За інформацією: Суспільне Вінниця.
Родина Серебрянікових до війни жила та господарювала у Дружківці на Донеччині. Нині мешкають у Вороновицькій громаді на Вінниччині. Рідне село до останнього не хотіли залишати, евакуювалися у 2025 після численних обстрілів. Вивозили дітей, господарство і тварин, врятованих на фронті.
Про це нам розповів голова родини, батько тринадцятьох дітей Владислав Серебряніков.
"Швидкість набираєш, тікаєш, FPV-ішка тебе наздоганяє. По авто як гахнула — рознесло кузов. До цього часу авто в ремонті. У нас було чотири фермерські господарства, з них потім два об’єднали, залишилось три і сільгосппідприємство ще. Нас їх позбавили. Там зрівняли все. Все зрівняли… Будинки нашої родини… З нашої родини 5 будинків зруйновано. Шість прильотів було по фермерському господарству, FPV-ішками побили, саме в цей дім. Підприємство розбито КАБами", — розповів Владислав Серебряніков.
Родина Серебрянікових. Суспільне Вінниця
У Дружківці родина обробляла землю, і з того жили.
"Це важлива справа, бо Бог благословив цю справу. Він посадив садок і сказав: "Обробляйте і бережіть його". От наша земля, сад — потрібно займатися", — сказав чоловік.
Він називає себе етнічним руським з Україною в серці, бо більшу частину життя є її громадянином.
Владислав Серебряніков . Суспільне Вінниця
Їхня родина — приклад того, що на обох Майданах були донецькі, завжди були за свободу і європейські цінності, сказав Марк Серебряніков.
"Тато, Артур, Роман, Марат, Марк, Руслан… В сенсі, чому поїхали? За справедливістю. Ми були проти тієї влади, ми брали участь у виборах і завжди були проти Януковича. З самого початку. Я туди їздив ще допомагати. Я будував барикади. Був на розвантаженні дров", — розповів Марк Серебряніков.
Артур Серебряніков сказав, що, повертаючись із Києва на Донеччину, організовували мітинги в рідній Дружківці.
"В Краматорську якщо можна було зібрати 100-200 людей — до 200 могли на мітинг проукраїнський, то в Дружківці нас коли виходило, нас там було максимум людей 30, і понад половину — це наша сім’я виходила", — розповів Артур.
Владислав Серебряніков з дружиною за столом. Суспільне Вінниця
Своєї проукраїнської позиції родина не приховувала і під час окупації Дружківки у 2014.
"Я не знаю, це якось від серця йде. У нас був з самого початку прапор. Такий флагшток ми поставили. Над будинком прапор у нас висів український. У мене біля вікна стояла рушниця. Бо я знала і розуміла, чим це могло закінчитися. І у нас була зібрана тривожна валіза, і діти знали, якщо раптом що, то що їм потрібно робити, як робити й куди тікати, якими шляхами. Якщо до нас додому приїдуть, то я буду відволікати, щоб діти врятувались", — сказала Наталя Серебрянікова.
За її словами, із чоловіком та його братами вони допомагали українським оборонцям.
"Коли ми дізналися, як хлопці були в такому становищі в Слов’янську, (у них не було нічого, в посадці стояли і ні води, нічого не було), то набирали бідони молока, води їм везли. Все, що потрібно, необхідно було. І я тоді чоловіку говорила: "Давай я з тобою буду їхати, щоб не так було підозріло", — розповіла Наталя.
Артур та Наталя Серебрянікові. Суспільне Вінниця
"Окупацію я не знаю, це милістю Божою ми пережили. Був момент: один раз лише від погоні тікали, що ми волонтерили, — розповів Артур Серебряніков.
— в Слов’янську там же ж не було нічого: ні магазини, нічого не працювало. Вони в оточенні тоді були. В Краматорську, Дружківці ще магазини працювали. Один раз була погоня, але змогли втекти, на машині відірватися".
Того ж 2014 більшість синів та дочок Серебрянікових стали на захист країни.
Артур Серебряніков — боєць ЗСУ. Вперше боронити Батьківщину батько чотирьох дітей пішов 2014 і служив до 2016. Повернувся у стрій у 2022 — з-за кордону.
"У 2022 році я взагалі був в Польщі. Я розумів і вірив, що є шанс Україні переродитись і я можу бути якоюсь частиною, і я можу бути корисним у цій справі".
Артур і Тессі. Суспільне Вінниця
На фронті чоловік прихистив лабрадора. Нині собака живе з родиною.
"Я її назвав Тессі. Це коли ми стояли на Білогорівському напрямку, Луганщина. Вона там бігала вулицею з двома цуценятами. Коли ми звідти з’їжджали, то я вирішив її з собою забрати. Перевіз її спочатку на Донбас на конюшню, а потім, коли евакуйовувались з Донбасу, перевезли сюди на Вінниччину", — розповів Артур.
Окрім Тессі, є ще троє собак та двоє котів. Усі — врятовані від війни та евакуйовані на Вінниччину.
"Я їх навіть в рюкзаку вивозив. Нас коли козаком вивозили, сказали, забери цих собак. Я кажу, якщо я їх не візьму, я пішки звідси буду виходити. Оце я їх вивіз".
П'ять років у ЗСУ, у 81 десантно-штурмовій бригаді прослужила і наймолодша донька Серебрянікових — Діана.
"Я підписала контракт у 2014 році, восени. До 2019 року служила у десантно-штурмових військах", — розповіла Діана.
Артур показує овець. Суспільне Вінниця
На Вінниччину родина евакуювала господарство: корови, вівці і кози з козенятами. За кіньми нині доглядають сини Артура. Бо батька родина бачить хіба у відпустці.
Найбільша мрія родини — зібратись усім разом, як колись до війни. Разом їх майже пів сотні. Та поки — лише спілкування через екрани ноутбуків і телефонів.
Члени родини спілкуються по відео. Суспільне Вінниця
Як і раніше, родина забезпечує себе самотужки. Самі печуть хліб, збивають вершки. Дбають про дітей і господарство – аби родина вистояла, сказав Владислав.
Хліб, який печуть у родині. Суспільне Вінниця
Він розповів, що родина Серебрянікових — християни-баптисти, завжди була миролюбною. Рідна земля була і залишається для них місцем сили. І вони дуже хочуть, аби всі сини та доньки, онуки й правнуки знову могли зібратися разом і працювати вільно і спокійно під мирним небом України.
