- Ранкові зведення новин із кількістю загиблих та травмованих цивільних унаслідок війни Росії проти України стали буденністю. Від початку повномасштабного вторгнення до 10 серпня 2026 року в Україні офіційно відомо про загибель 18 438 цивільних, зокрема на Чернігівщині — 595. Поранених же — 50 045, зокрема в області — 1 491. Такі дані Суспільному надали пресслужби Офісу Генпрокурора та обласної прокуратури. А в липні 2026-го в Україні загинули щонайменше 437 цивільних. Ця кількість стала найбільшою з травня 2022 року, а загалом загиблих і поранених — на 30% більше, ніж у червні. Такі дані Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.
- За всіма цими цифрами стоять конкретні люди. У цій статті ми розкажемо історії Ольги Гобреняк та Ярослава Малофеєнка з Чернігова.
- 17 березня 2022 року Ольга зазнала мінно-вибухової травми на вулиці Пирогова, а за день до того її батько загинув під час російського обстрілу черги по хліб на одній із вулиць міста. Відтоді її права нога коротша за ліву на два сантиметри. Жінці наразі 34 роки і, як вона розповідає, тепер завжди має займатися з реабілітологом, бо відчуває біль. Групу інвалідності їй не відкрили, тож Ольга всі процедури робить власним коштом. І допомоги від держави вона, як каже, не отримувала.
- У Ярослава Малофеєнка інша історія. Його батько Володимир 17 квітня 2026 року зазнав поранення під час російської дронової атаки на Чернігів і за місяць помер в обласній лікарні. Зі слів Ярослава, їхня родина теж не отримала допомоги від держави.
- У цій статті ми розглянемо: чи передбачає держава допомогу для цивільних, поранених унаслідок російських атак, чи можуть вони отримати її на практиці та з якими перепонами стикаються? Чи існує універсальна одноразова компенсація за поранення або смерть цивільної людини внаслідок бойових дій?
- Коротша на два сантиметри нога та уламок у спині
- «Батько місяць промучився й помер»
- «Щодо цивільних є величезна проблема у фінансуванні»
- Які зобов’язання є перед цивільними у держави?
- Виплати цивільним на об’єктах «критички» удосконалили
За інформацією: Суспільне Чернігів.
Колаж із зображенням зруйнованої багатоповерхівки на вулиці Чорновола у Чернігові, крісла колісного та милиць, а також медичних виписок та грошей. Суспільне Чернігів
Ранкові зведення новин із кількістю загиблих та травмованих цивільних унаслідок війни Росії проти України стали буденністю. Від початку повномасштабного вторгнення до 10 серпня 2026 року в Україні офіційно відомо про загибель 18 438 цивільних, зокрема на Чернігівщині — 595. Поранених же — 50 045, зокрема в області — 1 491. Такі дані Суспільному надали пресслужби Офісу Генпрокурора та обласної прокуратури. А в липні 2026-го в Україні загинули щонайменше 437 цивільних. Ця кількість стала найбільшою з травня 2022 року, а загалом загиблих і поранених — на 30% більше, ніж у червні. Такі дані Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.
За всіма цими цифрами стоять конкретні люди. У цій статті ми розкажемо історії Ольги Гобреняк та Ярослава Малофеєнка з Чернігова.
17 березня 2022 року Ольга зазнала мінно-вибухової травми на вулиці Пирогова, а за день до того її батько загинув під час російського обстрілу черги по хліб на одній із вулиць міста. Відтоді її права нога коротша за ліву на два сантиметри. Жінці наразі 34 роки і, як вона розповідає, тепер завжди має займатися з реабілітологом, бо відчуває біль. Групу інвалідності їй не відкрили, тож Ольга всі процедури робить власним коштом. І допомоги від держави вона, як каже, не отримувала.
У Ярослава Малофеєнка інша історія. Його батько Володимир 17 квітня 2026 року зазнав поранення під час російської дронової атаки на Чернігів і за місяць помер в обласній лікарні. Зі слів Ярослава, їхня родина теж не отримала допомоги від держави.
У цій статті ми розглянемо: чи передбачає держава допомогу для цивільних, поранених унаслідок російських атак, чи можуть вони отримати її на практиці та з якими перепонами стикаються? Чи існує універсальна одноразова компенсація за поранення або смерть цивільної людини внаслідок бойових дій?
Коротша на два сантиметри нога та уламок у спині
Ользі Гобреняк із Чернігова 34 роки. Вона назавжди запам’ятала два дні зі свого життя — 16 та 17 березня 2022-го. На той час місто вже було без електроенергії, тепла, води та зв’язку. Всі необхідні для виживання речі доводилося шукати у волонтерів, сусідів та знайомих. Там, де щось завозили, утворювались черги.
16 березня 2022 року зранку її батько Андрій Мелащенко пішов купити продукти, зокрема і для неї. Це було на колишній вулиці Доценка, зараз Соборності. Саме тоді російські військові обстріляли чергу, яка стояла по хліб. Унаслідок обстрілу загинули 20 людей та 28 зазнали поранень. Одним із тих двадцяти був батько Ольги. Пізніше правоохоронці повідомили про підозри трьом командирам підрозділів російських військ. Станом на 15 вересня 2026 року, як зазначила пресслужба Чернігівської облпрокуратури, триває судовий розгляд по цій справі.
Ольга Гобреняк. Особистий архів Ольги Гобреняк
«Я, як зараз пам’ятаю, стояла біля “Сільпо” на ЦУМі. Тоді приїхала машина, сири продавала, м’ясо. Я стала в чергу, щоб щось купити. Мені подзвонила мама і сказала, що батько потрапив під обстріл. Я вийшла з черги й почала його шукати. Дзвонити в лікарні, але зв’язок був поганий. Потім уже через сусідів та знайомих дізналися, що він потрапив до Другої міської лікарні, а в операційній — помер. Але дізналася я про це вже після своєї операції, через місяць у Черкасах».
Друга дата, про яку жінка тепер згадує майже щодня, — ранок 17 березня. Вона розповіла, як пішла заряджати мобільний телефон до торгового центру «Дитячий світ», але через те, що там швидко утворилася черга, вирушила в напрямку дому, побоюючись обстрілу.
«Це було близько 10-ї ранку. Почався обстріл. Я якраз проходила біля жіночої консультації на Пирогова. Тоді росіяни били з РСЗВ і дуже багато снарядів прилетіло. Ще й черга там по воду була біля пункту переливання крові. Спочатку я сіла біля сходинок, а потім хлопець, який сидів біля входу в жіночу консультацію, каже: “Підіймайся сюди”. Тільки я почала підніматися, ці детальки, які вилітають з цього снаряда, повністю пройшли мені крізь ногу, у верхню стегнову частину. Завдяки цьому хлопцеві, він мені допоміг, переніс у підвал п’ятиповерхівки, бо обстріл продовжувався. Там взагалі було небезпечно».
Коли обстріл закінчився, «швидка» забрала Ольгу до обласної лікарні Чернігова. Як згадує жінка, лікарі перевірили, чи відчуває вона ногу. Їй мали одразу зробити рентген та операцію, але не було світла, тож тоді нічого не вдалося.
Ольга Гобреняк після поранення Особистий архів Ольги Гобреняк
Нога Ольги Гобреняк під час лікування після поранення Особистий архів Ольги Гобреняк
Нога Ольги Гобреняк під час лікування після поранення Особистий архів Ольги Гобреняк
Нога Ольги Гобреняк під час лікування після поранення Особистий архів Ольги Гобреняк
«Тобто діагнозу в мене не було. Мені просто промили рану, наклали шину й поклали в палату. І так я пролежала, мабуть, дні чотири без операції. Приходили різні лікарі. Один з них виявив, що у мене ще й осколок у спині. Знову ж таки, рентгену не було, ніхто нічого не міг зробити. Але були розмови, що його треба діставати, поки він не “пішов” далі. Сталося так, що в палаті були дві Олі. І у нас у двох в одній ділянці був осколок у спині. Лікарі правильно встановили, що у мене теж він є, але за документами було записано, що в неї вирізали той уламок, а в мене залишився. Зараз він там і є, невеликий, два на два міліметри».
Ольга розповідає: вона сама попросила, щоб її виписали, бо лежала в обласній лікарні поруч із пораненими військовими й переживала за свою безпеку. Паралельно її знайомі почали шукати можливість, щоб вивезти її з Чернігова до лікарні іншого міста.
Так жінка виїхала з Чернігова 22 березня 2022-го. Прооперували її в Черкасах. Як вона розповіла, хотіли дістати осколок і зі спини, але він уже «далеко пішов», тож тепер він з нею залишиться назавжди. Потім жінка жила на заході України з родиною, де займалася з реабілітологом. До Чернігова вона повернулася на новий 2023 рік і почала звертатися до лікарів.
«Батько місяць промучився й помер»
Ярослав Малофеєнко — син загиблого 69-річного Володимира Малофеєнка. Ранок 17 квітня 2026 року він теж запам’ятав на все життя. У ту ніч місто зазнало масованої атаки ударними безпілотниками РФ. Були влучання по промисловості та одному з об’єктів інфраструктури. Повітряна тривога й атака російських БпЛА продовжились і на ранок, коли його батько й він сам збирались на роботу. Вони жили навпроти один одного на вулиці Партизанській. Ярослав розповів, що батько на той момент був на власному подвір’ї, як пролунав телефонний дзвінок від мами.
Ярослав Малофеєнко. Суспільне Чернігів
«Каже: “Прибігай, батька вбило”. Я прибіг — він на землі лежить. Дивлюсь — у нього в шиї як постріл чи осколок, я ще тоді не зрозумів. Я одразу викликав поліцію, “швидку”, яка здивувала мене, що за три-чотири хвилини вона вже була на місці».
Спочатку Володимира забрали до Другої міської лікарні, розповідає Ярослав. Там відповіли, що не допоможуть і потрібно везти до обласної.
«Це зайняло дуже багато часу, щоб зрозуміти, чи є там всередині щось, чи немає. Потім повезли в нейрохірургію одразу на операцію. Вона пройшла успішно, як лікарі сказали, але гарантій ніхто ніяких не дав. Тільки згадали, що перший такий випадок був у 2022-му».
Зі слів Ярослава, всі ліки були дуже дорогими. Одна крапельниця коштувала півтори тисячі гривень, а їх треба було 40 у той же день.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Це треба було, щоб зупинити гематому, щоб вона не утворилася у спинному мозку. Ми по всьому місту їздили, по одній-дві крапельниці скупляли. Два дні нібито одужував, а на третій — дихати перестав сам. Підключали до ШВЛ. Можна сказати, з кожним днем, що б ми не робили, що лікарі не робили, було дедалі гірше. Батько місяць промучився. Останні два тижні дуже важкі були для нього і для нас. Ми бачили, як людина гасне на наших очах. Він навіть хотів щось сказати, але не міг. Ми не розуміли по жестах, губах, не могли прочитати нічого. 19 травня він помер. Через місяць йому було б 70 років. Не дожив».
«Щодо цивільних є величезна проблема у фінансуванні»
Подібних історій, як у Ярослава та Ольги, в Україні не одна. Юрист і адвокат Роман Титикало у коментарі Суспільному розповів, що існує проблема щодо компенсації цивільним будь-якої шкоди, завданої здоров’ю, або навіть смерті внаслідок воєнних дій. Бо, за його словами, немає норми в законі, яка б передбачала таку виплату цивільним.
«Немає жодної державної програми та порядку фінансування. Тобто немає виплат, які передбачені для тих же військових. Вони мають спеціалізовану суму і підстави, саме як військовослужбовці, які проходять службу під час захисту Батьківщини. Навіть не всі родичі військових отримують 15 мільйонів гривень, які передбачені, тому що, якщо військовий загинув не під час ведення бойових дій, то не буде відповідного відшкодування. Тому маємо те, що маємо. На жаль, законодавець не передбачив жодних виплат для цивільних унаслідок загибелі».
На думку адвоката, Міністерство соцполітики має розробити відповідну норму законодавства, передбачити в бюджеті видатки і внести до Верховної Ради відповідний законопроєкт. Також це може врегулювати Кабмін своєю постановою.
Роман Титикало. Особистий архів Романа Титикала
«Постійно порушується ця проблема, що це треба вирішувати, але до практичної організації цього завдання не доходить. Проблема в тому, що це все проходить через Кабмін та Міністерство фінансів, і зазвичай вони посилаються на відсутність коштів. Вони все дивляться саме під цією призмою, хоча питання справедливості не вирішується».
Поки в Україні є лише напрацювання щодо виплати одноразової грошової допомоги сім’ям загиблих цивільних унаслідок збройної агресії РФ проти України. І це — проєкт постанови Кабміну, який ініціювало Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності.
«Ми ще працюємо над цим проєктом, тому що дуже складно пов’язати причинно-наслідковий зв’язок, що смерть пов’язана саме внаслідок російської агресії. Тому що міжнародна конвенціяЙдеться про Женевські конвенції — це міжнародні договори, що встановлюють правила ведення війни та захищають людей, які не беруть участі у бойових діях або перестали в них брати участь. говорить про те, що будь-які збитки несе агресор. Але для реалізації цього, для відшкодування репарацій, багато ще чого треба зробити», — сказала у коментарі Суспільному директорка департаменту пенсійного забезпечення, розвитку політики пенсійного забезпечення, соціального страхування та людей похилого віку Мінсоцполітики України Валентина Кудін.
Які зобов’язання є перед цивільними у держави?
Якщо говорити безпосередньо про зобов’язання України перед цивільними, розповідає Валентина Кудін, то на сьогодні це загальні підходи, які є в пакетах охорони здоров’я, під час лікування та надання першої медичної допомоги.
«Стосовно додаткових випадків, то в разі настання інвалідності у людини після лікування цивільні можуть розраховувати на пенсію по інвалідності. Це якщо у неї є необхідний страховий стаж. Якщо ж людина не має відповідного страхового стажу, то їй призначають державну соціальну допомогу. З нею вона вже звертається до Пенсійного фонду».
Щодо допомоги у разі смерті цивільних, то в Україні є закон про поховання та похоронну справу, який визначає етапи надання підтримки для проведення ритуальних послуг, доповнює сказане Валентина Кудін.
Зокрема, вона каже про виплати за категоріями:
- Якщо це був пенсіонер, то його родичам для поховання виплачують два розміри пенсії.
- Якщо ж ідеться про пенсіонера, який отримував пенсію військовослужбовців та інших осіб, то така допомога становить три розміри пенсії.
- Якщо ж родина була застрахованою і перебувала на обліку в центрі зайнятості, то їй Державний центр зайнятості виплачує допомогу близько 8 000 гривень.
- Якщо ж людина була не застрахована, не перебувала на обліку в центрі зайнятості, не працювала, не була пенсіонером, то в такому разі видатки на поховання відшкодовуються органами місцевого самоврядування. І розмір допомоги визначається по кожному регіону окремо.
Валентина Кудін пояснює, що всі ці державні програми діють і тоді, коли людина зазнала поранення внаслідок воєнних дій.
«Навіть якщо людина залишилася без ноги, вона була застрахованою, працювала, то їй виплачується лікарняний. Під час лікування в нас є пакети через Національну службу здоров’я України (НСЗУ) для надання підтримки. Далі в нас є історія з реабілітації від Фонду соціального захисту людей з інвалідністю. Це теж державна програма. Наступний етап, якщо людина не відновилася і їй комплексна комісія при МОЗ встановлює групу інвалідності».
На думку Валентини Кудін, некоректно порівнювати соціальний захист військовослужбовців і цивільних.
«Ми не прирівнюємось до військових. У них явно ризиків більше».
Виплати цивільним на об’єктах «критички» удосконалили
Армія РФ почала атаки критичної інфраструктури з осені 2022 року. 10 жовтня того ж року Росія завдала першого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі та містах України. Щодо Чернігівської області, то масовані атаки саме по об’єктах «критички» набрали систематичного характеру з осені 2025 року. А від початку повномасштабного вторгнення по 28 серпня 2026-го на Чернігівщині загинули двоє енергетиків, коли російські військові атакували їхні бригади під час відновлювальних робіт.
Суспільне розповідало їхні історії. Це — 47-річний Анатолій Савченко та 46-річний Руслан Дейнега. 10 жовтня 2025 року бригада АТ «Чернігівобленерго», у складі якої були чоловіки, приїхала на допомогу до своїх колег біля села Жадове Семенівської громади. Саме тоді російські війська завдали подвійного удару.
