За інформацією: Суспільне Чернівці.
Фото надав військовий
Вижничанин Володимир на початку повномасштабної війни записався до територіальної оборони. 1 березня виїхав за межі Чернівецької області. Нині військовий воює на Харківщині – це вже 21-ша його позиція на фронті. Про життя та побут "на нулі" Володимир розповів Суспільному.
День військового минає на позиціях. Він перебуває за кілометр від кордону з Росією в Харківській області. Через декілька днів після виконання завдань їх замінюють, тоді військові мають змогу помитися та жити в зручніших умовах.
На позиціях військові обладнали кухню з пічкою, де можна готувати та грітись.
"Маємо пічки, але переважно стараємось ховати ці труби, бо близько до кордону. Залежно від погоди, якщо дим буде розсіюватись повз землю, тоді можемо розпалювати пічку, якщо ні — гріємось окопними свічками", — розповідає Володимир.
Готують військові по черзі. Володимир каже, що продуктів вистачає й довозять їх вчасно.
"У нас кухарі всі. Оскільки вогні розпалювати тут не можна, то стараємось щось таке, щоб запарити кип'ятком і з'їсти", — каже чоловік.
Володимир служить у Вижницькому батальйоні територіальної оборони. Тому багато його побратимів з Чернівецької області. До вторгнення чоловік був пивоваром, серед побратимів є тренер з боксу, лісники, підприємці.
Коли є змога військові навчаються, адже всі мали цивільні професії. Переважно облаштовують невеликий полігон і відпрацьовують стрільбу та тактику.
На світлині Володимир. Фото надав військовий
Військовий з побратимами. Фото надав військовий
"Вчимося один від одного, хто вміє — показує іншим. Строкову службу я не проходив. У нас хороший командир, нам дали змогу постріляти з майже усіх видів зброї", — розповідає Володимир.
Також постійно дооблаштовують позиції. Коли обстріли частішають, викопувати нові окопи доводиться швидше, ніж зазвичай.
У бліндажах військові облаштували місця для спання та відпочинку. Володимир каже, що до умов життя на фронті звик. Найважче те, що часто немає зв’язку, відтак не може написати рідним.
На позицію, де зараз перебувають, лише нещодавно отримали Starlink, іноді змоги написати додому не було по десять днів.
Так Володимир шукав зв’язок, щоб подзвонити мамі. Фото надав військовий
Військовим також допомагають волонтери — привозять речі, які потрібні, амуніцію, та продукти. До вторгнення Володимир очолював громадську організацію, яка допомагала службовцям. Зараз передав справи, щоб воювати самому.
"Піти сюди легше, ніж сидіти вдома і дивитися новини. Я не зміг і багато хлопців, які тут, так само не змогли б", — каже військовий.
