За інформацією: Суспільне Рівне.
Місцева жителька Світлана Кривчук. Суспільне Рівне
Батько у Світлана Кривчук був лісником. Її чоловік місцевий — через дорогу одружилися. Жінка свого часу хотіла поїхати з села.
«Колись казали: “Забите село, забите село”. Молодь, як тільки хотіла і могла, виривалася звідси. Я й сама казала чоловіку: “Давай поїдемо в Зорю, там моя сестра одна”. Так хотілося мені тоді. “Нікуди, яка тобі Зоря? Я із Жильжі нікуди”. І слава Богу, ми тут залишилися, і я тепер теж не хочу нікуди — мені тут краще. Син он через хату і троє внучат маленьких. Дочка у Рівному», — розповідає Світлана.
Дерева навколо села. Суспільне Рівне
За словами жінки, у селі постійно проживає не більше 100 жителів. Втім, літом село «оживає».
«Літом ворушиться, всі поз’їжджаються. Вийдеш на дорогу і не знаєш, чиї то діти йдуть, хто це — бо ж знаєш всіх у селі. З’їжджаються назад сюди, бо тут добре: ставок, є де купатися», — додає Світлана Кривчук.
Дорога до села. Суспільне Рівне
Перша письмова згадка про село Жильжа датується 1599 роком. Тоді власниками цих земель була родина князів Чорторийських.
«Якщо ми звернемося до назви села Жильжа, то вона походить від слова «жити». Люди втікали, можливо, від якоїсь панщини сюди, щоб кращі місця знайти для життя. І так село помаленьку розвивалося. Поки що це одне з найменших наших сіл у громадіДеражненська громада. Воно завжди потрапляло у вирву тих військових подій: як Першої, так і Другої світової війни», — розповідає місцевий краєзнавець Олександр Профорук.
Краєзнавець Олександр Профорук. Суспільне Рівне
Тут 21 лютого 1944 року відбулася каральна акція.
«У клуню німці загнали всіх тих жителів, яких тут знайшли. Тобто такими кільцями збирали людей і заганяли. Підперли клуню — і в цій клуні спалили до 90 жителів цього села», — каже Олександр Профорук.
Більше про Жильжу дивіться у програмі «Село… де люди?»
