За інформацією: Суспільне Херсон.
Операційна у Херсоні, липень 2023 року. Щодня лікарня приймає близько сотні пацієнтів. Їм проводять планові обстеження, а також і операції. Під час обстрілів персонал та пацієнти спускаються у сховище. Фото: Владислав Кравець/Суспільне
Херсонський обласний онкодиспансер посічений артилерійськими снарядами. Операції цивільних тут проводять під звуки вибухів. Чим ближче до лікарні, тим вони гучніше. Працює російська артилерія. Далі — чуємо дзижчання. Це з окупованого Лівобережжя, яке тут ближче ніж за пару кілометрів, летить розвідувальний дрон. Завертає. Знову вибухи.
Херсонський обласний онкодиспансер не припиняв працювати від початку повномасштабного вторгнення. Під окупацією — майже без ліків, після звільнення міста — без електрики. Зараз працює під обстрілами.
Перше, що бачимо на його території — працівницю лікарні, яка копошиться на клумбі. Позаду неї посічена уламками російських снарядів стіна будівлі. На вікнах потріскане скло, де-не-де забите фанерою.
Від ранку на реєстратурі черга. Лікарів хоч і бракує, проте людей швидко розподіляють на прийом. Кажуть, щоб не було скупчення.
Пацієнти спілкуватися з нами відмовляються. Лікарі, перед тим, як впустити нас в середину лікарні, приносять спеціальні медичні костюми. Одягаємо їх поверх бронежилетів. Медики — без броні, ледве стримують сміх: "Як простоїте так хоча б дві години, зрозумієте".
"Пережили окупацію і це переживемо"
Перша операційна. В ній стерильно та тихо. Один з медиків дивиться через заклеєне скотчем вікно.
— Не страшно працювати? — питаю.
— Підійдіть краще до хірургів, вони тут і під окупацією продовжували працювати. А ви питаєте чи страшно.
Хірургиня Ніна Могила натискає, то синю, то жовту педалі якогось медичного апарату, і шум від нього охоплює все приміщення. Жінка працює в лікарні п’ять років. З травня 2023-го завідує відділенням. Її попередник — Олександр Моргунов, потрапив під обстріл і загинув. Допомагає Ніні медична сестра Наталія Федоренко.
— Я живу в Корабельному районі, на Острові. Нас затопило. 7 червня (2023 року, через день після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС — ред) військові на лодках вивезли мене, маму й чоловіка. Страшно нам у лікарні, чи ні? — звичайно, страшно, як і всім. Але вже якось пристосувалися. Занурилися у роботу й більше нічого не бачимо, не чуємо. Допомагаємо людям. Багато хворих казали: "Яке щастя, що ви залишилися".
Лікарі проводять планову операцію, Херсон, липень 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне
У сусідній операційній за хірургічним столом — Михайло Ковальський. Він видаляє у пацієнта пухлину на прямій кишці.
— Ми оперуємо всю війну. Хворого на столі не лишимо, — каже.
— Не доводилося зупиняти операцію?
— Доводилося, але не через обстріли, а, наприклад, через електрику.
Операція триває близько трьох годин. Михайло розповідає, що хірурги в онкодиспансері намагаються працювати якомога швидше, щоб не наражати на небезпеку себе й пацієнтів.
— Я поки тут, мене не призивають, стою на допомозі хворим. Маю максимально віддатися їм. Про сили подумаємо, як закінчимо війну. Зараз треба згуртуватися і працювати. Більшість, що лишилася тут — люди віком від 70 і вище. Вони потребують особливої уваги, у них багато супутніх захворювань. Були регіони, де пацієнтам ніяк неможливо було дістатися. Вони хворіли, кровотечі були. Знали, що є хвороба, але чекали, що війна закінчиться, діти, може, повернуться. І тому занедбаність, звичайно, у цьому плані виросла. Але якщо пережили окупацію, то і це переживемо.
Щодня в онкодиспансер приходить близько сотні людей із різними формами раку. Їм проводять планові обстеження, хімієтерапію, операції. Також вони можуть залишитися на стаціонарне лікування. Обслуговує їх третина персоналу від того, що був до повномасштабної війни. Медиків бракувало, як під окупацією, так і нині. Буває, на чергуванні залишається одна медична сестра. Щомісяця на підмогу онкодиспансеру приїжджають групи медиків з інших регіонів України.
Операційна, Херсон, липень 2023 року. Ця лікарня не припиняла працювати під окупацією майже без ліків, після звільнення міста — без електрики, а зараз — під обстрілами. Фото: Владислав Кравець/Суспільне
