"Поки є ворог — ми не можемо сидіти вдома": історія військового "Азову", який після полону повернувся на службу

Зміст

Військовослужбовець Микола Іванцов пройшов полон, втратив побратимів в Оленівці, а після реабілітації знову повернувся до 12 бригади спецпризначення "Азов". З дружиною він разом 33 роки, мають четверо дітей, восьмеро онуків і трьох зятів, які нині на війні. Втім, великій родині зібратися всім разом вдається нечасто.
Читати ще
Читати ще

Військовослужбовець Микола Іванцов пройшов полон, втратив побратимів в Оленівці, а після реабілітації знову повернувся до 12 бригади спецпризначення "Азов". З дружиною він разом 33 роки, мають четверо дітей, восьмеро онуків і трьох зятів, які нині на війні. Втім, великій родині зібратися всім разом вдається нечасто.

Про випробування, силу духу та мрію поїхати на Шацькі озера разом — родина розповіла Суспільному.

Микола з дружиною Ярославою. Суспільне Вінниця

До війська Микола Іванцов пішов у червні 2014 року. За його словами, інакше він не міг. У військкоматі спершу відмовляли, та зрештою чоловік потрапив до "Азову". Служив у піхоті, згодом став артилеристом. Початок повномасштабного вторгнення РФ зустрів у селищі Юріївка, поблизу Маріуполя. Тоді вже служив у підрозділі ППО.

"Вертольоти підлітали на ту відстань, де ми їх дістати не можемо, вони точно знали. Протиповітряні сили ми збити не могли, зате ми стали корисними в боротьбі проти піхоти їхньої й такої мілкої неброньованої техніки", — розповів офіцер.

Микола з дружиною Ярославою. Суспільне Вінниця

У травні 2022 Микола Іванцов разом із побратимами потрапив у полон. В донецькій Оленівці, у бараку, який згодом назвуть “Барак 200”, він був за день до теракту.

"Мене і ще трьох хлопців із нашого підрозділу якраз перед тією ніччю, от коли теракт там був, повезли в Донецький СІЗО. Я вважаю звісно, що, в порівнянні з іншими, мені пощастило. Якраз там, де я спав, був епіцентр вибуху".

У російській неволі, за словами військового, були дні, коли їжі зовсім не давали.

"Годували… Були такі дні, що взагалі не їли. Вони ще й прісне і без солі, в нас собакам краще варять. Воду взагалі… Таке враження (а так воно й було), набирали машиною десь в ставку чи в річці, бо інколи так і з водоростями привозили", — розповів захисник.

Захисник з родиною за столом. Суспільне Вінниця

Вижити у полоні, з його слів, допомогла підтримка побратимів.

"Я пам’ятаю, як на один з бараків "Редіс" зайшов і вже в полоні сказав "Слава Україні!". І всі одразу — "Героям слава!". І це зарядило всіх. "Редіс" вважався лідером нашого підрозділу, символом".

6 травня 2023 року Миколу Іванцова обміняли. Тоді додому повернулися 45 захисників “Азовсталі”. Чоловік розповів, що ще до обміну відчував, що їде додому. Але найбільше хвилювався за зятя Дмитра, який теж був у полоні.

"Я пам’ятаю, як з камери мене витягнули, а в мене далі по коридору ще зять сидів, а їх же по черзі викликають і в нагнутому стані. Я йду і молюся, що хоч би його витягнули. І тут, коли я почув його прізвище теж на обмін, то там в мене аж ноги підкосилися", — розповів Микола Іванцов.

Родина Миколи Іванцова. Суспільне Вінниця

Після лікування та реабілітації Микола Іванцов вирішив повернутися до війська. Він сказав, що не може бути вдома, поки триває війна і побратими залишаються в полоні.

"Щоб совість була чиста. І головний принцип, який в нас є в "Азові": поки є ворог, поки він загрожує країні – ми не можемо сидіти дома.

"Я поважаю думку свого чоловіка, і, не зважаючи на те, що я проти, це його вибір. Мені залишається тільки молитися і якось допомагати його підтримувати", — сказала дружина Ярослава.

Микола та Ярослава з онукою. Суспільне Вінниця

Микола Іванцов розповів, що псевдо “Яр” обрав неспроста: це нагадує йому про дружину Ярославу, з якою разом 33 роки, і яка є його підтримкою.

"Я вибрав собі такий позивний, все банально, нічого складного. Мою дружину звати Ярослава. І ми як одне ціле все життя, і просто перші дві букви дружини — так і вийшло “Яр”.

Микола за столом з родиною. Суспільне Вінниця

В "Азові, окрім Миколи, служать і три зяті. Син, теж Микола, звільнений зі служби за станом здоров’я. Донька Вікторія Ляшук, яка проживає на Вінниччині, сказала, що родина — найбільша підтримка. Саме завдяки одне одному вони тримаються всі ці роки.

"Ти постійно переживаєш за хлопців. Тим більше у нас їх там багато: тато, чоловік сестри однієї, другої. Чоловік мій. Коли закінчиться, то нарешті вже буде цей спокій, бо ця тривожність, вона завжди є, завжди. Коли в полоні були — тяжко було. Але ми разом", — сказала Вікторія Ляшук.

"У нас така мрія є. І я вважаю, що в цьому році ми все ж таки зробимо все, щоб відпустки були разом, можливо, хтось відпроситься. Я вважаю, що в нас це вийде і ми поїдемо разом на відпочинок. Плануємо на Шацькі озера", — розповіла Ярослава Іванцова.

Микола з родиною. Суспільне Вінниця

Через війну, за словами Миколи, бачаться рідко, тож кожна відпустка для них особлива.

"Загалом у нас дуже велика родина… В нас четверо дітей, відповідно одна невістка і три зяті. Зяті всі воюють та захищають країну. Завдяки нашим дітям і зятям в нас вже восьмеро онуків: 4 внучки і 4 внуки. Рахунок поки рівний", — розповів захисник.

Читати ще