За інформацією: Суспільне Суми.
Фото з особистого архіву «Петровича»
До початку повномасштабної війни мав власний бізнес, а вже другого березня був у лавах одного з підрозділів територіальної оборони Дніпропетровщини. А за пів року, не маючи бойового досвіду, Олег з позивним “Петрович” став командиром взводу. Про свій бойовий шлях воїн розповів кореспондентам Суспільного.
Олег з позивним "Петрович" нині командир взводу. "Звісно і бізнес весь зупинився і нервовий стан, який був у нас в сім’ї — він був повністю пов'язаний: діти, дружина, майно — не було нічого спокійного. Просто сидіти вдома не зміг, пішов до воєнкомату", – розповів військовий.
Тоді, розказав чоловік, долучився до лав одного із підрозділів територіальної оборони Дніпропетровщини. Потім було навчання й у квітні 2022 року їхній підрозділ виконував бойові завдання на Херсонському напрямку. Прийшовши до війська солдатом без бойового досвіду, згадує воїн, за пів року став командиром взводу.
"Для мене найтяжче те, що ми йдемо і кожен переживає за те, що він отут — я вистрілю і назад прилетить. Зламати його страх, в тебе іншого варіанту немає. Тобі треба і стріляти, і ховатись, і не боятися, і брати іншу зброю", – поділився думками "Петрович".
Весною цьогоріч підрозділ Олега тримав позиції поблизу Авдіївки, на Донеччині. Там, були й перші втрати. "Був прорив оборони, прийшлось нам перегруповуватись, але ми виходили вже останні, коли нас майже замикали в кільце, було дуже тяжко. На основі того, що ти приймаєш рішення, як командир: тобі залишитись і втратити їх, загинуть люди або ти їх виведеш і вони вціліють з якимись втратами. У мене було тоді троє трьохсотих. Теж важка така ноша, бо якщо людина близько 100 кг, то це 6-8 осіб несе", – розповів "Петрович".
Тоді у підрозділі втратили одного бійця: "Мені дуже тяжко це приймається, тому що ми другий раз заходили близько. На ті самі позиції не дійшли, ближче підходили до тих позицій. То я пройшов там наш маршрут дуже багато шляху, але частину шляху я не пройшов, бо вони були під тими силами. То не знайшов, але всі думки, що він в полоні, що він живий".
Нині його підрозділ несе службу на Сумщині, де кордон щодня обстрілюється з російської території. Обстріли посилюються через сільгосптехніку, яка збирає врожай на полях, розповів Олег.
"Вони чують, що комбайни їдуть (вони видають звук, бо важка техніка їде) і вони на це реагують. Зранку міцно з тієї сторони стріляли — там техніка переїжджала, але нам треба зернові збирати", – вважає військовий.
Допомагають місцевому населенню, говорить воїн, повсюди де несуть службу. Місцеві мешканці, у більшості, віддячують тим же. "Як постійно, ми йдемо і питаємо у людей – у вас вода є, у вас хліб є? Де б ти не був, люди діляться і ми ділимось. Вони мають здорове бажання нам допомогти, а ми не маємо права не спити в них, чи в них все є", – вважає чоловік.
Фото з особистого архіву «Петровича»
За півтора року служби військовому кілька днів вдалося побути вдома, з рідними. Триматися і боротися далі, додає воїн, дають мрії про майбутню перемогу України.
"Мрію про те, що наступить мирне життя і повернемось до родин. І якщо не думати про це, то багатьох людей зламає та думка, що хай хтось зробить, але не я. Тому я кажу: штик до штика — він робить міцний паркан. І тому я є тим міцним штиком, який робить міцний паркан, щоб до нас не прийшли", – підсумував чоловік.
Читати ще
Читати ще «Він беріг в собі дитину. Ця дитина його направляла». 40 днів від загибелі сумського митця Дмитра Буйвала
Читати ще «Виживаємо»: як мешканці кількох прикордонних сіл Великописарівської громади чотири місяці живуть без електроенергії
