За інформацією: Суспільне Рівне.
Фото: Суспільне Рівне
Софію Київську для австрійського парку мініатюр робили у Рівному, автором макета є архітектор Петро Ричков. Загалом він створив майже два десятки мініатюр для музеїв Рівного, Івано-Франківська, Білої Церкви та Австрії. Першим із них є макет старого Рівного за планом 1797 року.
Петро Ричков жартома каже, що в Рівне його заманили квартирою. Колеги називають його пунктуальним, ретельним в роботі і дуже скромним. Але без нього, доктора архітектури, не було б у НУВГП цієї кафедри. Крім того, Петро Ричков має понад 300 наукових публікацій.
29 вересня він відзначає своє 70-річчя. З цієї нагоди у обласній бібліотеці організували зустріч з ювіляром і ексклюзивне інтерв'ю для Суспільного.
— Архітектура — це справа життя і те, що, як кажуть, з дитинства?
— Навіть не думав. Я з райцентру Дворічна на Харківщині, зараз моєї ба́тьківщини практично не існує. Її розбомбили практично всю і зараз там такі бої йдуть, сусід вчора писав, що відпустив своїх п'ять овечок, собаку, щоб бігала десь, шукала собі їсти і поїхав звідти… В цій Дворічній я народився, виріс, вчився у школі, мені пощастило з вчителем німецької мови, який прийшов до нас у дев'ятий клас, він же директор школи, Григорій Васильович. Мені сподобалася його метода, я добре вивчив мову і він же порадив іти мені в Харків, в університет на відділення перекладачів-міжнародників. Там було всього десять місць на Харків і всю область — і я лишився, як кажуть, "за бортом". Що робить? Той же Григорій Васильович направив мене викладати німецьку у восьмирічку в сусіднє село Первомайське.
Петро Ричков у обласній бібліотеці у день свого 70-річчя розповідає про архітектуру в мініатюрі. Фото: Суспільне Рівне
— Тобто ви розпочали свою працю як вчитель німецької мови, ще й недипломований?
— Про архітектуру навіть думок не було. Я в цій школі обмалював усі стіни орнаментами, картини їм поробив, на пів ставки мене там ще художником оформили. Мені це так подобалося. Відпрацював там рік, вирішив поступати, але німецьку вже й так, наче добре знав, навіщо мені той ін'яз — хочу бути архітектором. Мій друг мене нацькував на цю архітектуру і ми поїхали з ним здавати вступні іспити. Я пройшов, а він провалився. Але німецьку мову тримав за плечима, для мене не було ніяких проблем щось там почитати.
— Це десь кінець 60-х, початок 70-х?
— Так, в 70-му я поступив в Харківський інженерно-будівельний інститут, пройшов по конкурсу, п'ять на місце, з усього Радянського Союзу. І не жалкую, тому що й досі вважаю, що це був правильний крок.
— Після закінчення навчання було розподілення…
— Мене викликав декан. Сказав, що я один з кращих студентів і з Мінвузу СРСР прийшло одне місце працювати викладачем, асистентом в Бєлгородський інститут будівельних матеріалів. Декан — доброзичливий дядько, каже: поїдеш, тимчасово там попрацюєш, дадуть житло. Я погодився, хоча я там раніше був, це десь як Рівне, за розмірами. Працював там на кафедрі архітектури десь три роки і зрозумів, що мені в цьому Бєлгороді і некомфортно, і тіснувато. Я поїхав у Москву, там я зрозумів, що не хочу бути практиком-архітектором, хочу в науку йти. В Москві я за три роки написав кандидатську і захистився. Повернувся в Дніпропетровськ, там жили на той час з дружиною, дитина народилася — і постало питання поліпшення житлових умов. Тоді підвернувся варіант їхати до Рівного.
— Тут простіше було отримати квартиру. Тож в Рівне вас заманили поліпшенням житлових умов?
— Ну, так. Трохи пожили в гуртожитку, а потім дали квартиру. Це зняло житлову проблему і постало питання кар'єри. Треба йти далі — докторська, книжки.
Науковий доробок Петра Ричкова, представлений в обласній біліотеці. Фото: Суспільне Рівне
— Скільки нині праць маєте?
— Десь 350, якщо говорити про статті, а книжок — оті, що представлені на виставці, не тільки мої особисті, а й колективні. Всі ці книжки потребували регулярних експедицій, походів в архіви, поїздок по об'єктах, по містах, спілкування з людьми.
— Понад два десятки, на перший погляд.
— Остання "Товариство Ісуса в Україні" — дуже непроста була праця. Вона присвячена єзуїтам і вийшла друком у січні 2022 року. Католицьких орденів багато, а єзуїти — один з найпотужніших при папі, вони багато будували на теренах України, пропагуючи свою католицьку віру. Тут в книзі вся Україна, і Рівненщина в тому числі. Окремо по області є моя перша книга, вона найулюбленіша, бо ж найперша. Вона пам'ятається найбільше.
«Дорогами южной Ровенщины» — перша книга Петра Ричкова. Фото: Суспільне Рівне
— Сьогодні на зустрічі з вами архітектор Микола Шолудько назвав її своїм дороговказом.
— Ну так. Зараз усе частіше я думаю над тим, що далі. Бо все, що я хотів, все, що в мене було напрацьовано і задумано — вже є, реалізоване. Відкривати якийсь інший напрям на восьмому десятку? Можливо, продовжити видання "Архітектурна спадщина Волині", науковий збірник, я є його редактором. Ми видали сім томів, але це не значить, що ми Волинь закрили, ще є багато тем, які не висвітлені. Мабуть, треба братися за восьмий том.
Макет Софії Київської Петра Ричкова для Мінімундусу. Фото з презентації «Архітектура в мініатюрі»
— А якщо про ваші макети видати книгу? Зізнаюся, вони для мене стали відкриттям і перед інтерв'ю ви навіть озвучили цю думку. І я б залюбки прочитала таку книгу.
— Це було спонтанно, але, можливо, в цьому щось є.
План Рівного 1797 року, за яким Петро Ричков робив макет. Фото з книги Петра Ричкова «Архітектор Ян Якуб Бургіньйон»
— Знаю, що ви є автором Рівного в мініатюрі. Маю на увазі макет старого міста у краєзнавчому музеї. Коли і як його зробили?
— 1989-й, здається. Усе завдяки Едуарду Антоненку, тодішньому директору музею. Робили для експонування в приміщенні і, на відміну від наступних макетів, тоді не стояло питання його витривалості під дощем. Робили з доступних матеріалів — картон, трохи гіпсу, пластмаса, шпон, деревина.
Макет Рівного, який виконав Петро Ричков за планом 1797 року. Фото: Віктор Луц
Макет Рівного, який виконав Петро Ричков за планом 1797 року. Фото: Віктор Луц
— Але перевірку часом він пройшов. Йому вже понад 30 років, а його й досі експонують у краєзнавчому музеї, щоправда, зараз він недоступний через воєнний стан. Де ще є ваші макети і загалом скільки їх?
— Та я якось і не рахував, до 20, мабуть, є. Майже всі вони виготовлені 1:25. Це класичний масштаб для більшості музеїв.
Австрійський Мінімундус, що в перекладі означає маленький світ. Фото з презентації «Архітектура в мініатюрі»
— Розкажіть про макет для австрійського музею просто неба.
— Історія там така. В 94-му році я отримав грант від Австрійського міністерства науки і поїхав туди на кафедру Віденської політехніки. Мав час і вирішив помандрувати. Поїхав до Клягенфурту, сторож пустив мене походити Мінімундусом, перекладається як маленький світ. Там стільки макетів просто неба, потім пішов до заступника директора музею і сказав, що в них України нема. Запропонував зробити Софію Київську.
Макет Софії Київської для Мінімундусу Петро Ричков виконав з матеріалів, непіддатливих впливу температури і опадів. Фото з презентації «Архітектура в мініатюрі»
— Чому запропонували саме Софію?
— Бо це символ України, найкращий, найзначиміший храм в Україні, номер один. Вони зацікавилися, приїхали в Рівне, я їх звозив у Київ, щоб подивилися на Софію. І я її зробив, десь за пів року. Робив у Рівному, зібрав, а потім треба було розібрати, щоб перевезти в Мінімундус. Це був один з найскладніших макетів, по архітектурі складний. Загалом зробив для них кілька макетів, останній — у 2007 році. Вони витримували і дощ, і сніг. Після того макетами не займався. Для цього потрібна якась рушійна сила, бо без неї — nic nie będzie, тобто нічого не буде.
— Скільки мов ви знаєте?
— Німецьку, польську, англійську і французьку трошки. Їздити по Європі — треба знати мови. Вчив на дозвіллі: ліг на диван, задер ноги, відкрив словничок, граматику — і читаєш, а воно відкладається.
— Не жалкуєте, що обрали невеличке Рівне для життя й роботи?
— Справа не в місці проживання, а в тому, що в голові.
Ми у Twitter
