Краматорському «Клубу «Краєзнавець» виповнилося 25 років. Краєзнавців привітало багато друзів з різних куточків нашої країни. А нещодавно керівник клубу Володимир Коцаренко розповів у Фейсбуці, що краматорський «Клуб «Краєзнавець» знають тепер і у США. «КЛУБУ КРАЄЗНАВЕЦЬ — 25. Сказати, що увесь білий світ готувався спільно з нами відзначити цю милу дату, буде не історично. Втім, на протилежному боці земної кулі готувалися, і тепер — це вже історична правда в літописі нашого Клубу. Частина I. Колумбу таке навіть не снилося
США, місто Гейнсвіл, штат Джорджія. «Це штат, де я живу», — написала мені Олена. І розповіла: «Площа Рузвельта розташована в центрі урядового комплексу Гейнсвіля і була названа на честь президента Франкліна Д. Рузвельта. 9 квітня 1936 року, лише через три дні після того, як смертоносний торнадо пронісся центральною площею, Рузвельт відвідав Гейнсвіль і пообіцяв свою підтримку у відбудові центру міста. Новий «Громадський центр» був спроектований і побудований Управлінням громадських робіт. Він включав Федеральну будівлю на одному блоці; будівля окружного суду в сусідньому кварталі; і ратуша в сусідньому кварталі.* Президент Рузвельт повернувся в березні 1938 року, щоб освятити новий «Громадський центр»; і «Меморіальний пам’ятник Рузвельту» було відкрито перед багатьма тисячами присутніх.» На тлі того меморіалу наша землячка увічнила себе, тримаючи в руках логотип Клубу Краєзнавець. «Символічно!» — скаже мудрий історик, прихильник правди в історії. Пролетять дні. Напередодні памʼятної дати наша землячка вирушить у подорож. В одному місці зробить зупинку, а згодом надішле ще одне фото з відповідним коментарем: «Вітаю Вас! Логотип клубу продовжує подорожувати Америкою. Це Білтмор у Північній Кароліні. Трохи Різдвяної атмосфери. На задньому плані — найбільший приватний будинок США». Олена Бекстер зробила неймовірне. Вона презентувала і стала громадським представником краєзнавчої спільноти рідного міста і краю. Якщо зважити на те, що Клуб Краєзнавець зосереджений на локальній історії, то його логотип на американському континенті — все одно, що вимпел землян на Марсі. Але коли глянути на це ширше, то все дійсно символічно: в особі нашої землячки Клуб Краєзнавець відтепер гідно представляє в США місто Краматорськ. Пані Олена легко і з посмішкою відчинила для нас двері до Америки: Колумбу таке навіть не снилося.
Частина II. «Мені хочеться, щоб моя дитина теж знала про те, ким були її предки»
Ми листувалися, коли за вікнами наставала ніч, і нам не заважало навіть загрозливе виття сирени. Олена Бекстер, пряма мова: «Містом мого народження зазначено Краматорськ, хоча фактично я народилася у Торецьку (колишньому Дзержинську) через те, що у нашому Краматорському пологовому будинку на той момент був ремонт. До школи я жила у Старому місті, селище Жовтневе, а потім — на Лазурному, де отримали квартиру. З Краматорська після школи я переїхала, спочатку до Харкова, а потім у США (Джорджія), де досі і живу. На короткий час я поверталася жити до Краматорська декілька разів після навчання, але то було не більше, як на півроку. Моя родина пов’язана з промисловістю Краматорська у чотирьох поколіннях. Це заводи СКМЗ, КМЗ ім. Куйбишева, НКМЗ та Краматорський цементний завод «Пушка». Найдавнішу згадку (копію трудової) я знайшла про свого прадіда, що у 1929 році влаштувався на Краматорський металургійний завод. Моїм першим місцем роботи після навчання в університеті теж був завод. Проте, моя робота не була пов’язана безпосередньо з виробництвом, за освітою я юрист. З 2017 я почала досліджувати історію свого роду. Тоді я в останній раз була у Донецькій області та встигла розпитати старших рідних про те, що їм відомо; зробити копії деяких старих фотографій та документів. На щастя, з дитинства я пам’ятаю своїх прадідуся і прабабусю, що народилися на початку 1900-х років. Чим більше документів та інформації я зараз знаходжу, тим більше їх розповідей пригадую. І про розкулачення, і про Голодомор, і про війну. Повернулася до свого генеалогічного дослідження я минулого року, коли завдяки різним сайтам на цю тему вдалося знайти копії деяких метричних книг з відомостями про моїх рідних. Найдавніша дата, до якої я поки що дійшла, це 1830 рік, село Сергіївка, що поряд з Краматорськом. Інша інформація потребує подальшого дослідження та перевірки. Я завжди цікавилася історією, з цим було багато чого пов’язано під час мого навчання на юридичному факультеті. Тому і інтерес до вивчення історії рідного міста, області та роду — це логічне продовження мого інтересу до минулого. До того ж, я зараз живу далеко від України, і мені хочеться, щоб моя дитина теж знала про те, ким були її предки. І це для мене потужна мотивація продовжувати своє дослідження. Історія мені завжди подобалася, проте у різному віці та на різних етапах життя це втілювалося у різних форматах. У дитинстві це були, здебільшого книжки та різні телепередачі, потім навчання у правовому класі та на юридичному, де історія була одним з основних предметів. Після переїзду до США, більше 5 років я вела блог про США. Для своїх статей теж досліджувала історичні джерела, різні тематичні сайти, збирала матеріали під час подорожей. Наприклад, їздила до міста у Джорджії, куди на лікування приїздив Рузвельт та день він і помер. Була в його будинку. Під час ведення блогу особливо мене цікавив наш штат та його історія, бо тут я жила не так давно, пізнавала його із задоволенням та ентузіазмом. Інтерес дослідити історію свого роду теж вже є багато років, але збирати відомості стала не так давно. Як бачите, все закономірно та не випадково. Рада, що можу бути корисною для Клубу. Бо для мене самої дивно, що при всьому моєму інтересі до історії я так мало знаю про рідний Краматорськ… Ось навіть той будинок на Великій Садовій, про який ви написали, я ж повз нього всі роки життя у Краматорську ходила постійно, а про американців, що там жили, навіть не чула. Я не розумію, чому це не збереглося у памʼяті людей та міста. Я маю на увазі, не серед тих, хто спеціально цим цікавиться або професійно займається, а звичайних мешканців міста».
Частина III. Щасливе повернення
Пані Олена напише: «Бути корисною для клубу…». У Нью-Йорку, в антикварному магазині, мені пощастило віднайти лист, надісланий з Харкова до Тіфліса 1900 року. Своїм виглядом артефакт міг причарувати не тільки історика чи краєзнавця. На фото я побачив витвір дизайнерського і поліграфічного мистецтва. Знайомий логотип додавав сприйняттю підвищеної емоційної напруги. Ще б пак! Акціонерне товариство «В.Фіцнер і К.Гампер». Зміст того листа був схожий на побутову пораду, ніж на відповідь представницької контори авторитетного у Європі виробника, чиї два підприємства працювали на території сучасної Польщі. І я навіть не відразу помітив те, що в одну мить вирішило подальшу долю того свідка історії Слобідської України на рубежі XIX-XX ст. ст. Підпис! Я не відразу звернув увагу на підпис на тому листі. А коли вже придививсь, то рішення було миттєвим: той свідок має вирушати в Україну. Потрібно було купити. Дочекатись, поки антиквар надішле того листа до покупця у Штатах, а вже він мав відправити його, як дорогоцінну річ, до Києва. Фінансову і почесну місію з успіхом здійснила Олена Бекстер. Пошта спрацювала без жодного зауваження. Артефакт повернувся на Батьківщину. Колись я поставив за мету зібрати автографи (у вигляді підписів на листах ділової кореспонденції) найбільш відомих в історії заводу Краматорського металургійного Товариства директорів-розпорядників — поляків Людовіка Гужевського і Юзефа Бернацького. Мрія здійснилась. Але була ще одна — автограф найпершого директора Краматорського заводу, який працював пліч о пліч з великим Гампером. Це директор (теж поляк за походженням) — Маврікій Хоржевський. Олена Бекстер і цю мою мрію (а я памʼятаю, що це була і мрія директорки Музею історії СКМЗ Надії Шляхтиченко, яка є моєю хрещеною матірʼю у краєзнавстві) втілила у життя: автограф Маврікія Хоржевського читач тепер може побачити на власні допитливі очі… Дякую Вам, пані Олено, дорога наша землячка — представниця Клубу Краєзнавець у США! Цінний «живий» свідок минулого належатиме тепер історії Краматорська. P.S. Мені складно уявити, що саме приверне вашу увагу в цьому дописі. Для мене особисто в ньому важливим є все — від першого до останнього факта. Та найголовніше — як людяність від автора листа 123-річної давнини передалась сучасникам своєю кришталевою щедрістю і чистотою».
