Ветеранка Наталя Ліщишена. Фото: «Цензор»
Наталя Ліщишена перенесла ампутацію молочних залоз, бо носила бронежилет, її історія важлива для всієї армії.
Видання «Цензор» розповіло історію ветеранки, яка мала юридичну освіту і підписала контракт із ЗСУ, служила у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді.– якраз перед початком повномасштабного вторгнення.
«Її служба тривала до 2024 року, поки під час обстеження у шпиталі у жінки не знайшли небезпечну хворобу. Далі операції та довга реабілітація. А ще тяжка бюрократична боротьба, щоб довести — її хвороба пов’язана з військовою службою. Наталя змогла підтвердити, що втратила молочні залози через військову службу — а саме носіння бронежилета», — зазначає видання.
Сьогодні ветеранка працює фахівчинею з супроводу на Вінниччині, навчається на проєкті «Трайб» і гуртує у своїй громаді ветеранську спільноту.
Наталя каже, що тепер вона на власному досвіді знає з чим стикаються військовослужбовці і ветерани після звільнення, і як їм можна допомогти.
Наталя народилася в Угорщині, де тоді служив її батько. Коли родина повернулася до України, мешкала на Луганщині, у 2014 році почалися бої на Сході, жінка почала волонтерити, допомагати військовим.
Вона вирішила залишитись в Станиці Луганській попри близькість лінії фронту, щоб доглядати батька, а потім погодилась підписати контракт із ЗСУ.
«Чоловік підтримав моє рішення. Ми на той час не думали, що буде така війна у 2022 році. Хоч і розуміли: те що відбувалося у нас в Луганській і Донецькій області всі ці вісім років, — це було таке собі „перемир’я“, якщо чесно», — пояснює вона.
У перший день повномасштабного вторгнення Наталя вже була на Миколаївщині, де базувався її підрозділ: «Нас підняли по тривозі о 4:00.
«Ми не розуміли, де свої, де чужі. Не було особливої координації між частинами. Особовий склад був розтягнутий на декількох напрямках — наші військові були і в Прип’яті, і в Херсоні, і в Запоріжжі. Так почався мій шлях», — описує спогади ветеранки «Цензор».
Наталя Ліщишена, ветеранка ЗСУ.
Вона згадує, що омандир ще в навчальному центрі казав: «В армії жінок немає, є військовослужбовці. Береш баул і топаєш сама. Ти знала, куди йшла».
Вона визнає — у вже відбулися певні позитивні зміни щодо гендерної політики у війську. Але все ще існують проблеми і недопрацювання, які Наталії довелося відчути на власному здоров’ї.
«Банально жіночої форми до 2023-2024 року не існувало. Завдяки проєкту Arm Women Now розробили жіночий стрій і добилися, щоб його впроваджували на рівні Міноборони. А от статутних бронежилетів для жінок, під наші анатомічні особливості, досі не існує. Я знаю, що вони зараз ніби на етапі тестування, але вже скільки років минуло. А в армії вже 70 тисяч жінок. Статутний бронежилет зараз важить 18 кілограмів і тисне. А коли ти на 1 чи 2 лінії оборони, то маєш бути в бронежилеті постійно. Коли я спілкувалася з лікарями, вони казали, що лише одна з десяти жінок-військовослужбовиць, які приходять на обстеження, не мають проблем з молочними залозами. Груди травмуються бронежилетом», — розповіла свою історію ветеранка Наталія Ліщишена.
У 2024 році Наталя захворіла і потрапила до пульмонологічного відділення у стаціонар.
Лікування було довгим, а потім жінку направили на проходження ВЛК.
Згодом, після планових обстежень та УЗД, лікар повідомив, що у Наталі виявили хворобу Мінца.
«Це внутрішньопротокова папілома молочної залози, яка протікає безсимптомно. Без втручання вона може стати злоякісною. Лікування передбачало операцію», — повідомляє «Цензор».
«Першу операцію мені робив Подільський онкоцентр. Робили часткову резекцію (видалення) обох молочних залоз. Не зовсім вдало. Потім вдруге мене вже оперували у військовому шпиталі. Після цього прийшли результати гістології на онкомаркери, були нехороші зміни. Це все тривало з травня по липень. 31 липня рішенням ВЛК мене списали. Так закінчилася моя служба», — розповіла Наталя.
В результаті, жінка перенесла три операції. Під час третьої їй зробили повну резекцію молочних залоз. Зараз вона не може піднімати високо вгору руки, піднімати важке, перебувати на сонці, перегріватися. Наталю дуже підтримує чоловік.
Лікар навіть говорив з ним перед операцією дружини, пояснював анатомічні особливості і наслідки. Але, ділиться Наталя, чоловік відповів лікарю, що для нього головне аби вона була жива.
Зараз Наталя — єдина в Україні жінка, яка документально підтвердила, що її хвороба настала внаслідок носіння бронежилета.
У висновку ВЛК (свідоцтві про хворобу) вказано, що її хвороба пов’язана із захистом Батьківщини.
Ветеранка зіткнулася з проблемами і при набутті статусу інвалідності. Її довго не викликали на засідання МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), яка на той момент встановлювала інвалідність.
А потім взагалі відмовили у групі, мовляв «не бачимо підстав», жінці все ж вдалося оскаржити це рішення, вона отримала інвалідність 3 групи, але в рішення жінці вписали неправильний діагноз.
А вже після повної резекції, коли вона подавала на зміну групи інвалідності, один з лікарів комісії заявив їй, що вона взагалі «видалила груди за власною примхою». Наталя не здалася і в результаті цього лікаря виключили з комісії та заборонили обіймати цю посаду в майбутньому. Після повторного засідання комісії, ветеранці визначили другу групу інвалідності довічно.
Наталя почала працювати фахівцем із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб: пройшла конкурсний відбір, навчання і вже рік допомагає ветеранам та їхнім родинам у своїй новій громаді — на Вінниччині.
Жінка каже, що увесь пройдений нею шлях тепер дає підстави та досвід підтримати інших. Вона зізнається, що не працює чітко за посадовими інструкціями, які вимагають скеровувати ветеранів до інших спеціалістів, а намагається всім допомогти сама на місці.
Ольга СКОТНІКОВА
