За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Олександра Колесніченко – корінна харків'янка, членкиня національної збірної з баскетболу. Через вторгнення РФ у 2022 році дівчина переїхала з Харкова у Кропивницький та почала будувати свою професійну карʼєру заново. Нині працює тренеркою-викладачкою з баскетболу у дитячій юнацькій спортивній школі №4.
У проєкті "Новий старт" Суспільне продовжує знайомити вас зі спортсменами та тренерами-переселенцями, які виїхали з рідних міст через вторгнення РФ та почали все заново на Кіровоградщині. Четверта історія – про баскетболістку Олександру Колесніченко, яка змушена була завершити професійну кар'єру через травму коліна та повернутися до улюбленої справи як тренерка.
"Мені важко згадувати події, які відбувались на початку повномасштабного вторгнення, тоді я погано себе почувала і постійно приймала ліки проти стресу" (тут і далі – пряма мова)
Я корінна харків'янка. Моя квартира була в районі Салтівки. Цей район один з перших почали нищити російські війська на початку 2022 року. Тому нам довелося переїжджати – спочатку в Харківську область, а згодом і в Кропивницький, де жили батьки мого чоловіка. Можу сказати відверто, я майже нічого не пам'ятаю з тих подій. Дуже погано себе почувала і приймала ліки проти стресу.
"У Кропивницькому баскетбол стрімко почав розвиватися"
З 14 років я грала у збірній України з баскетболу. Завдяки цьому ми об’їздили всю Європу і навіть літали до Америки.
Тренування з баскетболу в приміщенні кропивницької спортивної школи «Зірочка». Суспільне Кропивницький
У 2022 році мені довелося завершити кар'єру професійної спортсменки через травму коліна. Так я почала тренувати дітей, спочатку у Харкові, а потім вже у Кропивницькому.
В плані розвитку баскетболу, Харків, звичайно, на голову вищий, але я бачу, що й у Кропивницькому цей вид спорту почав розвиватися. Треба брати до уваги, що Харків – це місто-мільйонник, а Кропивницький невелике місто.
У Кропивницькому я треную дітей з 2009 року народження. Нині у мене є дві команди, в якій лише одна дівчинка.
"Якби не травма коліна, я б і досі грала"
Спортивну кар'єру я завершила через травму коліна. Якби не це, я б і досі професійно грала. Цю травму я отримала десять років тому, коли грала в чемпіонаті Франції за французьку команду. У Франції мене невдало прооперували. Потім мені зробили ще одну операцію в Україні. Як наслідок, моє коліно оперували шість разів. Не всі спортсмени завершують так рано професійну кар'єру, якщо зі здоров'ям все гаразд можна бігати хоч до 40 років. Просто мені не пощастило.
"Мій зріст – 192 сантиметри, але в баскетболі потрібні всі – і маленькі, і середні, і високі"
Не займатися баскетболом я просто не могла. Ще маленькою я знала, що буду баскетболісткою. Адже баскетболістами були мої батьки.
Олександра Колесніченко під час тренування. Суспільне Кропивницький
Моя мати — це моя перша тренерка. Вона зібрала команду дітей мого віку, і ми брали участь у чемпіонаті України. Ми були чемпіонами і срібними призерами.
Мої батьки досить високі. Тато – два метри заввишки, мама – 182 сантиметри. А я – 192 сантиметри. Гадаю, що в баскетболі потрібні всі – і маленькі, і середні, і високі.
Я грала на позиції центрового, також є позиція розігрувачки, і є позиція форварда, де потрібні і маленькі, і середні, і високі. Тому в команду беремо всіх охочих, не зважаємо на зріст.
"Я б могла бути дизайнеркою одягу для високих дівчат"
Від початку повномасштабного вторгнення я перестала планувати щось у своєму житті. Хто б міг подумати, що я залишу своє рідне місто і переїду у Кропивницький, знайду тут нову роботу, друзів. Я так не планувала, але життя внесло свої корективи.
Інколи я думаю, чим би я ще могла займатися, якби не тренерство, і мені здається, я б могла бути дизайнеркою одягу для високих дівчат. Ця ніша в Україні зовсім не зайнята.
"Сьогодні я мрію лише про закінчення війни"
Сьогодні я мрію лише про закінчення війни. Щоб всі люди могли вільно дихати, мріяти, робити, що їм хочеться мирно спати у своїх ліжках і не боятися за своє життя й життя близьких.
