За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Збірка оповідань Руслана Горового «Скабки» . Фото: видавництво «ТаТиШо»
Руслан Горовий — український журналіст, автор проєкту "Служба розшуку дітей", режисер-документаліст, письменник та волонтер. У Кропивницькому він виступав уперше, тому, окрім презентації нової збірки "Скабки, або тонкі гострі трісочки під шкірою", читав тексти з раніше виданих книжок.
Руслан Горовий у Кропивницькому. Фото: Суспільне Кропивницький
Видавництво "ТаТиШо", яке видає книги Руслана Горового, має слоган "Намовлено в Україні". У передмові до "Скабок" Віталій Чепінога пише: "Руслан, Циган — неймовірний чоловік… Я не знаю, чи хтось ще зробив стільки для постраждалої від війни Київщини, скільки Руслан зі своїм "циганським табором"… Читати його прозу можна з будь-якого місця, будь-якої сторінки. То є книга нашого буття, як в тій Первісній Книзі. І була собі Україна, і жили в ній Люде…".
У збірці — історії, які, як говорить автор, залізли під шкіру останнього року, як болючі скабки.
Уривок з оповідання. Вдалині на трасі з'явилась чорна цятка. "Везуть, – перехрестилась баба, що стояла біля воріт крайньої хати. – Везуть дитину"… Люди почали виходити з хат за ворота, молодь ставала на коліна, баби хрестилися, чоловіки без картузів втупили погляд у черевики. "Боже-боже, –зітхнула сільська вчителька Галина, коли автобус проїздив повз її хату. – Добре що Олександра недожила". Олександрових двійнят, бешкетників Степана і Богдана, обговорювали ще до того, як стало зрозуміло, що ці двоє зноситимуть усе на своєму шляху… Колона зупинилась у центрі біля пам’ятника Шевченку, навпроти сільради. З автобуса, на борту якого було написано "На щиті", військові винесли домовину. Із позашляховиків повиходили чоловіки. Обличчя одного з них видалося присутнм знайомим. "Богдане, ти?". Старий Савка, колишній шкільний кочегар, сіпнув чоловіка за рукав. "Я", повернувся той. "Гляди, і не впізнати, борода яка в тебе. Таки Степан?". "Степан". "Біда". Незнаючи що казати, дід відішов трохи далі. Труну не відкривали, у натовпі зашепотіли, мовляв, добряче пошматувало. "Кажуть, там тільки форма". "Та ну, мелеш таке. Просто обгорів сильно". "Та не обгорів. Порізало, кажуть, осколками". Починалися промови. Нарешті сільський голова запросив до слова Богдана. "Знаєте, – той обвів поглядом присутніх. – Я довго думав, щоб такого розповісти вам про брата, і нічого не придумав за всю дорогу, але я часто згадую один випадок, що трапився з нами в університетському гуртожитку. Посперечалися ми зі Степаном, чи проб'є 16-кілограмова гиря каналізаційний люк. Якщо її кинути з третього поверху".
Руслан Горовий є автором 15 книжок, уривки з яких читає під час турів з видавництвом "ТаТиШо". "Я намагаюсь влаштовувати такі зустрічі, бо є запит на українське. Ми маємо повертати мову, яку "вибивали" роками. Тому зустрічі безкоштовні. Робота видавництва поділена на дві половини. Все, що продається в Україні, ми направляємо на розвиток видавництва. Гроші за книжки, які продаються за кордоном – на армію, або на деокуповану територію. То за одну поїздку купили чотири "пікапи", то дві машини для військових і 54 машини дров для деокупованих територій Київщини й Херсонщини. Ціна за книжку, яку я виставляю за кордоном, не є ринковою. Мені особисто не йде жодна копійка. Мені важливо, щоб люди задонатили і отримали собі цю книжку".
Руслан досі працює у компанії "Магнолія ТВ", у "Службі розшуку дітей". За роки програма на одному з телеканалів виросла у великий проєкт. У ньому працюють люди, які знають декілька мов, можуть спілкуватись з батьками, у яких зникли діти, знають як сконтактувати правильно з поліцією, розповідає Руслан. "Ми ж не займаємось пошуком дітей, а лише поширенням інформації про них. В тому числі й на деокупованій території, в тому числі й вивезених у Росію. На початку війни лінія фронту ходила туди-сюди – мама там, дитина тут. Там такі історії…".
Нині Руслан разом з двома товаришами опікується 200 людьми на деокупованих територіях. Вони почали це робити з того часу, коли разом з українською армією зайшли у ці регіони. Комусь їх допомога вже не потрібна, хтось передає їх телефон знайомим. "Допомагаємо особливо літнім людям. Ліки, дрова, їжа. Є села, де найближчий магазин за 30 кілометрів. Це там, де держава або інертна, або не встигає. Навіть, якщо бабусі приходять гроші на карточку, вона нічого не може з ними зробити. Я інколи приїжджаю – село розбите. "Давайте вас поставлю на облік у "Червоний хрест"? Ви даєте паспортні дані, вони будуть вам видавати їжу. Я вам буду привозити". Відповідають, що ні: "Я тебе знаю, а їх не знаю". Це і роблю, поки мене в армію не беруть – я не маю ока – то допомагаю на деокупованих територіях".
У Кропивницькому Руслан читав оповідання з восьми книг. Одна з них – "Гагарін і Барселона", передмову до якої писав Андрій Кузьменко (Скрябін) – перевидається втретє. Попередні наклади давно неможливо знайти у продажу, хоча видавництво отримує на книжку запити від читачів. З цієї збірки автор прочитав оповідання "Правда".
Руслан Горовий. Колаж: Суспільне Кропивницький Уривок з оповідання. "Добрий вечір! Прикордонний контроль. Ваші документи". Я витяг з бардачка паспорт і передав через віконце прикордоннику. "Куди прямуємо?". "До Кишинева". "Мета поїздки?". "Пити". Прикордонник, який до того сонно гортав сторінки, звів на мене збентежений погляд. "Не зрозумів". "Що саме?". "Мету вашої поїздки до Молдови". "Пити їду". "В гості?". "А пити тільки в гостях можна?". Обличчя прикордонника посуворішало.
Руслан Горовий. Фото: Суспільне Кропивницький
Читав Руслан Горовий і поезію своєї дружини Людмили Горової – авторки поезії "Сію тобі в очі", яка увійшла в однойменну збірку. Текст поклали на музику гурт "Angy Kreyda".
"Скільки зробиш, враже,
Кроків по Вкраїні –
Стільки твого ляже
Роду в домовині!
Стане на півсвіту
Чорного пристріту,
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже!".
"Це потужний вірш, – говорить Руслан Горовий. – Мова ж йде про те, що скільки ворог зробить, стільки йому й повернемо".
Наступними містами, де Горовий читатиме свої оповідання, стануть Ніжин, Конотоп та Бахмач.
