Якщо подивитися на сучасні соціологічні зрізи з ЛГБТК+ тематики — від великих міжнародних до локальних, — виявляється цікава деталь: бі-частка майже завжди більша за гей-/лесбі-частку. У звітах Gallup останніх років близько 5–7% дорослих американців ідентифікують себе як бі, тоді як суто гей- чи лесбі- — близько 1–2%. У дослідженнях ONS у Великій Британії серед людей 16–24 років бі — найчисленніша підгрупа всередині ЛГБТ-спільноти. Українських репрезентативних даних із цього зрізу мало, але немає підстав вважати, що структура тут інакша.
При цьому бі-люди — найменш видима частина ЛГБТК+. На прайдах їхня частка непропорційно мала. У медіа бі-голос звучить рідше за гей- чи лесбі-. У сімейних розмовах бі-ідентичність найчастіше згортається до «ще не визначилася» або «це експериментальна фаза». І чим старший дорослий, тим більше шансів, що він прожив роки чи десятиліття, не назвавши свою орієнтацію вголос навіть собі.
Ця стаття — спроба розібратися, чому в Україні 2026-го досі важко відкрито бути бисексуалами, навіть коли загальне ставлення до ЛГБТ+ помітно змінилося. Проста відповідь «це через гомофобію в суспільстві» недостатня. Йдеться про культурні механіки невидимості, які працюють одночасно з двох боків — і з гетеросексуального, і з гей-/лесбійського. Саме ця подвійна оптика робить бі-становище специфічним. І саме вона пояснює, чому для багатьох дорослих людей рішення залишатися «в тіні» — не слабкість, а раціональна стратегія.
Що таке бі: ідентичність, а не етап
Бісексуальність — це стійка орієнтація, тяжіння до людей більш ніж однієї статі чи гендеру. Це не «період пошуку себе», не «ще не вирішив», не «поки не зустрів когось серйозно». Це визнана клінічна категорія: APA, ВООЗ, провідні психологічні асоціації Європи говорять про бі-ідентичність як про самостійну та стабільну орієнтацію щонайменше з 1970-х років.
Усередині бі-парасольки розмаїття велике. Класична шкала Кінсі (від 0 — виключно гетеро до 6 — виключно гомо), створена ще в 1948-му, давно замінена точнішими моделями, але ідея спектру залишається ключовою. Хтось має приблизно рівне тяжіння до жінок і чоловіків. Хтось — переважно гетеросексуальний, але періодично відчуває потяг до людей своєї статі. Хтось — навпаки, переважно гомо, але з періодичним протилежним. Усе це підпадає під поняття «бі».
Окремо варто згадати пансексуальність — тяжіння поза прив’язкою до гендеру взагалі. Багато молодих людей сьогодні ідентифікують себе саме як пан-, а не бі-, але соціологічно ці групи зазвичай рахують разом. У цьому тексті «бі» вживається як ширший термін.
Більшість стереотипів навколо бі-людей виростає з одного коріння — переконання, що людина може мати потяг лише до однієї статі, а все інше є або ілюзією, або обманом. Це переконання має ім’я: моносексизм. Саме він стоїть за фразами «обери вже сторону», «бісексуальних чоловіків не існує», «це просто фаза». Як тільки людина починає мислити в моносексистській системі координат, бі-ідентичність автоматично перетворюється на тимчасову, перехідну, недостатньо реальну.
Важливо те, чим бісексуальність НЕ є. Не зрадою «по дефолту» (моногамія/немоногамія — окремі питання, не пов’язане з орієнтацією). Не «гейством у шафі». Не модою. Не результатом травми. Останнє — особливо часто звучить у пострадянському контексті — і не має наукової основи.
Чому в Україні досі важко
Тиск на бі-людей в Україні приходить не з одного боку, а з двох — і саме це робить їхнє становище несиметричним порівняно з гей-/лесбійським досвідом. У бі-літературі це явище має сталу назву: подвійне відторгнення (double discrimination). Знизу його підпирає третій механізм — стирання всередині сімейного кола.
Тиск з гетеросексуального боку. Бі-жінок часто читають як таких, що «експериментують для чоловіків» — особливо в онлайн-середовищі, де жіноча бі-сексуальність давно перетворена на жанр контенту для гетеро-чоловічої аудиторії. Це створює парадокс: відкрита бі-жінка стикається з тим, що її ідентичність не сприймають серйозно — її сприймають як перформанс. Бі-чоловіки потрапляють у дзеркальну, але іншу пастку: суспільство схильне читати їх як «приховано геїв» або як «нечесних із партнерками». Класичне формулювання «не буває справжніх бісексуальних чоловіків» — пряма цитата з тисяч коментарів під українськими публікаціями на цю тему.
Тиск з гей-/лесбійського боку. Усередині самої спільноти бі-люди регулярно стикаються з тим, що називають bi-erasure — стиранням. Логіка спрощено така: ти або «наш», або «не наш», визначайся. Чоловік-бі в гей-середовищі часто чує «ти просто ще не зрозумів». Жінка-бі в лесбійському — «ти не справжня лесбійка». Це не загальне правило, але достатньо поширене явище, щоб про нього говорили на кожній великій конференції з бі-ідентичності за останні двадцять років. У роботі з бисексуалами психотерапевти ЛГБТ-фокусу в Україні фіксують це як одне з трьох найчастіших джерел стресу.
Сімейне коло. Тут діє третій механізм — м’якший, але часто болючіший. «Ти ж колись зустрічалася з хлопцем» → значить це фаза. «У тебе зараз дівчина» → значить ти лесбійка. Сама ідея, що людина одночасно може мати потенціал тяжіння в обидва боки, для багатьох українських родин лишається незрозумілою.
Пов’язана з цим конструкція, яку в академічній літературі називають passing («зійти за свого»), пояснює, чому бі-люди стають буквально невидимими. Чоловік-бі в стосунках із жінкою прочитується оточенням як гетеросексуал — повний пакет соціальних припущень за замовчуванням. Той самий чоловік у стосунках із чоловіком прочитується як гей. Жодна з цих двох інтерпретацій не відповідає реальності, але обидві працюють без жодного зусилля з його боку. Сама бі-ідентичність як така просто не входить у словник більшості людей навколо — вона не зчитується. Це і є невидимість на щодень.
Війна. Повномасштабна війна з 2022-го додала ще один шар. Для частини бі-людей реальність «життя коротке» стала причиною прискорено зробити камінг-аут — собі або близьким. Для іншої частини — навпаки, причиною ще щільніше закритися: коли все навколо нестабільне, додавати ще одну зміну ідентичності здається непосильним. Обидві реакції раціональні, обидві фіксуються в роботі ЛГБТ-психологів в Україні. Загальний підсумок: невидимість як стратегія виживання серед бісексуалів нікуди не зникла, навіть якщо у великих містах її контури змінюються.
Що каже дослідження
Українська соціологія ЛГБТ+ теми поки що недорозвинена — частково через те, що до 2014-го багато даних просто не збирали, частково через війну і питання безпеки респондентів. Тому опиратися доводиться переважно на міжнародні джерела, з обережними проекціями на українську реальність.
Розмір групи. Williams Institute (UCLA) — один із найбільш цитованих центрів — у звіті 2023 року оцінив, що серед дорослого ЛГБТ-населення США приблизно 58% становлять бі-люди. У Великій Британії дані ONS дають подібну картину: серед людей 16–24 років, які ідентифікують себе як ЛГБТ, бі-частка — найбільша. Тобто люди, які ідентифікують себе бисексуалами, — не «невелика підгрупа», а більшість усередині ЛГБТ-спільноти.
Психічне здоров’я. Тут картина гірша, ніж у «загальному ЛГБТ-середньому». Метааналізи (зокрема велика робота 2019 року в The Journal of Sex Research) фіксують, що люди, які ідентифікують себе бисексуалами, мають вищі показники тривожних розладів, депресії та суїцидальних думок, ніж і гетеросексуальні, і гей-/лесбі-респонденти. Робоча гіпотеза дослідників: ефект подвійної невидимості та подвійної стигми — від обох боків. Це не «бі-люди психологічно слабкіші»; це наслідок того, що джерел соціальної підтримки для них об’єктивно менше, ніж навіть для гей-/лесбі-аудиторії, у якої вже сформована субкультура.
Стосунки і камінг-аут. Дані European LGBTI Survey (FRA, 2019, 30+ країн ЄС) показали, що бі-респонденти найчастіше з усієї спільноти повідомляли про неприйняття вдома і водночас найрідше — про відкритий камінг-аут на роботі. Тобто типова бі-стратегія — селективна видимість: вдома — мовчання, на роботі — теж мовчання, відверто говорять лише з найближчим колом. Між гетеросексуальною більшістю і гей-середовищем бі-людина часто перебуває в режимі «ні там, ні там не своя».
Український зріз. Окремих репрезентативних опитувань саме бі-українців станом на 2026 поки що немає. Є фрагменти: моніторингові звіти «Нашого Світу», опитування ЛГБТ-Сервісу серед клієнтів, поодинокі академічні роботи. Загальний паттерн узгоджується з міжнародним — бі-частка значна, видимість мінімальна, психологічні маркери стресу — високі. Що показово, у консультаційних практиках ЛГБТ-френдлі терапевтів у Києві, Львові та Одесі бі-клієнти за останні два роки стали окремою помітною категорією — тоді як ще п’ять років тому вони здебільшого ховалися за гей- або гетеро-самоописом і їхні специфічні запити просто не звучали.
Де знаходить себе бі-спільнота сьогодні
Практична частина — і тут картина за останні п’ять років змінилася сильніше, ніж культурне ставлення.
Закриті Telegram-чати. Це, ймовірно, найбільший шар бі-комунікації в Україні. Чати на 200, 500, 2000+ учасників, із модерацією, із правилами входу (часто — фото плюс коротке інтерв’ю), із розподілом за регіонами і за форматом — окремо для тих, хто шукає просто спілкування, окремо для бі знайомств і бі-побачень, окремо для бі-пар, окремо для жінок, окремо для чоловіків. Сюди ж — групи в Signal та невеликі Discord-сервери. Спільне в них — закритість і репутаційна модерація: «з вулиці» нікого не пускають.
Дружні мережі. Класичний шлях — через друзів. Бі-люди в українських містах часто описують це як «у нашому колі всі знають, хто ще». Це працює, але обмежує знайомства до конкретного соціального шару — і поза цим шаром починаються ті ж проблеми невидимості.
Тематичні події. У Києві, Львові, Одесі за останні роки з’явилися регулярні квір-вечірки, бук-клуби, групи підтримки. Частина — публічні, частина — за реєстрацією. Pride Hub, Insight, Точка Опори, окремі ЛГБТ-френдлі бари — це інфраструктура, якої десять років тому фактично не існувало.
Звичайні застосунки знайомств. Tinder, Bumble, Hinge тепер дозволяють вказати кілька орієнтацій або фільтрувати за статтю в обидва боки. Feeld — окремий випадок, він із самого початку був побудований навколо немонорнормативних форматів і має значну бі-аудиторію в Європі. Grindr лишається переважно гей-чоловічим простором.
Спеціалізовані платформи й питання приватності. Спільне для всієї категорії пошуку партнерів серед бі-аудиторії — пріоритет приватності. Великі додатки на кшталт Tinder історично побудовані навколо реальної особи: ім’я, фото з обличчям, прив’язка до соціальних мереж. Для людей, які з різних причин не готові робити свою орієнтацію публічною, цей формат працює погано — будь-який скріншот або знайомий, що випадково побачить профіль, перетворюється на ризик. Тому в українському сегменті за останні роки зростає окремий шар сервісів, де обліковий запис не вимагається, а ідентичність не прив’язана до соцмереж. Один із прикладів — сервіс знайомств для геїв та бі Розкуто, де бі присутня як окрема орієнтація, а не як неявний пресет до «гей» чи «гетеро». Конкретні рішення в таких сервісів різняться, але загальний вектор спільний: приватність як архітектурний дефолт, а не як опція в налаштуваннях.
Хто ці люди насправді. Аудиторія, яка сьогодні шукає онлайн бі знайомства в Україні, неоднорідна — і її варто розрізняти, бо потреби різні. Перший шар — люди, які тільки починають шукати собі словник: вони ще не назвали себе бісексуалами вголос, але вже розуміють, що класичні «гетеро» / «гей» рамки їм не пасують. Другий — досвідчені бі-чоловіки і бі-жінки, які давно живуть зі своєю орієнтацією, але через роботу, родину або релігійне середовище лишаються закритими публічно. Третій — стабільні бі-пари, де один або обоє партнерів ідентифікують себе як бі. Сценарії тут різні: одні пари шукають третю людину для конкретного формату стосунків (це той пласт, де перетинаються поняття «бі-пара» і «свінг»), інші обирають відкриті стосунки — коли в кожного партнера свої знайомства поза парою. Це різні конфігурації з різною логікою. У кожного з цих шарів — власний ризик-профіль і власні очікування від платформи. Жоден існуючий продукт не обслуговує всі три однаково добре, і це частина тієї невидимості, з якої починався цей текст.
Висновок
Загальна траєкторія — обережно позитивна. Поколіннєва різниця в Україні очевидна: те, що для людей 50+ лишається табу, для 25-річних — буденність, обговорена в інстаграмі. Війна прискорила ці зрушення в обидва боки: одних змусила відкритися раніше, ніж вони планували, інших — пригнітила і змусила перечекати. Видимість бі-людей у медіа повільно росте, психологи в Україні дедалі частіше пропонують саме bi-friendly терапію, а онлайн-спільноти переходять із режиму «знайдеш, якщо знаєш потрібну людину» в режим «знайдеш, якщо вмієш гуглити».
Не всі частини цього руху приємні. Найвища тривожність і депресивна симптоматика — досі прерогатива бі-сегменту, а не загальної ЛГБТК+ картини. Стирання з обох боків нікуди не зникло. «Визначся вже» — фраза, яка ще довго звучатиме на кухнях.
І ще одне, що варто проговорити прямо. Рішення не робити камінг-аут — не слабкість і не «незрілість». Для дорослої людини, яка зважила свою сімейну ситуацію, роботу, дітей, безпеку та власний ресурс, лишатися закритими — цілком раціональна стратегія. Чужі очікування «вже вийди вже з шафи» — погана основа для рішень, які стосуються тільки тебе. Прийняття себе всередині важливіше за зовнішню видимість, і темп тут у кожного свій.
Інфраструктура, тим часом, є — і вона тиха. Telegram-чати, дружні кола, події, дослідницькі ініціативи на кшталт «Нашого Світу», тематичні платформи на кшталт Розкуто — усе це існує і поступово розширюється. Бути відкрито бі в Україні в 2026 році ще не норма, але вже й не виняток. І це більше, ніж було вчора.
