За інформацією: Суспільне Вінниця.
Повернення з полону — лише перший крок. Після цього українські військові проходять складний шлях реінтеграції. Команда Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ допомагає захисникам адаптуватися до життя в мирному середовищі. Це комплексна робота: медична допомога, відновлення документів, психологічна підтримка та постізоляційний дебрифінг. Як саме проходить процес повернення, чому важливо не тиснути запитаннями, і як військові вчаться знову довіряти, говорити, жити — Суспільному розповів керівник групи реінтеграції Дмитро Янталець.
Читати ще
Читати ще
«Сильно постарів. Багато здоров’я там лишив»: звільнені з російського полону бійці проходять реінтеграцію на Вінниччині
Повернутись із російської неволі — складний і тривалий процес. Для звільнених військових важливо не лише фізично вийти з полону, а й психологічно відновитися. Цим займається група реінтеграції Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ. Її очолює Дмитро Янталець.
"На перших етапах військові демонструють автоматичні реакції: ховають руки за спину, уникають зорового контакту. Це наслідки місяців або навіть років у полоні. Але вже за кілька днів починаються метаморфози — з’являються емоції, щира посмішка, змінюється зовнішній вигляд".
Його команда супроводжує звільнених 24/7 у перші тижні після повернення. За словами Янталця, реінтеграція — це не просто повернення до повсякденності. Це — процес відновлення. Умовно, він складається з чотирьох блоків: медичного, адміністративного, психологічного та роботи з правоохоронними органами.
- Медичний блок:
Перший етап — стабілізація. Військовослужбовці проходять обстеження в закладах МОУ, зокрема у військовому реабілітаційному госпіталі на Вінниччині. Їм проводять діагностику, за потреби — оперативні втручання, але основна мета — стабілізувати стан.
- Адміністративний блок:
Під час перебування в медзакладах відновлюють документи: паспорт, військовий квиток, посвідчення учасника бойових дій тощо. Також оформлюються довідки про перебування в полоні.
- Психологічний блок:
Звільнені отримують індивідуальні консультації, відвідують групові заняття, їх родини теж залучені до роботи. Одне з ключових завдань — психоедукація, тобто пояснення, що з ними відбувається та як з цим впоратись.
- Робота правоохоронців:
Під час реінтеграції демонструють фототеки безвісти зниклих. Часто саме так вдається знайти сліди зниклих. Один з таких випадків стався нещодавно: звільнені впізнали на фото чоловіка, про якого не було жодної інформації. Його родина отримала надію — і подякувала за допомогу особисто.
"Реінтеграція — як конструктор. Щоб повернути людину до життя, потрібні всі складові. І щоб цей механізм працював злагоджено — має бути диригент. Саме цю роль виконує наша група".
"Декомпресія після полону": як працює система реінтеграції звільнених українських військових
Перший місяць після звільнення з російського полону — це критично важливий етап адаптації до мирного життя. Його забезпечує команда з реінтеграції Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ. Дмитро Янталець розповів про алгоритм цього процесу:
"Можна уявити процес як систему фільтрації води — груба, середня і дрібна очистка. Ми працюємо на першому етапі, коли військовослужбовці тільки-но повернулись і починають усвідомлювати, що вони вільні".
Цей етап триває орієнтовно місяць. Звільнені поступово проходять психологічну стабілізацію — так звану "декомпресію", як у водолаза, що повертається на поверхню після глибокого занурення. У перші дні багато хто не вірить, що вже не в полоні.
"Чуємо історії, як прокидаються вночі, обливаються холодним потом, думаючи, що досі в камері. Потрібен час, аби усвідомити, що це не сон".
У перший тиждень рекомендують дотримуватись інформаційного карантину — мінімізувати контакти з родичами й ЗМІ, щоб уникнути перевантаження. Це один з елементів психоедукації — пояснення того, що відбувається і чому.
Дмитро Янталець спілкується зі звільненим з полону оборонцем. Суспільне Вінниця
Наступні кроки: служба чи цивільне життя
Після стабілізаційного періоду військовослужбовці вирушають у відпустку або на подальше лікування. За законодавством, кожен має право обрати: залишитися у Збройних силах або звільнитися.
"Дехто розуміє, що через стан здоров’я не зможе повернутись у стрій. Інші — хочуть бути з родиною. Але багато хто усвідомлено вирішує продовжити службу".
Від обраного шляху залежить формат постізоляційного супроводу. Якщо військовослужбовець залишається в армії — підтримку забезпечує його частина. Це включає юридичні консультації, психологічну допомогу, лікування, доступ до фахівців з ментального здоров’я.
У разі звільнення з військової служби, людина переходить до сфери відповідальності інших державних інституцій — зокрема, Міністерства у справах ветеранів та Міністерства соціальної політики.
Як працює постізоляційний дебрифінг зі звільненими військовими
Після звільнення з російського полону українські військові проходять постізоляційний дебрифінг. Його проводять фахівці групи реінтеграції Генерального штабу ЗСУ. За словами Дмитра Янтальця, йдеться не просто про розмову, а про структуровану бесіду, яка має чітку мету — допомогти людині безпечно почати говорити про пережите.
"Це бесіда, в якій є чіткий алгоритм. Ми розуміємо: перша розмова про полон — найскладніша. Захисні механізми психіки блокують спогади. Але поступово, крок за кроком, ми допомагаємо відновити хронологію подій".
За його словами, метафорично дебрифінг можна порівняти з відкриванням кришки чайника — це спосіб дати вихід "токсичній парі" травматичного досвіду. Бесіди здебільшого відбуваються індивідуально, у безпечному просторі.
"Ми не проводимо розслідувань, ми не тиснемо. Наша задача — допомогти скласти мозаїку подій. Від першого дня в полоні до моменту обміну".
Особливу увагу фахівці приділяють першому запитанню: "Що ви найбільше запам’ятали в день обміну?".
"Це момент, коли емоції виходять на поверхню — хтось плаче, хтось сміється, а хтось просто мовчить через хвилювання. Часто відповідями стають прості, але глибокі спогади: "Побачив український прапор", "Почув рідну мову", "Мене зустріли наші в пікселі".
Завершується дебрифінг запитанням про майбутнє. Хтось мріє про власний барбершоп або роботу в бізнесі, інші — планують повернутися до війська.
Як змінюється психоемоційний стан військових
Українські військові, які повертаються з російського полону, проходять складний етап відновлення. Психоемоційний стан кожного – унікальний, однак є спільні закономірності, розповів Дмитро Янталець.
За його словами, ризики розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР) існують, але вони не настільки високі, як очікувалося. Команда реінтеграції проводить опитування серед звільнених — двічі протягом їхнього місяця перебування у Центрі реінтеграції. У спеціальному опитувальнику військові самостійно оцінюють свій стан одразу після звільнення та ближче до виписки.
"Група ризику на старті може бути доволі великою, але до моменту завершення перебування у Центрі вона значно зменшується".
У складі групи також працюють люди, які самі пройшли полон. Вони можуть на власному прикладі пояснити, як переживали цей досвід, і надати поради побратимам.
Виокремлюють три основні хвилі погіршення психоемоційного стану протягом першого року після звільнення:
Водночас Янталець звертає увагу на явище, відоме у психології як посттравматичне зростання — коли через переосмислення досвіду людина змінюється у позитивний бік. З’являються нові сенси, переоцінка цінностей, внутрішня сила.
"Це як у японській техніці “кінцуґі” — коли розбиту чашку склеюють і покривають золотом. Вона вже не така, як була, але стає витвором мистецтва. Так і люди, яких життя дуже сильно тисло: вони вже не колишні, але можуть віднайти нову форму себе".
Як українським захисникам допомагають повернутися до життя
Після звільнення з полону українські військові повертаються не лише з пораненнями, а й із важким психоемоційним багажем. Як розповів Дмитро Янталець, головне завдання фахівців — допомогти воїнам відновитись, не завдаючи ще більшої шкоди.
"Ми фізично не вибухаємо, але у кожного є своя межа, — сказав Янталець. — І цю межу бажано не перетинати. Умовно — це токсична пара: спогади, емоції, біль. Її потрібно позбуватися поступово, без тиску".
За словами військового, більшість звільнених військових готові говорити про пережите, але лише тоді, коли відчувають довіру до співрозмовника.
"Є ті, хто дуже закритий. І ми не змушуємо їх відкриватися. Реінтеграція — процес складний і делікатний. Навіть одне недоречне запитання може нашкодити".
Дмитро Янталець розповів, що російські тюремники поєднують фізичні тортури з психологічним тиском. За його словами, головна мета — зламати волю, викликати у полонених зневіру, залякати, зробити їх непридатними до служби.
"Ми розуміємо, що фізичне і психологічне не існують окремо. Вони завжди йдуть разом. Але ми будуємо зворотний процес — повернення гідності, віри в себе, здатності жити далі".
Історія незламності: приклад Максима Будкевича
Серед історій, які особливо запам’ятались, Дмитро Янталець згадав розмову з правозахисником і журналістом Максимом Будкевичем, який провів у російському полоні понад два роки.
"Він розповідав, що навіть у неволі не полишав інтелектуальну діяльність: писав молитви українською мовою, читав лекції в уяві, трьома мовами — українською, англійською та французькою. Згодом, коли почав отримувати передачі, прочитав десятки книжок".
Найбільше його вразила фраза Будкевича про те, що в полоні йому не вистачало часу, щоби завершити все задумане. Після повернення він активно ділиться своїм досвідом, розповідає про жахливі умови утримання і закликає світову спільноту не залишати тему українських полонених поза увагою.
"Він надзвичайно сильна людина. Приклад того, як навіть у неволі можна залишатись собою і зберегти внутрішню цілісність".
"Травма війни не має стати тягарем для наступних поколінь" — Дмитро Янталець
Зі словами Дмитра Янталця, попри випробування, які пережила Україна в різні історичні епохи, вона збереглася — і так буде й цього разу. Але у повоєнний період українцям потрібно буде навчитися дбати одне про одного.
"Україна як держава збережеться. Все буде Україна. Але в цій Україні вже зараз важливо підтримувати ментальне здоров’я — це не абстракція, а життєва потреба".
На його думку, психоемоційні наслідки війни необхідно опрацювати — аби не передати їх наступним поколінням як тягар.
