На момент вторгнення рф поліцейський уже 14 років був у відставці, але в перші ж дні повернувся на службу та пішов захищати рідне місто. Під бомбами допомагав постраждалим, евакуював цивільних і разом з побратимами до останнього тримав оборону «Азовсталі». Цього ніяк не могли збагнути російські тюремники, які допитувалися: «Чому не втік? Чому залишився?». За 126 днів полону Сергій схуд на 21 кг. А після обміну знову став у стрій, щоб рятувати людей.
«Паніки ніякої не було, оскільки я все життя проходив у погонах», — розповідає Сергій Хохлов про початок повномасштабної війни. Він віддав роботі в правоохоронних органах понад 25 років, у 2008 році вийшов у відставку, мав мирну професію. Але всередині залишився захисником — тим, хто бере на себе відповідальність за життя інших.
Сергій приєднався до загону поліції, який сформували правоохоронці у відставці. Він допоміг евакуюватися з-під бомбардувань до безпечних (на той час) місць понад трьом десяткам людей, охороняв зруйновані об’єкти – склади, медичні заклади, патрулював місто, здійснював протидиверсійні заходи.
«Постійно був гул ворожих літаків, все палало… Вже не було зв’язку, і ми інформували жителів про ситуацію в країні. Роздруковували новини і розклеювали ці листівки у дворах», — згадує Сергій Хохлов.
Поліцейський разом з колегами розвозив по бомбосховищах, де ховались люди, продукти, воду, ліки. Дітям намагалися привезти щось смачне – печиво, цукерки.
На очах Сергія росіяни знищували його місто, гинули десятки людей. Сергій теж втрачав тих, кого знав:
«Бувало, сміємося з хлопцями, разом п’ємо чай, а потім ти тиснеш йому руку, і він уходить. Хлопці повертаються, а того вже немає».
Ситуація ставала дедалі гіршою, і в ніч на 15 квітня Сергій разом з іншими отримав наказ прориватися на «Азовсталь». Це були одні з найстрашніших днів.
«Взяли БК, залишки їжі та вночі вирушили в бік заводу. Заходили на «Азовсталь» декілька днів під щільним вогнем противника – обхідними шляхами, вплав, поодинці та групами. Не всім вдалося вижити», — розповідає боєць.
Сергій боронив «Азовсталь» місяць і три дні. Витримав усе, бо знав, що його чекають дружина та діти, які зуміли самотужки евакуюватися з оточеного міста. Коли готувався вихід із заводу, чоловік зрозумів, що може затриматися в полоні надовго та не встигнути до 35-річниці весілля. Тому заздалегідь попросив друга організувати для коханої сюрприз – 35 троянд, улюблені цукерки та власноруч написаний віршик.
Поліцейський, як і азовці, виходив із заводу нездоланим:
«Це не було так, що ми склали зброю і вийшли з якоюсь білою ганчіркою, ми не підіймали руки. Це було припинення спротиву з метою збереження життя побратимів, бо було дуже багато поранених хлопців».
Про важкі будні в полоні Сергій Хохлов розказує скупо. Його відправили до Оленівки, де він через майже повну відсутність їжі та питної води критично схуд. Потім доправили в Горлівську колонію.
Двічі возили в тимчасово окупований Донецьк на допити. Там «слідчі» намагалися його зламати, застосовували психологічний тиск. Зокрема їх цікавило, чому він, маючи можливість втекти з міста або залишитися та працювати на росію – пішов проти них. Терористам несила було зрозуміти, що захищати свій народ – для нього було так само природно, як дихати.
Сергія звільнили під час першого великого обміну полонених 22 вересня 2022 року. Він почув слова: «Хлопці, відкривайте очі, ви вже вдома» і кинувся шукати телефон, щоб почути голоси рідних.
Після реабілітації поліцейський повернувся до рідної, прифронтової Донеччини, бо вважає, що саме тут його місце.
«Людям потрібен захист. А Маріуполю та іншим містам – потрібна воля та мир. Тому я продовжу боротися за перемогу», — каже Сергій Хохлов.
