За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Андрій Одаренко займається з реабілітологом. Фото: Суспільне Хмельницький
"Побачив, що штани розірвало, кров, і я не відчуваю ні болю, нічого. Просто в мене нога затерпла. Я крикнув, що я трьохсотий, бо мене ніхто не бачив, я не був в полі зору, я почув, як хлопці крикнули: "Повзи! " Я проповз до них, це десь метрів 15-20 і ця нога, вона на чомусь трималася. Десь кілометр мене до місця евакуації несли. Ми падали, вставали, двоє хлопців мене несли по черзі, один за кілька годин загинув. Відчув дуже різкий біль, мені кололи якісь знеболювальні, але воно нічого не давало, дуже довго чекав евакуації, десь хвилин 40, мабуть, якщо не більше", — згадує Андрій Одаренко.
За його словами, ногу врятувати не вдалося.
"В мене було два штирі в цьому шматку, що відірвало, і два в стегні. І була суцільна така залізяка, яка тримала", — каже ветеран війни.
Після ампутації ноги Андрій впав у кількаденну кому, бо відмовляли нирки.
"Давали прогнози, що я з коми вже не вийду. Але я вийшов", — каже Андрій Одаренко.
І не тільки вийшов, а й відносно швидко оговтався. Та ходити на милицях було незручно, довго й боляче. Свого протеза, каже, чекав понад пів року. Тепер вчиться на ньому ходити, бо це також наука, розповідає ветеран війни.
Андрій Одаренко займається на біговій доріжці. Фото: Суспільне Хмельницький
"Мені конкретних дат не давали, це все треба розуміти індивідуально, є хлопці з різними ампутаціями. В мене складніша, в когось легша, буває ще складніша. Іноді дивишся на хлопців, в кого є своє коліно, і думаєш, що тобі, мабуть, не пощастило, а потім бачиш хлопців з двома ампутаціями рук і розумієш, що тобі ще пощастило. Життя змінилося, але життя не закінчилося. Це стосується не тільки мене, а й всіх хлопців, хто з ампутаціями. Зараз понад 70 тисяч тільки таких, як я, з ампутаціями. І я своїм прикладом хочу показати іншим хлопцям, що життя продовжується", — пояснює ветеран війни.
З його слів, він розробив проєкт "Новий горизонт" — для ветеранів війни. В першу чергу для тих, у кого є ампутація. Яким, у співпраці з громадською організацією "Підтримка України", хоче допомагати з фізичною реабілітацією та психологічною підтримкою.
Воїн з Хмельниччини Андрій Одаренко займається з реабілітологом. Фото: Суспільне Хмельницький
"Того я й хочу інших хлопців витягнути, бо я розумію, що це таке. Ти сидиш просто закритий, сам на сам зі своїми думками, а думки лізуть не дуже хороші, коли ти один. Ніби все, кінець. Але в мене, дякуючи моїй дівчині, на той період вона не давала мені сидіти, розслаблятися. "Андрій, треба те, треба те, шукати роботу, треба машину, без машини ти зараз не обійдешся. Можна займатися, не треба вдома сидіти, ми такі самі люди, як і цивільні. Ми можемо жити далі" казала вона мені.
У Андрія зараз багато планів на майбутнє. Він розповідає, що вже вдалося зробити.
"Я вже виграв один грант по "Є-робота" на 250 тисяч і ще буду подаватися на грант для ветеранів на 500 тисяч, хочу відкрити свою дитячу айті-школу", — каже Андрій Одаренко.
Андрій каже: готовий допомагати ветеранам вже зараз, та просить звертатися по допомогу. Контактні дані можна знайти на сайті громадської організації "Підтримка України".
