Окупанти показали, як живуть люди в прифронтовому селі. Рідко який сюжет рашистів виходить настільки відвертим…
Про Любимівку, яка знаходиться неподалік від Гуляйполя, окупанти зняли цілий фільм. У ньому вони розповіли, що населений пункт розташований у прифронтовій зоні і буквально відрізаний від усіх благ цивілізації. І справді, в Любимівці ось уже рік немає електрики, воду привозять трактором, тільки технічну і рідко, люди похилого віку не отримують пенсію, до найближчого магазину 60 км, а єдиний транспорт — велосипеди. Люди харчуються тим, що є — молоко, яйця, замість хліба печуть коржики. З медикаментами теж усе погано.
У Любимівці залишилося 93 людини. І ось рашисти, у своїх найкращих традиціях, нібито на прохання колаборанта, виконувача обов'язків голови "сільського поселення" Солодководного Андрія Клименка, повезли до Любимівки гумдопомогу. Аж два УАЗи продовольства і пенсії для чотирьох старих. Просто вдумайтеся, як окупанти переживають, про, як вони самі наївно кажуть, "поки що не наше" село… Далі все за законом жанру. Рашисти привезли свої подачки і дуже наполегливо взяли інтерв'ю у місцевих жителів, які залишилися в Любимівці. Люди просили миру, скаржилися на важке життя в прифронтовому селі. Окупанти ставили потрібні запитання — як жилося при Україні, чи хочете ви в Європу, і ось це все.
Окупантів для поїздки в Любимівку, очевидно, вибирали за позивними. Так, у одного з них позивний "ангел", у другого "золотий". "Золотий" повідав журналістам, як до війни працював юристом у сфері охорони здоров'я в Салехарді, а потім відчув себе потрібним у чужій країні, і тепер ось розвозить ліки в перервах між службою. Рашисти акцентували увагу, що в Любимівці багато місцевих жителів мають хронічні захворювання.
А тому не обійтися без медикаментів. Тут додається скарга бабусі, яка відпрацювала 35 років на фермі, на хворі коліна, дідусь, що плаче від суворої реальності, монолог про відсутність у діабетиків глюкометрів та інсуліну. Ось тільки у восьмихвилинному фільмі, рашисти, звичайно ж, не розповіли, як же так сталося, що Любимівка стала в XXI столітті прифронтовим селом, яке провідують Ямальські вояки?!
Всі розповіді з вуст "золотого" і "ангела" виглядають максимально цинічно, але сірі краєвиди напівзруйнованого і спорожнілого села говорять самі за себе. Місцевий колаборант розповідає у своєму інтерв'ю, як він перебуває в приємному шоці від Росії, і які черги стоять в окупації за паспортами і виплатами. Ось тільки до війни, яку підло розв'язала рф, у тій же Любимівці жило понад 900 осіб.
Решта 93 місцевих жителі цілком складають картинку рашистської безвиході. Піаритися на нещасних людях — ганьба. Але, втім, про що ми? Норми моралі й окупанти — це слова антоніми… До слова, у "фільмі" рашисти не акцентували увагу на тому, що саме привезли жителям Любимівки як гуманітарну допомогу. Після пакетів із гнилими цитрусовими і початими серветками, які роздають у Мелітополі, і як іноді навіть радять мелітопольцям менше їсти, напевно, допомогу краще не показувати…
