За інформацією: Суспільне Чернівці.
Гендиректор Вашківецької лікарні Олег Мамалига. Суспільне Чернівці
– А як ви організували включення в цей маршрут?
– Це було не так просто, адже на початку вторгнення, по-перше, було менше поранених і не було такої потреби в додаткових закладах. Приблизно до серпня виникла потреба в нових медичних установах, і ми звернулися до військового госпіталю, який координує маршрути та направлення. Нам дали дозвіл, перевірили наші умови й погодилися, що ми готові надавати допомогу військовослужбовцям.
– Які були перші пацієнти-військові лікарні?
– Перших пацієнтів ми однозначно пам'ятаємо, першого протезованого у закладі. Але справа не в перших пацієнтах, а початковій реакції медперсоналу. Було дуже важко, коли йдеш по коридору – і бачиш як хтось з медичного персоналу плаче. Всім було важко, але звикли.
— А як змінився підхід до пацієнтів у реабілітації, можливо, навіть морально – у лікарів, персоналу?
— Він не змінився. Колись у нас лежав пацієнт, якого я пам’ятатиму завжди – Віктор Ковбаса, він із Херсонської області. Ми часто розмовляли віч-на-віч, і він сказав мені так: «Лікарю, нас не треба жаліти. Нас треба розуміти й поважати». І ці слова – абсолютна правда.
Віктор Ковбаса під час реабілітації у Вашківецькій лікарні. Військовий Віктор Ковбаса. Фото: Володимир Мороз/Суспільне Чернівці
– А структура закладу якось змінилася після повномасштабного вторгнення?
– Ми забрали з паліативного відділення 13 ліжок і передали їх у реабілітаційне. Це дало нам можливість надавати допомогу не лише військовим, а й цивільним.
– Як зараз розподіляється потік пацієнтів? Чи стало менше цивільних, чи ви зберегли ту саму кількість, яку приймали раніше?
– Звичайно, кількість зменшилася, тому що багато ліжок зайняті військовослужбовцями, і ми вже не можемо надавати допомогу в тому обсязі, як раніше.
– З медичної точки зору, потрібно було або змінювати, або підвищувати кваліфікацію медичного персоналу?
– Кваліфікацію завжди потрібно підвищувати – наш медзаклад на це налаштований. Ми постійно відправляємо на курси: і за кордон, і в Україні. Наша мультидисциплінарна команда виїжджала на два тижні в Естонію на курси, в Польщу.
– Як ви організовуєте навчання персоналу? Це через НСЗУ?
– НСЗУ ставить вимогу: мають бути фахівці відповідної кваліфікації, а далі це вже наші проблеми. Ми самі шукаємо курси й самі відправляємо людей.
– Це безкоштовно?
– До 2024 року ми навіть не могли уявити, що зможемо оплачувати навчання, адже мали слабкий фінансовий стан. Тепер маємо можливість хоча б частково покривати витрати на курси. Ми вже фінансово спроможна лікарня.
– Чи змінили б ви щось в організації, перебудові закладу?
– Ні, вважаю, що ми йшли правильним шляхом. З 2020 року, за короткий термін, без особливої участі держави, місцевої чи обласної влади, досягти таких результатів – це, скажу відверто, досить добре.
– А нове обладнання з’явилося?
– Коли ми відкривали медичний заклад, за вимогами НСЗУ ми були забезпечені базово. Але зараз, завдяки волонтерам, нас практично повністю забезпечили обладнанням. Частину ми закупили за власним коштом, але більшість – це волонтерська допомога.
Військовослужбовець проходить реабілітацію після протезування в Вашківецькій лікарні. Фото: Суспільне Чернівці
– А обладнання для фізичної терапії – воно інше? Зокрема для травм після ампутацій, поранень.
– Однозначно так. Але ми готові надавати допомогу при всіх видах травм – для цього в нас є повний комплект обладнання.
— А раніше було?
— Раніше – ні.
– Чи допомогає нове обладнання в реабілітації цивільних пацієнтів?
– Так. Наприклад, за власні кошти ми придбали апарат для кріотерапії – це зняття больового синдрому за рахунок холоду. Це дороговартісне обладнання. Перед закупівлею ми відправили спеціалістів на навчання, щоб вони якісно опанували роботу з апаратом. І це дає результат: у пацієнтів, які роками не могли позбутися болю, після сеансу тривалістю до 40 хвилин біль зменшується на довгий час.
– Чи є в області аналогічне обладнання?
– Здається, в обласних установах.
— Як в закладі почали протезувати?
— Протезування – це доволі складний процес. Наша мета як медичного закладу — мати власний протезувальний цех або лабораторію. У нас уже є напрацювання з австрійськими партнерами: вони пообіцяли виділити кошти на ремонт приміщення і повністю забезпечити лабораторію обладнанням.
Щодо нинішнього процесу протезування – це не зовсім від нас залежить. Пацієнт після травми перебуває в інших медичних закладах, там із ним працюють компанії, що займаються протезуванням, і саме там укладаються договори. До нас вони вже поступають із підписаними документами. Ми не маємо впливу на вибір пацієнтом протезувальної компанії. Через це виникають проблеми: інколи це несвоєчасність, інколи неякісність. Ми підіймаємо ці питання, змушуємо переробляти, іноді виникають спірні ситуації. Тому я й вважаю, що нам необхідна власна лабораторія, щоб мати можливість усе це коригувати.
– А зараз у лікарні є договори з певними фірмами?
– Так, є шість фірм, із якими укладені договори на протезування пацієнтів.
– Лікарі допомагають пацієнту обрати виробника?
– Ми не маємо на це впливу. Пацієнти й компанії спочатку домовляються між собою і підписують угоди, а лише потім підключаємося ми. Радити чи змінювати щось ми не маємо права.
– До вас може звернутися будь-який військовий чи лише ті, хто потрапив до закладу офіційним шляхом?
– До нас може звернутися будь-хто. Якщо це цивільна людина – вона приходить за направленням від сімейного лікаря на госпіталізацію. Якщо звільнений військовий, то так само через направлення. Якщо за маршрутом – він просто поступає до лікарні.
– Можете коротко описати цей процес: військовий звертається – що далі?
– Якщо пацієнт іде за маршрутом, він поступає до нас у стаціонар. Спочатку готується кукса до протезування – цим займається фізичний терапевт та асистент. Вони розробляють контрактури суглобів, готують до протезування. Після цього приходить протезист і робить заміри.
– Наскільки важлива в цей час психологічна підтримка від лікаря?
– На мою думку, те, як швидко пацієнт стане на ноги, залежить насамперед від його бажання. Якщо ми зробили все з медичного боку і кукса готова, далі потрібно правильно підготувати людину морально і допомогти зробити перший крок.
– Після початку повномасштабної війни багато українців виїхали за кордон. Чи вистачало у вас персоналу?
– Коли ми тільки відкривалися, була велика проблема з кадрами. Ми об’їздили багато областей: Хмельницьку, Тернопільську, Івано-Франківську, шукали людей і в Чернівецькій області. Знайшли молодих спеціалістів. Були й звільнення, різні ситуації. Але зараз ми повністю укомплектовані відповідно до кількості ліжок. У нас працюють і фахівці з фізичної та ерготерапії. Є також працівники з-поміж вимушених переселенців: психолог із Донецької області та працівник із Херсонської.
– Чи є поділ персоналу: окремо для цивільних і для військових?
– Ні, такого немає. Усі працюють з усіма.
Процес перевʼязки у відділенні реабілітації вашківецької лікарні. Суспільне Чернівці
– У вас є й пацієнти, які згодом почали тут працювати.
– Так, звичайно. Наприклад, Денис – він, до речі, одружився з нашою лікаркою. Зараз навчається на протезиста, і ми плануємо створити для нього лабораторію. Як побратиму, йому легше знайти спільну мову з пацієнтами.
– Розкажіть про безбар’єрність. Зараз заклад добре облаштований, наприклад, для людей на кріслах колісних. Чи так було завжди?
– Ні. Раніше це була типова будівля 1964 року – тоді про безбар’єрність ніхто не думав. Але за вимогами НСЗУ ми не могли підписати пакет, поки не забезпечимо доступність. Тому з’явилися пандуси, ліфт – усе це робилося під час ремонтів.
– Важко було цього досягти?
– Дуже важко. До 2021 року ремонти фактично робили за кошти громади: люди скидалися – хтось купував вікна, хтось двері. Але ми розуміли, що без безбар’єрності заклад не матиме права на існування. Тому почали саме з цього, паралельно проводячи внутрішні ремонти.
– Хотілося б дізнатися про психологічну допомогу. Чи завжди у вас були психологи?
– Зараз у нас працюють чотири психологи. Четвертого ми прийняли орієнтовно місяць тому. Він за освітою священник, проходив навчання в Канаді. Формально за штатом він нам не був потрібен, але ми взяли його, щоб додати нового погляду – і вже бачимо результат.
– Як змінюється стан пацієнтів після роботи з психологом?
– Буває, що людина поговорила з психологом й вже наступного дня їй стає легше. Це процес. У нас пацієнти перебувають на лікуванні до чотирьох місяців, і за цей час вони помітно змінюються на краще.
– Окрім класичної реабілітації, у вас є, наприклад, VR-окуляри. Розкажіть про ці методи: як ви їх впроваджуєте і який результат?
– У нас молодий колектив, і кожен має завдання шукати нове: курси, методики, інновації в реабілітації. І вони це роблять дуже добре. Наприклад, уже за два тижні один із фахівців знову їде на навчання з фізичної терапії.
Щодо VR, після сеансів я спеціально підходжу до пацієнтів і питаю про відчуття. Кажуть, що це розслабляє. А якщо розслабляє – значить, це працює. Таких пацієнтів потрібно постійно залучати до активності протягом дня, адже однієї чи двох годин занять із фізичним терапевтом у залі недостатньо. Наше завдання – протягом дня чимось їх займати.
Читати ще
Читати ще
“Розвантажують емоційно”: у лікарні на Буковині використовують VR-окуляри для реабілітації військових
– Після поранення і первинної допомоги військові потрапляють до вас. Які умови потрібні для їхньої соціалізації, окрім якісної медичної реабілітації?
– Наше завдання – щоб після виписки пацієнт був готовий жити в соціумі. Це наш прямий обов’язок. Ми докладаємо максимум зусиль, щоб це забезпечити. Наприклад, у нас є кухня, адаптована для людей з інвалідністю, вона ще в процесі завершення. Загалом ми активно працюємо над тим, щоб адаптувати пацієнтів до повсякденного життя.
– У закладі є також автошкола. Розкажіть, як це допомагає реабілітації.
– У нас є автодром і два автомобілі, пристосовані для людей з інвалідністю. Цієї зими ми не мали можливості займатися на автодромі, але в попередні роки укладали договори з автошколами: вони направляли до нас інструкторів, які проводили заняття з водіння. На цьому етапі з пацієнтами займаються наші водії, але інструктора немає. За бажання пацієнт може сісти й поїхати, але повноцінного навчання поки що немає.
Військовий вчиться водіння у Вашківецькій лікарні. Суспільне Чернівці
– Які були відгуки пацієнтів, зокрема після ампутацій?
– У нас є два автомобілі з ручним керуванням, тобто педалями вони не користуються. Торік, коли приїжджав інструктор із Берегомета, хлопці були дуже задоволені. Вони швидко звикали до автомобіля і вже після кількох занять почувалися впевнено.
– Як лікарня пережила складну зиму? Чи є у вас генератори?
– Цієї зими було складно, двічі ситуація була майже критичною: замерзало водовідведення і водопостачання. Але ми впоралися. Щодо генераторів, так, у нас є генератор потужністю 100 кіловат, цього вистачає. Через перепади електроенергії довелося закупити дороговартісне обладнання і підключити до нього UPS, щоб уникнути пошкоджень. Це були додаткові витрати, але вимушені.
– Чи зіштовхнулися з проблемами під час переходу на нові умови роботи?
– Пацієнт залишається пацієнтом, чи цивільний він, чи військовий. Але з військовими складніше працювати, бо травми зазвичай комбіновані: баротравми, ампутації, уламкові поранення.
– У вас є логопеди. Чи часто вони потрібні?
– Однозначно, особливо для військових після баротравм.
– На завершення, як ви бачите майбутнє лікарні, зокрема реабілітаційного відділення?
– Є мрія створити на базі лікарні реабілітаційний центр хоча б на рівні України. У Чернівецькій області такого поки немає, але в нас є всі можливості зробити центр європейського рівня. У нас невелике містечко, яке можна адаптувати під потреби реабілітації: пандуси біля магазинів, зручні доріжки. Таке середовище легше пристосувати.
Маємо офіційну територію 13 гектарів. Для реабілітації потрібен простір: бігові та велосипедні доріжки, водойми, зелені зони з лавками. Для цього потрібна площа, і кращого місця для такого центру, на мою думку, немає.
Читати ще
Читати ще
“Бракує юридичної допомоги і з вибором протезистів”. Військові, які реабілітуються на Буковині, про досвід протезування
Читати ще
“Тепер я — залізна людина”. Історія херсонця, який після 9 років війни втратив ноги й освоює протези на Буковині
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
