“Моя війна закінчиться в Криму”. Історія бійця 46-ї Подільської бригади Сігурда, який керує дронами-перехоплювачами

За інформацією: Суспільне Дніпро.

Військовослужбовець на псевдо Сігурд. Суспільне Дніпро

"Я думав, що все це гра, що нічого не буде". Окупація Криму

Я народився і виріс в місті Сімферополі, Автономна Республіка Крим, Україна, звичайно. Там закінчив школу, після — поїхав навчатися до Одеси. Закінчив Одеську національну морську академію за спеціальністю "судноводіння і експлуатація спеціалізованих суден". Пройшов практику, працював у міжнародній компанії в галузі видобування нафти і газу, розвідки в цій сфері. До 2014 року я працював і проживав у Сімферополі, все було нормально.

Ви знаєте, 14-й рік для нас, скажімо так, почався несподівано. Спочатку ми були трошки шоковані. Я думав, що все це гра, що нічого не буде, не переживайте.

Потім, коли вже 25 або 26 лютого, не пам'ятаю точно, захопили Верховну раду Автономної Республіки, ми вийшли з протестами, з прапорами. Тоді, щоб ви розуміли собі всю суть, проросійських мітингів у Сімферополі саме, була купка, яких в три кільця охороняв тоді ще славетний "Бєркут". І вони не стільки охороняли їх від нас, скільки нас від них, розумієте. Тобто, я собі зробив одразу висновок: СБУ, поліція і всі спецпідрозділи вже куплені або їх немає. Але найцікавіше відбулося саме в 20-х числах лютого, у нас на вулиці Франка в Сімферополі було головне управління СБУ в Криму. І фішка в тому, що саме десь в 20-х числах вони просто взяли і всім складом виїхали. Я запитував: а чому СБУ виїжджає, куди? Вони казали: спокійно, це ротація, ми поїхали, інші приїдуть. І ось після 25-го числа я вже для себе все зрозумів — зрадники. На жаль, так воно і було.

Мене дуже образило, що українська влада на той момент саботувала всі військові рішення, які могли б допомогти зберегти Крим. Перше — це, звичайно, Юлія Володимирівна, яка сказала, щоб жоден танк, жоден солдат, жодна зброя не вийшла за територію військової частини. А я питаю тоді: а навіщо нам армія? Навіщо? Яка не може захистити? І були моменти, коли вже ці "зелені чоловічки" зайшли в міста, вони на кожному перехресті ставили по одній людині. І я не знаю чому, але чомусь із СГДСнайперська гвинтівка Дегтярьова всі. Ми тоді намагалися організувати громадянський спротив. Ми ходили по частинах, говорили: хлопці, ми розуміємо, ви військові, під присягою, вам начальство сказало. Так дайте нам зброю. Ми їх поганяємо тут, як партизанський рух, ми знаємо місцевість, ми знаємо свій Крим. Ми їх тут поганяємо нормально, повірте мені. А вони: та ні, ну як це зброю цивільним дати, це ж буде таке розповсюдження потім. Але наша основна задача була — просто захистити свою країну. А яким методом — нам було байдуже.

Я в 2014 році, коли виїхав, жив у Дніпрі, там в мене друзі були. Вони теж були такі: ой, вам так пощастило увійти в Росію. Я кажу: "Чого? Друже, ти не уявляєш собі, які ці покидьки, які ці виродки, якими методами вони це все роблять. Ти собі не уявляєш". І ось знаєте, в чому ситуація? От коли Росія почала приходити сюди, оці люди повтікали за кордон. Я кажу, а чого ж ви, хлопці? Ви ж хотіли Росію — вперед. Ну, ніхто не хоче помирати. Ось в цьому справа.

Так от, у 2014-му у Дніпрі я вперше задумався про вступ до війська. Став на облік, пройшовши десять, скажімо так, кіл Пекла. Кажу: ну давайте, розподіляємося, щось уже на сході почалося. Вони кажуть: знаєш що, йди звідси. Ну, я і пішов. Поплив, точніше.

"Я вже один раз тікав від війни, вона мене наздоганяє". Початок повномасштабного вторгнення і вступ до війська

І ось уже в 22-му році, коли почалися питання у рідних, близьких і моїх друзів, що давайте будемо виїжджати, тікати. Я тоді сказав: "Знаєте, я вже один раз тікав від війни, я вже один раз виїжджав. Війна мене наздоганяє. І мені здається, що це вже моє, вибачте, покликання".

Я мав летіти на роботу 10 лютого 2022 року, в мене були вже квитки на руках. Але тоді було правило (пандемія коронавірусу, вся ця фігня) — мені мій роботодавець каже пройти тест на "корону". А він прийшов позитивний. Я їм пишу: так і так, дивіться, але це може бути бракований тест, давайте я завтра ще раз зроблю. Другий тест показав теж позитивний результат. Добре, я чекаю 14 днів. 23 лютого я роблю тест — він негативний. На 24-те мені забронювали квитки, я мав з'явитися у Борисполі о десятій ранку, щоб вилетіти на роботу. А о четвертій — мене жінка будить, каже: прокидайся, війна почалась. Я говорю: ой, слухай, перестань мені цю пропаганду. А в Києві вже вибухає. Я був дуже шокований.

Я був прописаний у Дніпрі, а проживав тоді у Київській області. Я приходжу до військкомату, кажу, так і так, як мені… Сказали їхати в Дніпро і там ставати на облік. Я кажу: ні, друже, я живу тут і я стану тут. А вони — ні, і все. Я заходжу в "Дію" і оформлюю собі статус ВПО — за дві години мені приходить підтвердження. Приходжу в військомат, показую їм це все в "Дії", і мене ставлять на облік.

"Основна задача — виявити, знищити, осліпити противника, зламати йому "крила". Про роботу у війську

Я командир екіпажу і, відповідно, командир відділення перехоплювачів безпілотних літальних апаратів. У нас основна задача — прикрити передній край від ворожої повітряної розвідки або ударних дронів. Виявити, знищити, осліпити противника, зламати йому "крила". Це потребує цілого комплексу дій, знань, навичок. Десь навіть треба трішки бути психологом.

Ми себе називаємо малою авіацією. Тобто ми працюємо по таких мухах (тобто малих цілях, — ред.), які іноді навіть більш небезпечні. Тому що бувають моменти, коли завдяки ось цьому "Мавіку", до прикладу, починає працювати артилерія безпосередньо по позиції, де перебувають наші підрозділи. І, звичайно, це першочергова ціль, яку треба знищити. Тому що таким чином ми позбавляємо нашого супротивника "очей". А якщо у противника немає "очей", наосліп він працювати не зможе. Більше скажу вам: основна робота протиповітряної оборони — це не тільки знищення повітряних цілей, але і ще зламування задуму супротивника. Тобто навіть якщо ми десь йому під камеру потрапили, він бачить, що ми за ним ідемо, полюємо, він починає тікати — можна сказати, ми свою роботу виконали. Тому що задум супротивника і польотне завдання було зламане. Все. Ми молодці.

Були у нас такі дні, коли ми сідали снідати о восьмій вечора. Можете собі уявити. Тобто ми не встигаємо борта повернути додому — вже технік виносить наступного, полетіли. Повертаємось назад, технік уже крутить наступний. Працюємо, працюємо, працюємо. І ти розумієш, скажімо так, важливість своєї роботи, особливо для тих хлопців, які сидять там і думають: та де ж ці перехоплювачі, мать їх, так по нас луплять. І ти розумієш, що треба. Хочеш, не хочеш, так, ти голодний, так, ти ще кави не попив, зуби не почистив, грубо кажучи. Перерва на обід — там буквально дві хвилини: той чайник ставить, той пішов туди, розбіглися.

А бувають, дійсно, дні, коли вони не розвідують — значить, ми все робимо правильно.

Сьогодні — це війна дронів, тому що з'являються уже, крім FPV, всякі НРКНаземний роботизований комплекс, вже з'являються FPV зі штучним інтелектом, деякі виробники вже роблять НРК зі штучним інтелектом. І ми були свідком із моїм побратимом, ми перехопили відео з нашого НРК, на якому стоїть браунінгВеликокаліберний кулемет, розроблений наприкінці Першої світової війни Джоном Браунінгом. Уявляєте собі, воно стоїть в лісі, хтось звідти виходить — воно працює. Тобто все, це вже не людина робить. Ні, людина, звичайно, яка сидить за пультом, але ця людина сидить десь на віддаленні. І це дуже великий головний біль для нашого супротивника, на щастя. Тому що, по-перше, вони не розуміють, хто проти них воює, і вони всіма силами намагаються себе впевнити, що це не роботи воюють. Це просто, як вони кажуть, "хахли видихаються". Насправді, у нас дуже правильно зробили ставку саме на технології.

"Моя війна закінчиться в Криму"

Якщо чесно, незалежно від результатів цієї війни, моя особиста — закінчиться там, де вона почалася. Це в Криму. Я прагну саме того.

Тому що це мій дім і я хочу повернутися. Тому, яким би не був результат цієї війни, а в нашій перемозі я не сумніваюся, але саме там, де для мене це почалося, я хочу там це все і закінчити.

Читати ще

Читати ще

Після поранень продовжує боронити Дніпропетровщину: інтерв’ю з командиром “Привидів Каспера” 5 ОВМБр Ашаном