За інформацією: Суспільне Вінниця.
З міркувань безпеки героїні ми не показуємо її обличчя, а також не називаємо точне місце проживання в окупації.
За словами жінки, російські війська зайшли до її села у березні 2022 року. Спершу серед військових були різні підрозділи, однак згодом ситуація значно погіршилася.
Вона розповіла, що протягом близько року жила в умовах окупації без стабільного зв’язку, світла та води, а також під постійним тиском.
Анна – ВПО з Херсонщини. Суспільне Вінниця
З її слів, окупаційна влада шукала місцевих чоловіків і проводила допити. У цей період вона залишалася в селі та працювала на місцевій фермі.
"Вночі я вийшла, запитала, що треба і сказала, що це приватна територія. Я пошкодувала. Тоді ще мало тямила, що люди можуть бути настільки жорстокими", — розповіла жінка.
Після цього, за словами жінки, її закрили в кімнаті, тримали під прицілом і били.
"Один вдарив і сказав, що я ховаю телефони, почали ритися. Кажу: "Немає. У мене один і він у вас в руках". Він сказав: "Що ти брешеш". Ударив прикладом автомата — я впала та втратила свідомість. Попхали ногами ще, думаючи, що я мертва. Витягли за ноги на вулицю і кинули", — згадує вона.
Згодом жінка прийшла до тями. Після цього, каже, окупанти ще неодноразово поверталися та продовжували психологічний тиск і допити.
Анна – ВПО з Херсонщини. Суспільне Вінниця
Виїзд із окупації та евакуація
Першою з родини з окупованої території виїхала середня, 16-річна донька Анни. За словами жінки, організація виїзду була надзвичайно складною та дорогою: перевізники вимагали близько 5,5 тисяч доларів за одну людину.
Анна розповіла, що звернулася по допомогу до директора ферми, де працювала, і попросила віддати їй виручку з господарської здачі, щоб використати ці кошти на евакуацію.
"Першою я відправила середню доньку. Їй довелося їхати самій у 16 років через усю Росію і всі блокпости. У Москві її довго тримали, не хотіли випускати. Але одна жінка сказала: “це моя внучка”, взяла її за руки і провела через пост", — розповіла Анна.
Вона додала, що під час очікування постійно переживала за дитину і не знала, чи зможе побачити її знову.
Згодом середня донька дісталася Вінниці, де вже перебувала старша сестра.
Анна – ВПО з Херсонщини. Суспільне Вінниця
Сама Анна ще близько року збирала документи та кошти, щоб виїхати разом із молодшою донькою та собакою. У серпні 2023 року вони залишили окуповану територію.
На останньому російському блокпості в жінки виявили українські гривні, які вона сховала серед особистих речей. Після цього, за її словами, її затримали і допитували в підвалі, а дитину та собаку залишили на вулиці.
"Знайшли гроші і кинули в підвал. Погрожували, що буде гірше, якщо не віддам решту. Це було дуже важко", — сказала вона.
Після допитів жінку відпустили. Далі вона разом із дитиною та собакою долала пішки кілька кілометрів бездоріжжям до наступного пункту.
"По бездоріжжю почали літати шахеди… думали, що не дійдемо. Я плакала, коли побачила наших хлопців. Готова була ставати на коліна від радості — настільки була рада бачити своїх. Перше, що попросила, — води для дитини. А мені — телефон, щоб подзвонити дітям і повідомити, що ми виїхали. Я дякую Богу, що можу дихати у вільній Україні", — розповіла Анна.
Анна – ВПО з Херсонщини. Суспільне Вінниця
Коханий Анни залишився в окупації. Він доглядав за її мамою, яка померла торік. Жінка розповіла, що змогла попрощатися з матір’ю лише через інтернет-зв’язок.
"Ні обняти, ні попрощатися, ні пробачення попросити. Це просто жах", — сказала Анна.
За її словами, нині її коханий залишається в окупації і не може виїхати через небезпеку для життя.
"Він доглядав за мамою. Тепер виїхати не може. Там чоловіків не відпускають — або дають повістки і забирають. Якщо певний вік, то краще не ризикувати, бо можуть забрати і ніхто не знає, куди. Вже тиждень ми не спілкуємося — немає світла і зв’язку", — розповіла вона.
Сама Анна разом із донькою вже третій рік живе у Вінниці. Вона працює та орендує житло, але визнає, що повернення додому наразі неможливе.
Попри пережите жінка мріє про повернення додому після завершення бойових дій.
"Дуже хочу, щоб усе це закінчилося і щоб наші війська дійшли до села, щоб там знову майорів український прапор. Щоб ми могли на могилки сходити до батьків. Занести квіти, побути з ними… Більше там немає де жити, села немає. Дуже багато людей померло", — сказала вона.
