За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Дмитро Войтів. Суспільне Тернопіль
Як згадує Дмитро, після поранення в нього розвинулася гангрена.
"Мене три дні тягнули по полю, ховали, закопували в землю, щоб мене дрон не засік, бо я був весь в крові. Накривали мене собою, казали: "Ти мусиш вижити і все". І так мене дотягнули до Петропавлівки, там операцію мені зробили", — розповів захисник.
Дмитро Войтів. Суспільне Тернопіль
Дмитро Войтів отримав орден "За мужність" третього ступеня:
"Я навіть сам не знаю, за що мені такий орден дали. Ну врятував кілька побратимів, витягнув з-під завалів".
Дмитра Войтіва нагородили орденом “За мужність”. Суспільне Тернопіль
Після поранення та ампутації була тривала реабілітація. Вчився ходити заново:
"Хотілося до своїх побратимів вернутися. Зразу навіть робота не бралася, ніц. Отак сів і сидів, дивився в одну точку і думав, що вони там роблять без мене, як вони воюють. А потім якось тиждень за тижнем і помаленько взявся до роботи".
Дмитро веде у свій сад. Показує, які деревця там посадив. Попереджає, що сад трохи невикошений:
"Але то нічого. Тут вздовж в мене вишеньки ростуть, всі в рядочок. Тут я посадив яблуньку одну, там он друга яблунька. Тут он в мене всі "дівчата" ростуть — вишеньки. Так собі стану, то в мене спокій, як дивлюся на них, як вони ростуть".
Дмитро Войтів біля вишень у своєму саду. Суспільне Тернопіль
У Дмитра є домашні улюбленці — цуценята. Допомагають відволіктися від поганих думок, каже захисник.
"Маю таких двох. Той називається Малиш, а та називається Жаба. Вони такі маленькі були, а зараз повиростали, то такі вредні стали. Боже, так дивляться, мої діточки маленькі. Отаких маю звірючок", — показує звірят.
Дмитро Войтів із цуценятами. Суспільне Тернопіль
Зараз Дмитро займається господарством, будує плани на майбутнє:
"Хочу малинами займатися, бізнесом. Малини хочу посадити, хай люди йдуть і будуть заробляти трохи грошей, бо зараз, самі знаєте, де роботу знайдеш? Не знайдеш. Тут я посадив посередині бараболі, там з жінкою посадили огірки, квасолю, буряк, моркву посадили. Поле я люблю, люблю робити, тільки щоб здоров’я було і не підвело. От йде моя кохана жінка. Ходи, зайчику, до мене. Коли я йшов на війну, вона сказала мені: "Повернися будь-яким, без руки, без ноги, я тебе буду любити". Дочекалася мене такого, який я є", — каже ветеран.
Дмитро і його дружина Надія. Суспільне Тернопіль
Дружина Дмитра Надія згадує той час:
"Сумувала, плакала, ночами не спала, але дочекалася. Богу дякувати, що прийшов додому живим. Всьо разом робимо, всьо. Куда я — туда й він. Хоч я з ним сварюся: "Не йди, не роби того, тобі не можна!". Все одно, він впертий в мене. Він не годен, щоби всидів без роботи".
