«Я народився в Киргизстані. В 1976 приїхав в Україну. Навчався в Дніпропетровському інженерно — будівельному університеті, на архітектора. Одружився на одногрупниці. З того часу 45 років ми з нею разом. Виховали двох дітей. Родина у нас дружна. Я працював в художньому фонді. Потім займався проектними роботами. В лютому, коли почув перші вибухи, майнула думка — це, мабуть, гроза. А потім все стало зрозуміло, рашисти напали на нашу землю. Я посадив сина в автомобіль і він поїхав на Вінниччину до родичів дружини. Ми ще деякий час залишались в Херсоні. Чули як горіла Чорнобаївка. А 28 лютого пізно ввечері орки увійшли в місто. З першого березня почалось життя в окупації. Вони зруйнували найбільший торговий центр міста. Розстрілювали людей. Я чув розмови, що біля ТЕЦ дорогою розстріляли жінку, яка ішла з роботи. Там поставили блок-пост. Син п’ять днів намагався забрати тіло. Вже наприкінці березня я прийняв рішення покинути окупаційний Херсон», — розповідає Андрій Бочкарьов.
Чоловік придбав автомобіль і допоміг виїхати з міста жінці з дитиною. Розповідає, що з гірким смутком покидав рідні стіни:
Згодом чоловік познайомився з волонтеркою Ольгою Дерновою. І почав плести сітки. У волонтерській команді про пана Андрія кожен відгукується з теплотою.
«Я шукав матрац, адже у нас на квартирі з меблями критично. Ольга мені в цьому допомогла. Я побачив, що люди плетуть сітки і теж вирішив, що можу допомагати і бути корисним, аніж просто сидіти, склавши руки. З 20 квітня я став волонтерити»,- каже Андрій Бочкарьов.
Чоловік помітив, що дуже бракує тканини зеленого кольору. Він почав думати, як її пофарбувати.
