Михаил Мудрик. Фото — Getty Images
Завершились усі провідні європейські чемпіонати. З двома маленькими виключеннями: у Німеччині та Італії ще доведеться зіграти по одному матчу для остаточного визначення тих, хто вилітає. І якщо Штутгарту для продовження прописки в БЛ.1 потрібно сьогодні лише не поступитися Гамбургу з великим рахунком, то італійська битва за виживання відбудеться в неділю, наступного дня після фіналу ЛЧ, і в ній має шанс взяти участь український футболіст.
Як ми вже відзначали взимку, сезон, що минає, став найпредставнішим для українців у клубах “великої п’ятірки”. Ні, формальний рекорд тримає сезон 2016/17, в якому одразу 10 наших співвітчизників представляли клуби елітних ліг Старого Світу. Але тоді, наприклад, Брюхов та Березовський зовсім не грали у чемпіонаті (за Кальярі та Дармштадт відповідно), а Юрченко, Олійник, Бойко та Зозуля провели на полях топ-ліг лічені хвилини.
Інша справа зараз! Одразу шестеро наших мали регулярну практику. А один-єдиний Коваленко, нехай і був аж ніяк не основним у Спеції, все одно встиг в одну особу назбирати приблизно стільки хвилин, скільки вся шістка осіб із попереднього абзацу.
Андрій Лунін, фото – Getty Images
Ось із великими перемогами – єврокубковими трофеями та чемпіонськими титулами – цього разу, на жаль, не склалося. Зінченко, який встиг чотири рази взяти золото з Ман Сіті, для Арсенала “золотим талісманом” не став. Лунін отримав більше ігрової практики, ніж у попередні мадридські сезони, але його клуб і за чемпіонство не боровся, і з півфіналу Ліги чемпіонів вилетів зі свистом.
Однак почнемо ми зі старої старенької Англії, яку наші футбольні співвітчизники намірилися нахабно окупувати – вперше в одному чемпіонаті могли зіграти відразу четверо українців! Щоправда, за фактом таки зіграли троє.
Англія Медальна колекція, незолота середина та такі різні порятунки
Починаємо, звичайно, з Олександра Зінченка. На жаль, його Арсенал, хоч і довго лідирував, не витягнув кінцівку і досить покірно дозволив Городянам, що додали на фініші, захистити титул. Проте в індивідуальному плані український універсал зробив очевидний крок уперед.
За п’ять років під керівництвом Гвардіоли у жодному з чемпіонатів Олександр не провів більше 20 матчів. Причому, як правило, його середній показник був близько 70 хвилин за гру – що, з урахуванням явної нелюбові тренера до замін (особливо ранніх), дозволяє натягувати на найуспішнішого українського легіонера сучасності статус основного, навіть із приставкою “напів”, із неабияким скрипом.
Олександр Зінченко. Фото – Getty Images
Артета ж його брав під основу, категорично та беззастережно. І Зінченко почав виправдовувати аванси одразу. Асист у першому ж матчі. 33 поєдинки за сезон, з них 27 у чемпіонаті (і лише один не в основі). І це ще з урахуванням травм, які зпоганили нашому герою неабияку частину осені. А також кінець весни – на жаль, із середини травня Олександр на лікарняному та найближчі матчі збірної також пропустить.
Але загалом сезон оцінюємо позитивно: тверда основа, статус одного з лідерів (не дарма його різні портали та ресурси включали у всілякі символічні збірні). Нарешті, три результативні дії, включаючи гол-красень Астон Віллі – між іншим, він був визнаний найкращим для Арсеналу в лютому.
І “на закуску” – срібло після золота. Формальний крок назад для гравця. І розчарування для вболівальників Канонірів – хоча, запропонуй їм хтось впевнене друге місце до початку чемпіонату, відмовлятися ніхто не став. Лондонський клуб повернувся (причому з ноги) до Ліги чемпіонів уперше за сім років. І український футболіст доклав цього успіху чимало зусиль.
Щодо Челсі та Михайла Мудрика, то стартові півсезону у великому чемпіонаті для українського таланта видалися максимально важкими. Бездумна кадрова та трансферна політика, нетерплячість та недосвідченість нового керівництва… Та що ми вам розповідаємо, ви й самі все спостерігали у найкращому вигляді. Рекордно низбкі результати для Синіх за бісову купу років. І, чесно, слабкий перфоманс екс-гравця Шахтаря з рекордним цінником.
Михайло Мудрик, фото – Getty Images
Мудрику довіряли і Поттер, і Лемпард. Ну а як тут не ставити на полі 70 мільйонів (без бонусів!) під суворим поглядом Боелі, що серйозно витратився? Але довіра, не підкріплена результатом, швидко зникала. Підсумок: 15 матчів в АПЛ. Із них сім в основі. Лише один – повністю. Загалом 43 хвилини на полі. Дві гольові передачі – проти Лестера та Брентфорда. Жовта картка. Все…
Звичайно, були і скасовані голи, і асисти, що не трапилися, круті епізоди швидкісного дриблінгу та інші елементи мудриківських умінь. Але все це – на тлі критики, що стрімко зростає, і навіть глузувань. А Михайло ще й привід давав для невдоволення не найзрілішою поведінкою поза футбольним полем… Загалом, минулі чотири місяці, за рідкісним винятком – геть з очей, із серця геть. Як і весь цей паршивий сезон – для всіх “синіх сердець”.
Попереду – нове перезавантаження імені Почеттіно. Настає чергова порція кадрових пертурбацій. Мудрика прямо зараз вони не торкнуться – футболіст із таким цінником, та й з урахуванням усіх виданих авансів, зобов’язаний отримати новий шанс. Але, звісно, попітніти доведеться знатно. І якщо до найближчої осені Михайло не переконає тренера і босів у власній придатності та готовності до гри на цьому рівні – то його подальші англійські перспективи можна буде ставити під сумнів.
Але поки що це робити передчасно. Бажаємо співвітчизнику удачі. Для того, щоб сяяти в найбагатшій (а, можливо, й найсильнішій) лізі, у нього все є. Так видається.
Стабільне місце в основному складі – так само, як і Зінченко, на лівому фланзі оборони – мав другий за стажем “вартовий” Прем’єр-ліги з українським паспортом. Сезон у Віталія Миколенка і всього Евертона вийшов дуже непростим, але за підсумком успішним.
Віталій Миколенко, фото – Getty Images
Іриски багато мучилися і страждали за Лемпарда. Чимало болю на них чекало і за Дайча, але все-таки з новим тренером перемагати аутсайдер став частіше. Не маючи видимих явних переваг перед конкурентами (крім тренерського досвіду виживання і, можливо, кадрового підбору в обороні), Евертон все-таки на зубах вигриз кілька таких необхідних залікових пунктів. А врятувався, за класикою, в останньому турі – залишитися в Прем’єр-лізі дозволив гол Дукуре, наприкінці півгодини гри забитий у ворота Борнмута.
На жаль, саме порятунок відбувався без участі Віталія – три фінішні тури він пропустив через пошкодження. Але підсумкові цифри промовисті: 34 матчі у чемпіонаті з 38 можливих. З них 29 – з перших хвилин (плюс ще один проти МЮ у Кубку ліги). З них 27 – від дзвінка до дзвінка. На жаль, без результативних дій. Але, зважаючи на стабільну тренерську довіру і навіть відсутність реальних конкурентів (без нього Дайч навіть перекроював схему на 3-4-3), вже можна констатувати: колишній динамівець у топ-чемпіонаті цілком прижився.
У тому самому матчі останнього туру на Гудісон парку брав участь Ілля Забарний. Молодому захиснику довелося складніше, ніж Миколенку роком раніше. Не встигнувши з’явитися у Борнмуті, українець отримав травму. Вперше потрапив до заявки лише першого квітня. Дебютував в АПЛ через три дні. Аж до 13 травня мав у своєму активі аж 27 хвилин у складі Вишень. Натомість три останні тури (ті самі, що через травму пропустив Віталій) Забарний відіграв без замін!
Ілля Забарний, фото -Getty Images
Втім, тут важлива ремарка. На той момент команда Гері О’Ніла фактично убезпечила себе від вильоту – випереджала 18-е місце на 9 очок. Тому могла собі дозволити в іграх, що залишилися, валяти дурня. З українським новачком у складі та іншими експериментами. Команда програвала та пропускала, Забарний грав не без огріхів. Але йому лише 20, він на самому початку шляху.
Віримо, що там же – на початку славного та успішного шляху – 19-річний Єгор Ярмолюк. Він у нашому списку залишається трохи за дужками, оскільки поки що не встиг дебютувати за Брентфорд у Прем’єр-лізі. І лише тричі – минулої осені – потрапляв у заявку. Однак у офіційному матчі за Бджіл юний півзахисник уже виходив. Нехай лише у Кубку Ліги, лише проти Джиллінгема і лише на 18 хвилин. Але початок покладено. Що далі? Не будемо оригінальними: все залежить від нього самого. Принаймні дуже багато.
Іспанія Другорядні трофеї та єврокубковий проліт
Як ми вже встигли відзначити, Андрій Лунін у сезоні, який щойно пішов від нас, провів рекордну для себе кількість матчів за Реал Мадрид. 12 всього – проти п’яти за всі попередні роки. І відразу 7 у Ла Лізі – проти двох із минулого сезону, які стали для нього дебютними. “Дякую” травмам Куртуа, які дозволили Андрію набити практику.
На цьому добрі новини, мабуть, закінчуються. По-перше, із командними досягненнями склалося не дуже. Якщо рік тому у послужний список українця капнули перемоги у Примері та Лізі чемпіонів (даремно що в першій він зіграв лише 180 хвилин, а в другій – анітрохи), то в цьому – лише Клубний чемпіонат світу та Кубок Короля. Причому українець був основним в обох лютневих поєдинках, що дозволили придбати міжнародний трофей.
Андрій Лунін, фото – Getty Images
Глобально Мадрид поступився позицією, не зумівши захистити чемпіонський титул. Але локальний успіх таки був – виграна гонка у Атлетико за “срібло”. Все вийшло максимально драматично: поки Вершкові відбивалися від атак більш мотивованих гостей з Більбао (закінчили 1:1 з кількома сейвами Куртуа), Матрацники самі випустили з рук друге місце, пропустивши гол від Вільярреала на останніх хвилинах.
Ще один привід для тривоги криється у виступах 24-річного кіпера. Як правило, пропускав він багато, виручав мало (і те, й інше – на великому контрасті з Куртуа), апофеозом став зовсім невдалий квітневий перформанс у Жироні (чотири пропущених, і десь у половині випадків українець не врятував).
Можливо, згаданий матч став останньою краплею. Можливо, накопичилося все у комплексі. Але з клубу явно йдуть сигнали, неприємні для нашого співвітчизника. Йдеться навіть не про те, що в найближчому майбутньому шансів посунути бельгійця у Луніна приблизно нуль. Згідно з деякими джерелами, рівень дублера не влаштовує Анчелотті – нібито вже сам тренер просить керівництво нового змінника для вічного Тібо.
Що ж, привід задуматися. Насиджене місце – це добре. Але перспектив з кожним роком дедалі менше. А якщо амбіції у Андрія високі, то час вирішуватися на новий виклик. При успішному збігу обставин можна успішно працевлаштуватися на належному рівні. Питання у бажанні самого гравця. А також в навичках його агентів.
На відміну від екс-луганчанина Віктору Циганкову на брак практики скаржитися було гріх. Вінгеру, який нарешті вирвався з динамівської “клітки”, багато часу на розгойдування не знадобилося. Дві гри на лавці. Потім дві появи на заміну – і вже починаючи з середини лютого, незмінна основа. 17 разів поспіль!
Віктор Циганков, Getty Images
Скептики знизували плечима – мовляв, яка така Жирона, найсильніший (як мінімум, один із) футболіст УПЛ вартий більшого. Можливо, глобально це й так. Але насправді виявилося, що каталонський клуб – не якийсь похмурий аутсайдер, а дуже цікавий середняк із яскравою атакуючою грою та резонними претензіями на Європу.
У цій веселій банді Мічела український Віктор припав до гостинного двору. Він майже одразу почав забивати та роздавати. Усього встиг виконати дев’ять результативних дій – дуже гідно для дебютного півріччя!
Свою фінальну гольову передачу Циганков віддав проти Осасуни у 38 турі. На жаль, цей гол не допоміг Жироні навіть звести матч унічию, а гостей на бажане сьоме місце виводила лише перемога. Складний календар на фініші сезону, коротка лава – все це спричинило сумний результат. Три поразки в чотирьох турах, і Ліга конференцій, що поманила була, помахала ручкою. Туди вирушила Осасуна, яка виграла лобову сутичку.
Українцю залишається втішатися справді добрим дебютом у топ-чемпіонаті. І непоганими перспективами на майбутнє. Вік Віктора (25) дає змогу розраховувати на прогрес. Давайте не забувати, який саме “клан” входить Жирона. А раптом сам Гвардіола зверне увагу?
Італія. Втеча з пантеону та дев’ять годин виживання
Руслан Маліновський в Аталанті з усією очевидністю згасав. Гасперіні знаходив з українцем дедалі менше порозуміння, та й сама Богиня, яка різко впала в минулому сезоні, була вже не та. У ній з’явилися нові атакуючі герої, насамперед Лукман та Гейлунд. Свіжий подих відкрився у Пашалича. Найяскравішу роль отримав Коопмейнерс.
Руслан за півроку лише п’ять разів вийшов у стартовому складі Чорно-Синіх. Спорудив гол і два асисти – мізер порівняно з недавніми особистими досягненнями. І серед сезону відбув у Марсель – із чистою совістю та новими надіями. Навряд чи про своє рішення він пошкодував. На новому місці Маліновський отримав стабільну ігрову практику і пробився як мінімум до кваліфікації Ліги чемпіонів. А нестабільна Аталанта другий сезон поспіль фінішувала поза першою четвіркою.
Віктор Коваленко, фото – Getty Images
Весь сезон у складі Спеції відіграв Віктор Коваленко. Ну, “відіграв” – дуже сильно сказано. Його сумарна кількість зіграних хвилин – така сама, як у не дуже основного Маліновського за одне коло. У сумі – близько дев’яти годин. Сильно заважали травми, не без цього. До 16 жовтня екс-Гірник встиг чотири рази вийти в основі. Після – лише тричі, це з урахуванням кубкового матчу проти Аталанти. Одну результативну дія встиг зробити: 10 березня заробив пенальті у ворота Інтера, який став для Орлят переможним. Здорово, але мало.
З початку травня Коваленко лише зрідка виходив на заміну. В останніх трьох турах взагалі грів банку… вибачте, панкіну. Тож драма останніх хвилин 38 туру відбулася без безпосередньої української участі.
З сезону 2022/23 до регламенту було внесено нове правило: додатковий матч у разі підсумкової рівності очок у клубів із двох перших місць, а також… все вірно, з 17-го та 18-го. І треба ж, ця опція одразу зіграла!
Перед останнім туром очок у Спеції та Верони було порівну. Обидва андердоги мали важкі виїзди: Мастіфам – на “Сан Сіро” до Мілана, Орлятам – на “Олімпіко” до Роми. Завдання було просте: набрати більше очок, ніж конкурент. І спочатку все для Спеції складалося успішно. Команда Семплічі відкрила рахунок у Римі, господарі до перерви зрівняли, але паралельно веронці досить безнадійно горіли команді, яка прощалася з Ібрагімовичем.
У середині другого тайму Мастіфи примудрилися забити екс-чемпіону у відповідь. Встановився паритет… І знову довелося чекати тих останніх хвилин. Спершу Леау виводить Мілан уперед – і Спеція готується тріумфувати. Не тут було: в останні секунди основного часу Жовто-червоні заробляють, а Дібала реалізує пенальті.
Тож, як виявилося, матчу за виживання – бути. Він пройде найближчої неділі. Але з огляду на тенденцію останніх турів шансів побачити в цій грі Віктора Коваленка не надто багато. Натомість 27-річний футболіст може стати єдиним із українців, хто не збереже прописку у топ-чемпіонаті цього сезону. Команди Миколенка, Забарного та Соболя свої завдання виживання вирішили успішно.
Франція. Практика на полюсах
Два українці опинилися у Лізі 1 фактично одночасно, у зимове міжсезоння. Долею одного стала боротьба за Лігу чемпіонів, другого – збереження місця в еліті. Почнемо – точніше, продовжимо – з Руслана Маіиновського.
В основі провансальського клубу він прописався одразу. Тудор йому знайшов досить комфортне місце атакуючого півзахисника у формації 3-4-2-1. Не минуло й місяця, як українець забив свій перший французький гол – у ворота Ніцци. Відразу пішов і другий – причому переможний і у ворота ПСЖ! Щоправда, у Кубку. А ось далі все якось зупинилося.
Руслан Маліновський, twitter.com/OM_Officiel
“На папері” все виглядає пристойно. 20 матчів у Лізі 1, з них 13 – в основі. Плюс три поєдинки у Кубку Франції – всі з перших хвилин. У середньому 65 хвилин за гру – для порівняння, в Аталанті в першій частині сезону цей показник становив 36. Але при цьому – лише три результативні дії. І лише одне (асист у програному матчі з Ліллем) – з початку лютого. М’яко кажучи, не густо.
Тут важливо зауважити, що Олімпік, який впевнено йшов на другому рядку і навіть намагався переслідувати ПСЖ, відверто завалив кінцівку сезону. Чотири поразки в п’яти турах – і тільки завдяки попередньому доробку не довелося турбуватися про збереження “бронзи”. А це – перепустка не до групового етапу головного єврокубка, а до м’ясорубки “шляху представників ліг”, де серед потенційних суперників – ПСВ, Брага, Рейнджерс, Генк… і наш Дніпро-1. І лише дві путівки на всю ватагу. Буде непросто.
Непросто буде й особисто Маліновському. Вже оголосив про звільнення тренер Тудор – з “професійних та особистих” причин. Як складуться у нового ентренера (поки невідомо, хто це буде) стосунки із 30-річним легіонером – питання. Руслану доведеться заново доводити свою кваліфікацію та профпридатність. Залишається тільки побажати йому удачі на цьому нелегкому шляху.
Едуард Соболь проміняв Брюгге на Страсбур, і з усіх боків вчинив правильно. Бо і чемпіонат сильніший, і грати українець побільшав. А те, що з табору завсідника єврокубків довелося перейти у борця за виживання – “то таке”, дрібниці життя. Цінний досвід, зрештою.
Едуард Соболь, twitter.com/RCSA
Клуб із Ельзасу минулий сезон закінчив на шостому місці. Але швидко втратив усі полімери і до січня 2023-го, встигнувши змінити тренера, балансував на самій межі зони вильоту. Прийшов Соболь, серед інших зимових новачків, і незабаром RCS вже потопав у нижній четвірці (так, у зв’язку з реорганізацією Ліги вилітали одразу четверо). І так було аж до приходу на місток Фредеріка Антонетті, котрий поступово поправив ситуацію.
Страсбур видав ударний весняний відрізок, набрав 12 очок у п’яти матчах і за три тури до кінця забезпечив досить комфортний відрив, аби всерйоз не перейматися зниженням. Соболь закінчення чемпіонату пропустив через пошкодження, але півтайму в останньому турі відіграти встиг. Грав Едуард, до речі, переважно лівого латераля в “марсельській” формації 3-4-2-1.
Якщо зі складу Брюгге він випав надійно (не з’являвся з початку листопада), то на новому місці одразу з’явився у старті. Потім, щоправда, зі складу іноді випадав. Але в жорсткій конкуренції з віковим Тома Деленом більш-менш виборов собі статус основного (майже) гравця. 15 матчів, 9 із перших хвилин. Гольова передача у переможному матчі з Анже. Прогрес після Бельгії очевидний.
До речі, якщо ми вже завели мову про Брюгге, давайте зазначимо: екс-чемпіон провалився з гуркотом. І це незважаючи на сенсаційну осінь у Лізі чемпіонів, коли Клуб достроково вийшов із групи, принагідно обігрів Атлетико та Порту (4:0 у гостях!). Але цей запал швидко вичерпався. У чемпіонаті Брюгге, який змінював тренерів одного за одним, упав непристойно низько.
Про жодну чемпіонську гонку не було й мови. Насилу Рік де Міль (вчорашній асистент), який прийняв команду в березні, втягнув її на четверте місце – тобто в фінальну кульку. Але й там місцевий гранд пас задніх, поки чемпіонство за фантастичним сценарієм розігрували Антверпен, Уніон та Генк.
Роман Яремчук, фото – clubbrugge.be
На жаль, провальний сезон вийшов і саме для Яремчука. Голів Роман не забивав із вересня. В основі з лютого вийшов лише раз. На довершення ще й травму отримав, через що його відкликали зі збірної. Кар’єра форварда, який ще недавно розривав цю ж лігу Жюпіле у складі Гента, просто волає про термінове і кардинальне перезавантаження.
Підсумки. Без великих перемог, але не без оптимізму
Бундеслігу з вашого дозволу ми обійдемо стороною. Надаємо копатися в сортах ордеців (футболіст, який нещодавно викликався до збірної України, провів сезон в основі Бохума) комусь іншому.
Отже, що маємо у результаті? Найнасиченіший українцями сезон у топ-чемпіонатах. Шестеро грали регулярно, Забарний пробився в основу на фініші, і навіть безнадійно запасний Лунін провів рекордну для себе кількість часу на полі. У Ярмолюка, вважаємо за можливе повірити, все тільки попереду.
Єгор Ярмолюк, фото – Брентфорд
Щодо досягнень – тут уперше після 2020-го обійшлося без перемог у топ-лігах. Натомість є два другі місця – і для нинішнього Арсенала це чималий успіх, як не крути. Реал Мадрид може потішитися тим, що вирвав умовне “срібло” Примери в драматичній гонці з важливим суперником.
Додамо в скарбничку два мадридські кубки, а також марсельську бронзу. Вже багато! А ще – як мінімум три успішні перегони за виживання. До кінця тижня до цих щасливчиків може приєднатися коваленківська Спеція.
Чи є підстави очікувати на збільшення українського легіону у провідних чемпіонатах Європи? Чому ні. Навіть якщо залишити за дужками Ігнатенка з Бордо, що прикро провалив кінцівку сезону. Попит на Матвієнка з боку як мінімум Де Дзербі є, як і раніше. Про відновлення італійського (і не тільки) інтересу до Довбика вже трубять на повну силу. І це тільки найочевидніші кейси. Трансферне літо довге, і воно здатне зробити нам чимало сюрпризів. У тому числі й українсько-легіонерського характеру.
