Марія Заньковецька. Колаж: Наталія Слінкіна
Життєвий шлях незрівнянної Марії Заньковецької — це розповідь про тендітну жінку з непохитною державною позицією, яка підкорила європейську сцену та заклала непорушний фундамент національної професійної драматургії.
4 серпня 2026 року виповнюється 172 роки від дня народження видатної української акторки Марії Костянтинівни Заньковецької (1854–1934).
Її називали першою актрисою українського театру, символом нації та живою легендою. Вона мала дворянське походження, володіла розкішним мецо-сопрано, збирала нечувані аншлаги на багатьох престижних театральних сценах, проте відмовилася від царських мільйонів заради рідного слова.
Ще за життя ім’я акторки стало своєрідним символом, який репрезентував український театр та національні духовні цінності. Фото з відкритих джерел, колоризація: ШІ
Марія Заньковецька — зірка української сцени, акторка, яка впливала на розвиток української драматургії кінця ХІХ — початку ХХ століть, формуючи самобутнє обличчя українського театру, легко й надзвичайно успішно конкурувала із Сарою Бернар та Елеонорою Дузе. Історія її життя у реаліях консервативного XIX століття — це яскравий приклад селф-мейд жінки, якій у світі суворих чоловічих правил, заборон і суспільного тиску довелося буквально з нуля будувати власну долю та торувати шлях для цілого покоління.
У день пам’яті легендарної акторки згадує найцікавіші факти з її біографії і творчого життя.
Дитинство, козацьке коріння та виховання
Марія (праворуч) зі старшою сестрою Лідією. Фото: Державний архів кінофотофонодокументів м. Києва
Марія Адасовська народилася в багатодітній шляхетній родині на Чернігівщині. Її батько, Костянтин Адасовський, походив із давньої козацької старшини та згодом отримав дворянський титул, а мати, Марія Варецька, мала прекрасний голос і прищепила доньці глибоку любов до музики, співу та художнього слова. Особливою гордістю родини було те, що дід майбутньої акторки був героєм наполеонівських війн.
Дитинство у мальовничому селі Заньки минуло в атмосфері шляхетної культури, народних пісень та батьківської вимогливості. У родині дбали про всебічну освіту дітей: Марія навчалася в приватному пансіоні в Чернігові, де вирізнялася артистизмом, чудово грала на фортепіано та брала активну участь в аматорських музичних вечорах. Саме ці дитячі враження, багата музична спадщина та закладене батьками відчуття власної гідності сформували той незламний внутрішній стрижень, який згодом допоміг їй подолати всі життєві випробування.
Шлях до великої сцени: від опери до драми
У 17 років Марія Адасовська вийшла заміж за офіцера Олексія Хлистова. Фото з відкритих джерел
У 1871–1872 роках, коли їй було лише 17 років, Марія вийшла заміж за артилерійського офіцера Олексія Хлистова.
Вони познайомилися в Ніжині, після чого переїхали у фортецю Бендери в Бессарабії, а згодом — до Фінляндії. Саме там вона брала уроки у відомого професора вокалу Гржималі, який пророкував їй блискучу оперну кар’єру. Проте перенесений невдовзі дифтерит назавжди змінив тембр голосу, закривши шлях до опери.
Марія Заньковецька у родинному колі. Фото: Державний архів кінофотофонодокументів м. Києва
Домогтися права займатися улюбленою справою у XIX столітті було справжнім викликом. Чоловік сприймав акторство лише як легковажну примху, і лише завдяки наполяганню Миколи Садовського в компанії офіцерів у Бендерах Хлистов підписав дозвіл — іронічно вимагаючи, аби Марія грала виключно українською мовою в українському театрі, якщо такий колись існуватиме. Пройшовши через важке розлучення та розрив із родиною, яка засуджувала її вибір, вона взяла сценічний псевдонім Заньковецька на згадку про рідне село Заньки.
Після однієї з репетицій Марко Кропивницький був настільки зворушений її грою, що зняв із власної руки бірюзовий перстень і надів їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».
Зіркові ролі, що підкорили світ
Фото з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Фото з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Фото з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
За свою сорокарічну кар’єру Марія Заньковецька створила чимало неперевершених сценічних образів, кожен із яких вирізнявся філігранним психологічним малюнком, глибоким драматизмом та неймовірною щирістю, зокрема:
- Наталка Полтавка (за однойменною п’єсою Івана Котляревського) — її дебютна та водночас культова роль на професійній сцені (1882 рік, Єлисаветград), з якої почався тріумф українського театру корифеїв.
- Олена у драмі Марка Кропивницького «Глитай, або ж паук» — образ, що викликав захоплення навіть у вибагливого Антона Чехова своєю психологічною глибиною та правдивістю.
- Катря у «Наймичці» в постановці Карпа Тобілевича (Садовського) — трагічна роль, яку під час гастролей у Санкт-Петербурзі ставили рекордні 22 рази.
- Аля у «Блакитній троянді» Лесі Українки — роль, яку письменниця задумувала та бачила виключно у виконанні Заньковецької завдяки її унікальному лірико-драматичному таланту.
Жінка, яка долала стереотипи
Талантом геніальної акторки захоплювалося чимало відомих людей її часу. Фото з відкритих джерел, колоризація: ШІ
Марія Заньковецька була новаторкою у багатьох речах, випереджаючи свій час на десятиліття. Її неперевершеною грою захоплювалися багато провідних музикантів та відомих людей того часу.
Під час гастролей в Одесі Петро Чайковський особисто виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного». А в Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступи трупи стали тріумфом: лише «Наймичку» ставили 22 рази.
ЇЇ драматичний талант порівнювали з неперевершеними Сарою Бернар та Елеонорою Дузе. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
Російський імператор Олександр III пропонував їй перейти до імператорського театру на казкову на той час платню у 24 тисячі рублів, на що акторка відповіла історичною фразою: «Я не проміняю на 24 тисячі рублів 24 мільйони українців».
ЇЇ талант був настільки яскравим, що видатні медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили на її вистави студентів як на «психологічний практикум». А відомий фотохудожник Альфред Федецький у 1895 році запрошував актрису позувати для ілюстрації різних душевних станів для фундаментальної праці Чарльза Дарвіна.
Марко Кропивницький, Микола Садовський і Марія Заньковецька. Фото: Державний архів кінофотофонодокументів м. Києва
А Іван Мар’яненко згадував:
«У виконанні Заньковецької роль залишала таке враження, ніби її написано заново. Актриса поглиблювала, виправляла й доповнювала драматурга. Темперамент Марія Костянтинівна мала виняткової глибини й сили і володіла ним як слухняним інструментом. В афективних місцях ролі вона вміло стримувала його, залишаючи враження про його невичерпні можливості».
Цікаво, що видатна акторка не лише сам творила український театр, але й допомагала іншим митцям. Коли у 1912 році молодий Гнат Юра не мав коштів для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому свої коштовності, щоб віддати їх під заставу для отримання кредиту.
Марія Заньковецька у зрілі роки. Фото з колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Фото з колекції Музею Марії Заньковецької
У 1918 році вона заснувала Українську народну трупу — ставши однією з перших жінок-очільниць театру в Україні. За це гетьман Павло Скоропадський призначив їй першу в історії довічну державну пенсію.
А 12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності вона стала першою акторкою, якій присвоїли звання Народної артистки УСРР (тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у Києві перейменували на її честь, проте ця назва не закріпилася за ним).
Київський слід видатної актриси
Марія Заньковецька стала першою народною артисткою УРСР. Фото з відкритих джерел, колоризація: ШІ
Останні роки свого життя Марія Костянтинівна провела в Києві. Її серце зупинилося у 1934 році у віці майже 80 років.
Похована видатна акторка на Байковому цвинтарі у Києві, поруч із її багаторічним партнером по сцені та головним коханням життя — Миколою Садовським. Їхній тривалий і болісний роман тривав майже три десятиліття, поєднуючи спалахи шаленої творчої пристрасті, нескінченні зради, розчарування та спроби піти, але зрештою переріс у глибокий зв’язок, який не розірвали ні життєві драми, ні час.
Іменем цієї унікальної жінки назва вулиця у центрі Києва.
Сьогодні кияни та гості столиці можуть доторкнутися до живої історії у Будинку-музеї Марії Заньковецької, що працює як відділ Музею театрального, музичного та кіномистецтва України за адресою: вулиця Велика Васильківська, 121.
У цьому затишному атмосферному будинку дбайливо зберігають особисті речі, фотографії та театральні костюми акторки, нагадуючи кожному відвідувачеві про жінку, яка попри всі удари долі залишилася гордістю і незламним символом української культури.
До теми: Від бухгалтерії до літературних вершин: безмежний світ Панаса Мирного.
Тетяна АСАДЧЕВА
