За інформацією: Суспільне.
Релоковане на Одещину відділенні тимчасового проживання Селидівської громади. Суспільне Одеса
Підопічні відділення тимчасового проживання Селидівської громади, яке було релоковане на Одещину. Суспільне Одеса
"Все одно додому хочеться"
Софія згадує: коли російські обстріли посилилися, спершу виїхала до сина у Слов’янськ. Та згодом небезпечно стало і там, тому родина вирішила евакуювати її далі.
Спочатку жінка жила у Черкасах, де невістка допомогла знайти квартиру. Через травму ноги їй було важко пересуватися самостійно. Пізніше подруга запропонувала переїхати на Одещину. Дорогою Софії допомогли потрапити до лікарні, де вона пройшла лікування, а вже потім оселилася у відділенні.
"Я рада, що сюди потрапила. Тут і нагодують, і допоможуть, і доглянуть. Я раніше сильно схудла через діабет, а зараз знову почала набирати вагу", — говорить жінка.
Софія, мешканка відділення тимчасового проживання Селидівської громади, релокованого на Одещину. Суспільне Одеса
Схожі історії мають і інші мешканці закладу.
"Чотири дні ховалася у сараї"
Переселенка Віра розповідає: після евакуації тривалий час переїжджала різними регіонами України. Спершу жила у Піддубному, потім — у Запоріжжі, Києві та Черкасах. Згодом Камарська громада допомогла їй переїхати до Одеської області.
Попри безпечні умови проживання, жінка каже: найбільше хоче повернутися додому.
"Село наше дуже розбите. Я ще минулого року чотири дні ховалася в сарайчику. Думала, що вдома залишусь, але не залишилась", — пригадує Віра.
Віра, мешканка відділення тимчасового проживання Селидівської громади, релокованого на Одещину. Суспільне Одеса
