За інформацією: Суспільне.
Олександр Римарук на тренуваннях, липень 2026 року. Суспільне Луцьк
Зауважує, що підтримує своє здоров’я, адже професія лікаря вимагає багатьох годин роботи на ногах і зберігання концентрації. Тож той, хто займається спортом, краще почуватиметься, ніж людина, яка від цього відмовляється.
Олександр Римарук. Студент-медик
Пригадує, що у дитинстві часто хворів і відвідував лікарів. Тож сфери, в основі яких — допомога людям, стали йому близькими відмалку. Додає, що для нього, як колишнього випускника школи, медицина є чітким і зрозумілим шляхом, адже після вступу на студентів чекають шість років навчання, три роки інтернатури, а згодом — робота й поглиблене навчання.
«Обираючи медицину, ти обираєш шлях, по якому вже просто йдеш. Ти не приділяєш часу тому, щоб вибирати праву чи ліву стежину. Тільки на підготовку себе як майбутнього спеціаліста», — пояснює свою думку Олександр Римарук.
Зауважує, що на першому курсі студенти часто приходять з фантастичними мріями про майбутні спеціалізації, однак з часом бачення свого майбутнього змінюється разом з напрямками роботи. Незмінним лишається бажання працювати та допомагати.
В аудиторії лабораторного корпусу, липень 2026 року. Суспільне Луцьк
Наразі Олександр Римарук — магістр. Утім, зізнається, «вау-ефекту» після здобуття диплома не відчуває, адже розуміє, що попереду ще багато чого потрібно навчитися. До того ж з тією сумлінністю, що й раніше.
«У мене все працює просто. Якщо я не підготувався, я не склав, отримав незадовільно і маю проблеми. Фарт не працює. Я ніколи не вигравав на одне-два питання, не витягував зачарований білет тощо», — каже він.
Потрібно щодня працювати й вчитися, додає Олександр, адже системна робота перетворює тебе не лише на здібного студента, а й на хорошого спеціаліста в майбутньому.
Вручення дипломів, липень 2026 року. Суспільне Луцьк
Водночас він розвінчав стереотип, що студенти-медики не мають часу на особисте життя. Все можливе при правильному тайм-менеджменті.
«Я завжди мав час на своє особисте життя: відпочивав з друзями, їздив в гори, на Світязь, знайшов кохання на другому курсі, з яким зустрічаюся досі», — додає студент.
З другого курсу хлопець пробував різні види підзаробітків: літом йшов на будівництво, працював офіціантом і барменом.
«Я зрозумів, що всі професії важливі і в кожній є своя серцевина, цікавинка, через яку люди там і працюють», — каже магістр.
Олександр Римарук. Червоний Хрест
У 2022 році Олександр Римарук доєднався до Товариства Червоного Хреста як волонтер. Члени організації проводили навчання з надання першої допомоги у його університеті й запропонували охочим долучитися до їхньої роботи.
Відтоді студент проводив тренінги для поліції, працівників ДСНС і цивільного населення. Зараз понад два роки він є заступником командира загону швидкого реагування.
Серед робочих днів найбільше закарбувався у пам’яті масштабний обстріл Луцька 6 червня 2025 року. Загін працював на завалах близько 30 годин до повного деблокування всіх людей.
«У мене вже профдеформація: стрес накриває після виконання роботи. Пізніше починаю переварювати пережите, але психіка сама пристосувалася і не дає важким моментам сильно давити на мене», — розповідає заступник керівника загону.
У автомобілі швидкої медичної допомоги, липень 2026 року. Суспільне Луцьк
Хоча Олександр Римарук визнає, що переживання за підопічного — нормальне явище та навіть потрібне.
«Лікар, який не боїться комусь нашкодити, — це поганий лікар. Він завжди має думати про свого пацієнта. Проте працювати потрібно так, щоб страх не сковував твої вміння й наступні кроки», — додає він.
Також організація займається транспортуванням маломобільних або лежачих евакуйованих українців з небезпечних територій. Зокрема, з пункту пропуску між Білоруссю та Україною «Доманове — Мокрани».
«Це завжди важкі транспортування, оскільки ми не знаємо, який стан людини на момент, коли ми її отримуємо. Іноді ми залучаємо навіть більше п’яти загонів швидкого регування, щоб доставити людей додому», — розповідає медик.
Олександр Римарук за кермом автомобіля Червоного Хреста, липень 2026 року. Суспільне Луцьк
Якщо він не супроводжує заходи або ж не евакуйовує людей, то займається паперовою роботою.
«Робота дає відчуття потрібності в цьому світі, й мене це настільки втішає, що я готовий жертвувати частинкою свого життя заради допомоги іншим», — каже він.
Олександр Римарук. Майбутнє покоління
«Я — частина молодих людей, яким не випала легка доля. Коли навчався в школі, були події Революції Гідності, потім військові дії на Донбасі, пізніше — коронавірус, а ще пізніше — повномасштабне вторгнення», — каже студент.
Кожен період був важким, зазначає Олександр, і мав свій вплив. Повномасштабне вторгнення змусило викладачів перенести пари в укриття або ж скасовувати лекції через небезпеку.
«Важкі часи створюють сильних людей. Молодь, яка боронить країну, допомагає в інших професіях — це майбутнє країни. Тому зробімо так, щоб у нашої держави було найкраще майбутнє, яке ми тільки можемо собі уявити», — наголошує Олександр Римарук.
Він додає, що розуміє молодь та труднощі, з якими вони зіткнулися у цей період історії, однак потрібно продовжувати працювати на майбутній результат.
