудження – це хороша точка відліку для того, щоб цих людей обміняти. Поки тривають слідчі дії, тобто поки вони фабрикують ці справи, вони не хочуть обмінювати. Як тільки людина отримає так званий вирок, то є надія, що ми зможемо її обміняти. В нас, на відміну від російської сторони, є засуджені за реальні воєнні злочини", – запевняє Петро Яценко.
Нині українські правозахисники також опрацьовують можливий механізм визволення цивільних українців з російської неволі. Він мав би доповнити процедури обміну, передбачені для комбатантів, тобто учасників бойових дій.
Рідні сподіваються, що засуджених у Росії українців можна буде міняти на російських військових, засуджених за воєнні злочини в Україні.
А українська влада розраховує на допомогу міжнародних організацій, включно з Червоним Хрестом, та дію санкцій проти Росії.
В жодному з описаних вище випадків Червоний Хрест не підтвердив, що ці люди перебувають в російській тюрмі. Хоч вони саме там.
"Пам'ятаємо про всіх. Повернемо кожного і кожну", – написав президент Володимир Зеленський після Великоднього обміну полоненими 16 квітня.
У цих словах – велика надія для родини Яніни Акулової, для Ольги Голубєвої та її сина, для Ірини Горлової й для десятків тисяч інших українців, чиї рідні стали цивільними заручниками, військовополоненими та обвинуваченими в Росії. Багато з них пережили катування та жорстоке поводження.
"Я дуже сподіваюся, що нашими чоловіками займаються. Не знаю, чи вирішується їхнє питання на офіційному рівні. Чи їх звільнять або ж обміняють, чи мій син більше ніколи не побачить батька? Мені страшно це говорити. Але якщо цього не робити – таке може статися. Вся надія на обмін", – каже Ольга Голубєва.
Вона додає, що не очікує жодної людяності чи справедливості у російській системі.
Всі суди щодо вибору запобіжних заходів для обвинувачених у Росії українців були закриті для ЗМІ й громадськості. Будь-яка зйомка була заборонена. Російське законодавство забороняє адвокатам коментувати публічно суть справи.
