За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Соцмережі
Росія зазіхнула на нашу територіальну цілісність і незалежність. Вона також вдається до енергетичного шантажу. Ми мусимо витримати і цей фронт. Наскільки актуалізувалася необхідність забезпечення енергетичної безпеки в умовах збройної агресії Росії проти України? Що треба зробити, аби не залежати від традиційних енергоносіїв? Як до цього можуть долучитися громади? Які альтернативні джерела енергії вже використовуються та які перспективи біоенергетики в Хмельницькій області? Про це говоримо із головою правління громадської організації "Хмельницький енергетичний кластер" Степаном Кушніром.
Ті події, які відбуваються останнім часом, позбавили нас можливості жити звичним життям. Як гадаєте, наскільки більше і глибше стали замислюватися люди над тим, що таки потрібні альтернативні джерела енергії?
Знаєте, якщо до початку повномасштабної війни ми розглядали "зелену енергетику" як зелену з точки зору екології, тобто що це щось сучасне, інноваційне, менше шкоди для довкілля приносить, то зараз ми розуміємо, що, коли щодня вимикається світло, обмежується постачання електроенергії, "зелена" енергетика – це не тільки про екологію. Це, в першу чергу, децентралізація мереж. Хмельницька атомна станція, що в Нетішині, генерує дуже багато енергії і забезпечує нею не тільки Нетішин, а й відсотків 15 усієї України. Можна говорити про те, що відновлювані джерела енергії – це можливість альтернативи в умовах війни, щоб ворог нам не завдавав болю через руйнацію підстанцій. Зараз ми маємо ситуацію, коли вони впливають на електроенергетику. З початком опалювального сезону стали більше споживати газу. Нам треба розуміти, який план у нас є на випадок, коли Росія перекриє систему, і у нас не буде можливості транспортування газу до Європи і його споживання.
Газотранспортна система у нас працює, але вона залежна від нашого ворога. Північні потоки вже перекриті. Ми розуміємо, що в Європі намічається дефіцит газу, і ми реверсним постачанням не зможемо перекрити усі наші потреби і потреби Європи. Тому увесь цей шантаж може початися з першими морозами, коли ми будемо це гостро відчувати. В контексті цього ми десь наприкінці весни провели дослідження і запитали у громад, які проєкти, пов’язані з"зеленою" енергетикою, для них зараз є актуальними. Це, в першу чергу, перехід з газового опалення на опалення електроенергією, перехід на твердопаливні котли, перехід на локальну сировину, яка у нас тут є поруч, у громадах. Чим більше ми зможемо перейти в оперативному темпі на те, що у нас є, тим менше відчуємо наслідки дій ворога, який через енергетику хоче зробити нам боляче. Це один з напрямків. Ми назбирали на Хмельниччині 88 таких проєктів з переходу на твердопаливні котли. Зараз допомагаємо їм знайти партнерів, які змогли б на взаємовигідних умовах ці проєкти реалізовувати. Хмельниччина готова до того, щоб зробити більш стійкою енергетику на рівні громад. Громади – це низовий рівень, який найближчий до людей. Біоенергетика – це один з напрямків, який ми виокремили, але він не є єдиним. Іншим актуальним напрямком ми вважаємо сонячну енергетику. До початку війни сонячна енергетика розвивалася дуже динамічно, вона розглядалася виключно як проєкт для заробітку. Є зелений тариф. Люди, за зрозумілою моделлю, під гарантії держави будували сонячні станції – або малі, до 30 кВт у себе вдома, або великі, понад 30 кВт, промислові, – і подавали електроенергію в мережу, отримували якийсь стабільний дохід. Зараз ситуація така, що держава не може оплачувати "зелений" тариф. Зрозуміло, що вона ще довгий час і після нашої перемоги не зможе це робити. Борги накопичуються ще з минулого року, і зараз ніхто не інвестує в сонячну енергетику, як у бізнес. Проте, якщо говорити про комунальні установи, ми отримали 30 пропозицій від громад на Хмельниччині, які готові у партнерстві такі сонячні станції ставити. Скажу більше: якщо у зеленому тарифі все залежить від державного бюджету і є обмеження, то плата за комунальні послуги – це захищена стаття, і вона буде сплачуватися. Тому партнерство приватних інвесторів у вигляді встановлення сонячних станцій на комунальних об’єктах є альтернативним варіантом, коли за недержавні, не комунальні кошти ви отримаєте резервне джерело живлення. У нашому місті є Хмельницький національний університет, де на дахах усіх корпусів встановлені сонячні станції сумарною потужністю 500 кВт.
Сонячні панелі на даху Хмельницького національного університету. Суспільне Хмельницький
На що цього вистачає?
У них є можливість здійснювати взаємооблік з обленерго, яка постачає електроенергію. Влітку студенти не ходять на пари, але влітку станції генерують електроенергію і віддають її в мережу. Ця кількість фіксується і потім взимку, коли станція генерує у десять разів менше енергії і не покриває потреби, а студенти вчаться, споживають багато електроенергії, кількість кіловат, які були безкоштовно віддані в мережу, списуються. Така взаємодія допомагає усю згенеровану станцією енергію використовувати. Тут переваги очевидні, особливо у наших реаліях.
З початку поточного року в Україні було встановлено близько 45 тисяч маленьких сонячних станцій, які люди облаштували у себе вдома. Надлишки енергії, яку вони не споживали, продавали в мережу за "зеленим" тарифом. Усі ці, умовно кажучи, 45 тисяч сімей, коли відбуваються перебої з електропостачанням, вони відчули перевагу в тому, що вони мають резервне джерело живлення. Надалі, мабуть, кожен українець подумає і порахує, наскільки вигідно йому буде поставити якусь невелику сонячну станцію на 1-2 кВт, щоб вона була резервним джерелом енергії. Напевне, швидкої перемоги у нас не буде, але планувати життя треба. На Хмельниччині близько двох тисяч сімей також встановили такі сонячні станції, і зараз ми відчуваємо, який запит у людей – це запит не про "зелений" тариф, а про можливість встановити хоча б пару панелей, аби перекрити найперші потреби.
Як зробити нашу область енергонезалежною?
Тут така ситуація: до початку кризи в зеленій енергетиці, коли держава почала накопичувати борги по зеленому тарифу, у нас готових проєктів на Хмельниччині було достатньо, щоб покривати усі потреби в електроенергії. Все залежить від того, як швидко ми подолаємо ворога. Наше життя залежить від перемоги. І коли перемога настане, треба зафіксувати важливий меседж, який лунав в Лугано на форумі під час презентації проєкту відновлення України. Там було зазначено, що енергоефективність, відновлювані джерела енергії будуть у фокусі відновлення України. Перевага зелених проєктів у тому, що їх можна реалізовувати там, де не розвивається економіка. Сонця і вітру достатньо всюди. Біоенергетика, як можливість використання відходів аграрного сектору, яких у нас дуже багато, не використовується. Солому можна елементарно спалювати і переробляти у паливо. Є над чим працювати. Важливо, щоб це було у контексті державної політики, а не тільки ініціативою людей, професорів, аналітиків. Щоб це була політика, яка була б закріплена законами і статтями. Тому що там один дядько сказав, що ми тут набудуємо сонячних і вітрових станцій. Чим при цьому керуються, чим підкріплені ці слова? Якими документами, рішеннями? Я про це говорю.
Енергетична безпека і енергонезалежність. Чи можна вважати, що одне з іншого випливає?
Абсолютно. Енергонезалежність – це можливість використовувати ті ресурси, які залежать від нас, які є на нашій території. Тобто, елементарно – атомна енергетика це не тільки болісно, тому що можуть об’єкт захопити або ракетою вдарити, а тому що ми весь період незалежності отримували паливо для атомних блоків з Росії, технології, спеціалісти – російські. У підсумку ми бачимо, що Росія знає все про нашу енергетику, зокрема, про атомну. Якщо налагодити цикл виробництва сонячних станцій, сонячних панелей, обладнання з акумуляції енергії, комплектуючих для вітрових станцій – це дозволить нам посилити економіку, розвивати потужний науковий потенціал. У нас є розробки, притому ці розробки конкурують на світовому рівні. І знову згадаю про біоенергетику: є супер великий аграрний потенціал, який можна поєднувати з енергетичним комплексом. Просто наведу один приклад: у Теофіполі у нас є цукровий завод. Це невеличка громада, 25 тисяч населення. Там розташована найпотужніша в Україні і у світі, до речі, газова установка, яка використовується на цукрових заводах, потужністю 26 МВт. Якщо раніше вони віддавали і продавали цю енергію під "зелений" тариф, то цукровий завод зараз розглядає можливість використання цієї ж енергії для власного споживання, бо держава накопичила вже борг сотні мільйонів гривень. Вони розуміють, що так справи не підуть. Тому на заводі використовують ту сировину, яка росте довкола, переробляючи її на біогаз. Біогаз використовується для власних потреб при виробництві цукру, при спалюванні виробляється теплова енергія і електроенергія, яка також замикається на внутрішні процеси. Це хороший приклад того, що енергія береться з тих ресурсів, які є поруч. Скажу більше – на базі цього підприємства тепла є в надлишку, стільки, що його може споживати увесь Теофіполь. Просто потрібне політичне рішення і знайти зв’язки з підприємством, щоб прокласти централізоване опалення, або хоча б опалення великих об’єктів.
Біогазова установка у Теофіполі на Хмельниччині. Суспільне Хмельницький
Які перспективи стати енергоефективною саме у плані відновлюваних джерел енергії має наша область?
Я не скажу, що ми у лідерах у цьому питанні. Ми займаємо таку хорошу середню позицію серед інших регіонів. Дійсність така, що найбільші перспективи ми маємо саме у біоенергетиці. У нас є низка інших цукрових заводів, є великі ферми, птахоферми, де можна виробляти біогаз. Є землі, є проєкти, де можна ставити сонячні станції, є потенціал вітрової енергетики. Є багато лісництв, де з відходів можна робити паливні брикети, пелети. Об'єктивно, у нас є економічна доцільність і актуальність переходити, крок за кроком, до власних ресурсів. Ми маємо зрозуміти, що тут немає нічого страшного. Якщо весь світ динамічно розвивається у цьому напрямку, а ми інтегруємося у Європу, то цей час настане. Питання лише у тому – коли.
Авторка: Алла Самойленко.
