колаж РІА Південь
Обговорення можливого «мирного плану» Дональда Трампа щодо України знову повернуло в публічний простір питання окупованих територій — зокрема Мелітополя. У низці медійних інтерпретацій ідеться про фіксацію контролю Росії над захопленими регіонами та замороження лінії фронту як основу для припинення війни.
В ефірі 24 Каналу політолог Валентин Гладких розповів, що ключова проблема таких підходів полягає у спробі юридично оформити те, чого Росія не змогла легітимно здобути навіть військовим шляхом. Йдеться не лише про тимчасово окуповані міста на кшталт Мелітополя, а й про території, які Москва взагалі не контролює.
Що пропонують у межах «плану»
В оновлених версіях плану Києву пропонують визнати російський контроль над Кримом, Донецькою та Луганською областями, а також погодитися на створення демілітаризованої зони на частині Донбасу. Окремо згадується «замороження» ситуації в Запорізькій і Херсонській областях по поточній лінії фронту.
Читайте також: Посланець Трампа лякав Україну та Європу «погіршенням мирного плану» і вимагав територіальних поступок, — FT
Гладких наголошує, що навіть в умовах війни ці території залишаються частиною України з точки зору міжнародного права. Жодні тимчасові лінії розмежування, формули «де-факто контролю» чи паузи в бойових діях не змінюють юридичного статусу земель і не створюють підстав для передачі суверенітету.
Чому визнання окупації неможливе
Росія вже включила до своєї Конституції цілі Донецьку та Луганську області — разом із районами, які вона ніколи не контролювала. За словами Гладких, це приклад того, як Москва намагається підмінити реальність юридичними деклараціями.
Вимога зафіксувати подібні претензії в міжнародних домовленостях виглядає, на його думку, безпідставною. Передача під формальний контроль територій, які не були захоплені навіть військовим шляхом, не має ані політичної, ані правової логіки.
Водночас експерт зазначає: технічні питання безпеки — розведення військ, буферні зони, міжнародні місії — можуть обговорюватися. Але вони не мають жодного стосунку до визнання російського суверенітету і не можуть слугувати його заміною.
Документ замість рішення
Гладких звертає увагу, що ідея швидкої угоди, яка нібито «закриває» війну, вже неодноразово з’являлася у світовій практиці. Однак формальні документи часто залишають ключові суперечності невирішеними та стають джерелом нових криз.
Україна вже має досвід Мінських угод, які не зупинили війну, а лише відклали ескалацію. На думку експерта, спроба повторити подібний сценарій під іншою назвою не змінює суті проблеми — конфлікт не зникає від підпису під документом.
Чому це важливо для Мелітополя
Для Мелітополя дискусії про «замороження» та визнання контролю мають не абстрактне, а пряме значення. Місто залишається під тимчасовою окупацією, і будь-яке політичне рішення, яке фіксує статус-кво, фактично означає згоду з позбавленням його мешканців прав і свобод.
Закріплення російської юрисдикції, навіть у завуальованій формі, означало б відмову від перспективи деокупації та повернення міста в правове поле України. Саме тому Київ послідовно відкидає варіанти, що передбачають територіальні поступки.
Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що питання територій не може бути предметом кулуарних домовленостей. Як наголошують в українській владі, рішення щодо майбутнього таких міст, як Мелітополь, не може ухвалюватися без урахування волі українського суспільства та норм міжнародного права.
