Легенду світового кінематографа, відомого американського актора, режисера, сценариста, поета та фотохудожника Леонарда Німоя найчастіше згадують як виконавця ролі капітана Спока у франшизі «Зоряний шлях». За цю роль Німой тричі номінувався на найпрестижнішу телевізійну премію «Еммі», ставши єдиним актором, якому це вдалося кілька разів поспіль.
Відео дня
Ті, хто добре знав Німоя, стверджують, що навіть піднявшись на вершину слави, він не забував про країну, з якої його батьки приїхали до США. В інтерв’ю він розповів про те, що його коріння – у маленькому українському містечку, в якому йому самому, на жаль, так і не вдалося побувати. Недарма найкращою театральною роботою Німоя став Тев’є-молочник у спектаклі за п’єсою Шолом-Алейхема «Скрипаль на даху» 1971 року. В інтерв’ю, даному в той час, актор сказав, що ця роль стала для нього «поверненням додому»: у Тев’є він бачив своїх батьків, які народилися і до переїзду в США жили в Україні.
Мрію про акторську професію підтримував тільки дідусь
Леонард Саймон Німой народився 26 березня 1931 року в Бостоні в сім’ї Макса та Дори Німой, які приїхали до США з Ізяслава Волинської губернії (нині Хмельницька область України). Першим у США виїхав батько Лео, а мама та бабуся перетнули кордон із Польщею у вантажному вагоні, де ховалися під тюками із сіном. У Бостоні Макс відкрив перукарню, а Дора повністю присвятила себе сім’ї – чоловікові та дітям. Заробляв батько небагато, грошей постійно не вистачало, тому Леонард рано почав працювати, щоб допомагати своїй сім’ї: він продавав газети, чистив взуття, працював прибиральником у театрі, а згодом був комівояжером, який продавав пилососи. Одночасно – починаючи з 8 років – Лео грав у дитячому театрі. Батьків акторські перспективи сина не тішили – вони хотіли, щоб він здобув хорошу освіту або опанував професію, яка б давала йому змогу заробити на шматок хліба. Прагнення онука стати актором підтримував лише дідусь: він погано уявляв собі, в чому суть цієї професії, але хотів, щоб його онук займався в житті тим, чим він справді хоче, а не тим, що потрібно чи вигідно.
Як колишній солдат і таксист став актором
Свою першу роль – Ральфі у постановці самодіяльного театру «Прокинься і співай!» – Лео зіграв, коли йому було 17 років. І сама робота, і успіх, смак якого він тоді відчув, визначили все його подальше життя. Гроші, які Німой накопичив, продаючи пилососи, він вклав у свою освіту – її він здобув у Бостонському коледжі та театрі Pasadena Playhouse. Під час служби в армії Німой брав участь у військовій самодіяльності, а демобілізувавшись, влаштувався працювати таксистом у Лос-Анджелесі, де й попався на очі комусь із продюсерів. Перший фільм за його участю – «Малюк Монк Бароні» – провалився у прокаті, але мав великий успіх на телебаченні: Німой отримав широку популярність, а на додаток до неї – амплуа людини з жорстким та незручним характером.
«Я не Спок» і «Я – Спок»
Досить довго Леонард грав ролі другого плану, щоразу привертаючи увагу глядачів. Під час зйомок серіалу «Лейтенант» його режисер Джин Родденберрі, придивившись до Німоя, зрозумів, що той ідеально підходить для участі у його новому – науково-фантастичному – серіалі «Зоряний шлях». Так Леонард став напіввулканом-напівлюдиною капітаном Споком, який приніс акторові світову популярність: протягом 49 років – з 1964-го по 2013 рік – він спочатку грав цього героя, а потім озвучував його. Капітан Спок став культовим персонажем і одним із найпопулярніших інопланетних дійових осіб у кіно і на телебаченні – холоднокровним суперменом, здатним виконати будь-яке, навіть найскладніше завдання, і це заслуга самого актора.
Леонард стільки всього вигадав для свого героя, що й не перерахувати, але, мабуть, найцікавішою його знахідкою був характерний жест – «вулканічний салют», схожий на благословення єврейських священиків, який став частиною поп-культури. Але в такого стовідсоткового входження в образ був і свій зворотний бік: у якийсь момент Німой зрозумів: йому важко відокремити себе від свого героя. Навіть у його театральних роботах, таких як Рендл Макмерфі у постановці «Пролітаючи над гніздом зозулі» або Шерлоці Холмсі в однойменній п’єсі, на думку його шанувальників та критиків, стирчали «вуха» капітана Спока. Результатом стала двотомна автобіографія з промовистими назвами: «Я не Спок» та «Я – Спок. У першому Німой писав, що, незважаючи на багаторічний «зв’язок» зі своїм героєм, все-таки не втратив своєї індивідуальності, у другій – розповідав про те, що їх дуже багато поєднує.
Кінотеатр, театр, фотографія
Після закриття «Зоряного шляху» Німой не залишився без роботи – протягом двох сезонів він грав у серіалі «Місія нездійсненна», знімався у фільмі «Вторгнення викрадачів тіл», озвучував анімаційну версію «Зоряного шляху». Також багато сил та часу Леонард приділяв роботі в театрах, де був не лише актором, а й режисером та продюсером, а також мистецтву фотографії, якою захоплювався все життя. Його улюбленою моделлю була друга дружина Сьюзан Бей, яку, за словами друзів, він любив, але жанром «ню», в якому він її знімав, талант фотохудожника не обмежувався. Німой міг вловити і сфотографувати моменти навколишнього світу, на які не звертали уваги інші. На запитання, якою є його концепція фотографії, Леонард відповідав: «Вона полягає в тому, що в мене є камера, і я намагаюся зафіксувати те, що, по суті, є невидимим. І іноді я це бачу. Зараз я «схоплю» ось цю картинку».
«Німой4864»
Леонарда Німоя не стало 27 лютого 2015 року – він помер від тяжкої хвороби легень. Поховали актора в Лос-Анджелесі, на прощанні були присутні 300 осіб – родина, друзі, колеги, серед них і Захарі Квінто та Кріс Пайн, які зіграли капітана Спока після Німоя. Його ім’ям було названо астероїд «Німой4864», відкритий 1988 року, що символічно, враховуючи, що популярність акторові принесла роль космічного персонажа.
