За інформацією: Суспільне Вінниця.
Жителька села Велика Фосня Овруцької громади, що на Житомирщині, Валентина Галкіна понад 14 років збирає старовинні вишиті рушники, жіночі й чоловічі сорочки, сукні та деякі предмети побуту. Суспільному розповіла, що на сьогодні її колекція налічує більше тисячі вишиваних речей, а також іншого домашнього приладдя. Зібрання жінка планує упорядкувати та започаткувати музей старожитностей Житомирського Полісся.
За словами Валентини Галкіної, більшість речей із колекції вона знайшла у покинутих та напівзруйнованих старих оселях свого або сусідніх сіл громади, а також на смітниках, куди їх викинули люди. Знайдені етноречі приносить додому, пере та реставрує їх.
"Люди викидають на смітники багато цінних, як на мене, предметів та речей, зокрема, й вишиті українські рушники, сорочки, сукні, фіранки абощо. Я не можу пройти повз них. Тож, коли натрапляю на таке все, то завжди підбираю. Беру все гамузом. А вже вдома розглядаю та сортую. Що можна — перу та вичищаю. Тобто доводжу до пуття. Зараз, наприклад, у мене ціла купа отакого всього розкладено у хаті та на подвір'ї", — розповіла Валентина Галкіна.
Валентина Галкіна показує вишиту сорочку із власної колекціії, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Етноречі із колекції Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
З інформації колекціонерки, під час реставрації старих етноречей вона намагається не змінювати їх традиційних орнаментів, узорів, кольорів, не обрізає вироби та не перешиває їх — аби вони не втрачали свого первісного вигляду. Для цього, каже, цікавиться відповідною літературою. Втім, з її слів, на наукові дослідження про традиційні особливості предметів народного побуту на Житомирському Поліссі вона не натрапляла.
"з того, що я читала було багато матеріалів про старожитності Українського Полісся. Були серед них дослідження про Київське, Рівненське, Волинське Полісся, а от про Житомирське Полісся інформації практично немає", — сказала колекціонерка поліських старожитностей.
Етноречі із колекції Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
З-поміж речей колекції Валентини Галкіної — чимало ексклюзивних. Одна із них, як каже жінка, — "завєсочка".Завіска, фіранка, штора або різновид старовинного жіночого фартуха.
"Я її нещодавно знайшла в одній із розвалених хат у нашому селі. Такої речі я раніше тут ніколи не бачила. Ця "завєска" в мене зараз в єдиному екземплярі. Та хатина, де я її знайшла, дуже стара була, і там колись жила бабуся мого однокласника. Тож, я йому зателефонувала і запитала, чи можу я її забрати. Він дозволив. І так я принесла її собі додому", — розповіла колекціонерка.
Екслюзивні вишиті етноречі Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
За словами Валентини Галкіної, вишитим рушникам та сорочкам в Овруцькій громаді притаманний червоно-чорний квітковий візерунок. Втім ближче до кордону з Білоруссю до вишивки додають більше геометричних фігур. Один із рушників у колекціонерки завдовжки 5 метрів. Ним, каже, обрамляли ікони у хаті. У цих краях їх здавна називали "завєсками".
"Стандарт рушника на житомирському Поліссі, не знаю чому, бо ніде не знайшла тому підтвердження, має ширину 27 сантиметрів. Може, верстат був із таким шаблоном. А довжина рушника варіювалася від півтора до 5 метрів. І це ще короткий. Чого 5 метрів — бо в хаті була покуть, де сходились стіни і де були ікони. Зараз ми називаємо іконами, а раніше у моєму дитинстві були образи. Один рушник вішали від вікна до вікна над всіма іконами", — пояснила Валентина Галкіна.
Етноречі із колекції Валентини Галкіної, вишиті характерним для цього краю візерунком, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Жінка також розповіла, що кожна жіноча сорочка має свою історію і майже про кожну є що розповісти.
"Тут тільки одна чи дві сорочки, які мені віддали люди у нормальному стані. Решта сорочок мали страшенно занедбаний вигляд. Є у моїй колекції сорочка 1947 року пошиву. Раніше вона була з довгим рукавом. Баба не хотіла її мені віддавати, але я випросила. Чому без рукавів, бо, каже, жали жито, дуже спекотно було, то вона попросила доньку, аби та відрізала серпом рукава і там десь на полі їх і викинули", — сказала колекціонерка старожитностей.
Валентина Галкіна розкладає вишиті жіночі сорочки та сукні, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
За словами Валентини Галкіної, у колекції є вишита сукня її односельчанки Ганни Мокрогуз. Одежину вишили у 60 роках минулого століття. Каже, коли вона дивиться на цю сорочку, то згадує почуття гумору та кмітливість цієї жінки.
"Повела вона мене якось у комору, відкрила скриню і дає мені сорочку і фартушка. А я кажу, що брати не буду, бо ж бачу, що це смертенний вузолЗі слів Валентини Гакіної, це речі, які господиня приготувала собі на поховання.. А ще свічки біля неї лежать і таке інше. Вона така була цікава жінка. Я їй кажу, що не буду це брати. А вона мені у відповідь: "Чого ти така дурна? Як я помру, то мені її одягнуть і все, ніхто цю сорочку бачити не буде. А як я тобі його віддам, то ти в музей прилаштуєш і всім будеш її показувати і розповідати, що це Ганьки Мокрогуз сорочка і фартух. І так все одно мене згадаєш", — пригадала історію Валентина Галкіна.
Валентина Галкіна розкладає етноречі, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Майстерня Валентини Галкіної на її обійсті, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Зі слів жінки колекціонувати старовинний одяг та речі місцевого побуту вона розпочала у 2012 році. Станом на 21 травня 2026 року в її колекції налічується понад 1100 вишитих рушників. За період повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вона разом зі своїми помічниками — сином та місцевим підприємцем, які допомагають їй збирати предмети старовинного вжитку, влаштували 4 виставки до Дня вишиванки. Наразі вона та її команда готується до відкриття музею старожитностей Житомирського Полісся в Овручі.
"Спочатку я думала, що створимо просто музей рушників. По селі ж пішло, що я рушники збираю. Те дало сорочку, те — вишиту наволочку, те — якогось фартуха. У мене не вистачило совісті сказати, що я тільки рушники беру, а все інше брати не збираюся. Потім мені стали передавати і чоботи хромові, і туфлі і все інше. І вийшло те, що вийшло", — сказала Валентина Галкіна.
Речі домашнього вжитку у колекції Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Обійстя Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Валентина Галкіна, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська
Раніше Суспільне розповідало, що житомирянка Сніжана Герасимчук понад 15 років займається вишиванням. Вона вишиває на зустрічах, у чергах, вдома та під час перегляду фільмів, створює одяг для себе та рідних і поєднує це з іншими справами.
