За інформацією: Суспільне Херсон.
Напис «ДІТИ» на лобовому склі автівки, яка стоїть у черзі на виїзд з окупації Херсон, квітень 2022 рік. Фото: Суспільне Херсон
Перший раз жінка поїхала сама, хотіла дізнатись яка дорога, через які випробування доведеться пройти, скільки блокпостів армії РФ треба буде проїхати.
"Я їздила все життя на тролейбусі. У мене були права на інші види транспорту, але дуже часто не доводилося їздити. Я перед виїздом взяла урок у ДТСААФ, правда на легковій машині. Просто згадала, як це їздити на коробці передач. І сіла на автобус. І з переляку, мабуть, доїхала. По дорозі через Василівку стояли 29 блокпостів. Росіяни коли бачили, що жінка на такому автобусі, вже забували чого вони заходять. “Ооооо , женщина за рулём на такой машине!” — перевіряли документи, бо ніхто ж не вірив, що жінка може бути водійкою двоповерхового автобуса. Мені пощастило, що той автобус габаритами точно як тролейбус", — каже Олена.
Склад гумдопомоги у Херсоні, листопад 2023 р. Фото: Суспільне Херсон
На підконтрольну Україні територію тоді їй вдалось вивезти 50 людей. Це були жінки з дітьми. Повертаючись в Херсон везла ліки, корми для тварин, продукти. На другу поїздку Олена Тарасенко вивезла сина. Готувалась до третьої, але поїхати не вдалось — потрапила у полон.
"У той час почали вибухати блокпости окупантів, якраз де їздили перевізники. Нас масово почали арештовувати, думали, що ми навідники. Мене забрали 22 вересня. В телефоні нічого не знайшли, бо навчилась його ретельно зачищати. А от інформацію про мене накопали — я з 2014 року працювала волонтером у Центрі допомоги військовим. За це і допитували", — згадує Олена.
Катівня, яку облаштували військові РФ у підвалі поліції у Херсоні. Фото надала Олена Тарасенко
На допитах застосовували струм, говорить жінка. Чіпляли біндери на пальці, підключені до саморобної машинки.
"Біндери з проводами й мишка звичайна комп'ютерна. І от він натискає на мишку і є струмом. Запитує, якщо я щось не відповідаю, він натискає. Так тривало десь години півтори. Це було в перший день. Потім фізично мене катували. Страшно було інше — через дві камери від нас була тортурна, і ми весь день з 10-ї до 18-ї години постійно чули, як вони знущаються з наших хлопців", — говорить Олена.
Камера у катівні у Херсоні. Фото надала Олена Тарасенко
В жіночій камері їх було троє, розповіла Олена. В туалет випускали один раз на день вранці, хто не міг втерпіти, ходив імпровізований — обрізану шестилітрову баклажку з під води. Годували через день, згадує жінка, бувало, що й взагалі забували їжу принести.
"Забрали мене 22 вересня, а звільнили 30. Просто прийшли, випустили, сказали збирайся з речами. Привезли мене аж на Острів. До того одягли шапку на голову та возили понад годину містом. Всіх так чомусь возили. Чи сліди плутали, хтозна. Привезли мене на Острів, завезли аж за будинки, і там випустили. Сказали відвернутися до дерева і рахувати до 50. А я відразу розвернулася, тоді окупант мені ще кулака показав", — розповідає Олена.
Олена Тарасенко у катівні, де її тримали військові РФ. Фото надала Олена Тарасенко
Олену Тарасенко тримали у катівні, яку російські військові облаштували в підвалах Головного управління Нацполіції в Херсонській області. У полоні вона пробула вісім днів. Поїхати у наступний рейс — вивозити людей з окупації, вже не змогла. Росіяни на той час вже закрили Василівку.
Вже за місяць Сили оборони звільнили Херсон. Через три дні Олена виїхала до Тернополя, де перебував її син і пішла працювати до центру "Правовий простір".
"Ми відвозили гуманітарку в Херсон, починаючи від звичайних речей, одягу, медикаментів, до пічок-буржуйок. Багато чого возили. Литовці нам допомагали, гуманітарку привозили. Багато підключалося організацій, які допомагали Херсону", — говорить Олена.
Олена Тарасенко у Херсоні, листопад 2023 року. Фото: Суспільне Херсон
У Тернополі Олена прожила пів року і знову повернулась до Херсона. Найперше, про що зараз мріє — про перемогу"
"Про що ще можна мріяти? А там уже видно буде. Будемо працювати, відбудовувати. Зараз це неможливо через постійні обстріли та прильоти. Я маю постійно залишатися в Херсоні, мому що моїй мамі 82 роки. Я вже не хочу її другий раз залишати. Ми тоді поїхали через сина. А так уже всі на місці. Тому ми тут, працюємо на рідний Херсон", — підсумувала Олена.
