"Хочу, щоб діти не гинули": історія азовця з Вінниччини на псевдо "Гомер"

За майже два роки служби — поранення під Костянтинівкою, контузія, через яку в лівому вусі завжди стоїть писк, і біль від втрати найкращого друга. Вінничанин Іван Собко з 12 бригади "Азов" нині у відпустці, але скоро знову до побратимів. Вдома на нього чекає трирічна донька, заради якої воюватиме далі.

Про службу, побратимів та любов до міст, за які воює, боєць розповів Суспільному.

Іван Собко у війську з 2023. Він пройшов шлях від навідника протитанкового гранатомета до командира взводу. Воював і в піхоті. Саме там, за словами бійця, було найважче.

"Були такі, як можна сказати, стежки глибиною по коліна, і там потрібно було окопатися встигнути. От ти заходиш ввечері на позицію, тоді ще було менше дронів і можна було окопатися вночі, бо тебе не обстрілюють, і щоб до ранку було готове якесь укриття, і щоб ти там сидів весь день. І так на наступну ніч знову копати, розширювати укриття".

Іван Собко на службі. Фото з власного архіву

Іваном Собко має псевдо “Гомер”. Його обрав собі сам.

"Не знаю, я просто дивився мультики, "Сімпсони". Хотів вибрати, коли вступав в "Азов", інший позивний, але він був зайнятий. Тоді згадав, що я люблю "Сімпсонів" і вибрав "Гомер". Зазвичай запитують, а чому Гомер? Ти що якийсь мислитель? Я кажу: ні, я просто мультики дивлюся".

Захисник служить у 12 бригаді спеціального призначення "Азов". Він відповідає за забезпечення підрозділу боєприпасами. Посада тилова, бо після поранення має проблеми зі здоров’ям.

"Осколки ніхто не діставав, бо вони алюмінієві, сказали, що вони самі вийдуть із часом. А от з вухами найбільша проблема. Праве нормально загоїлося, а от ліве не дуже. В мене зараз у лівому вусі завжди сильний писк, який перебиває все, що я чую. Лівим чую тільки писк, який не стихає ніколи. Жодних ліків від цього немає. Можна поставити слуховий апарат, я лише чути краще буду, а писк нікуди не зникне".

Іван Собко на службі. Фото з власного архіву

Поранення Іван Собко отримав торік у вересні поблизу Костянтинівки.

"Висадили ми піхоту, від’їжджали назад і залетів FPV в дах "хамера". Нас потрьохсотило. Осколки — вся спина, там, де плити не було. Ліва рука, шия – дрібні алюмінієві осколки", — розповів оборонець.

На службу він повернувся після трьох місяців лікування та відновлення.

До втрати побратимів на фронті звикаєш, розповів Іван Собко, проте боляче, коли втрачаєш друзів.

Валентин Юмакулов на псевдо "Румба" — найкращий друг, загинув у грудні 2024 року. Йому було 22. Коли забирав тіло бійця з лінії фронту, за словами Івана, він не міг стримати сліз.

"В нас позиції були 300 метрів одна від одної. І їх почали штурмувати. І в результаті цієї перестрілки "Румбу" застрелили. Він там пролежав два тижні, і дали добро його забрати. Сльози не міг стримати, якби це якась незнайома людина, то було б легше, а оскільки це твій друг, то…".

Іван Собко. Суспільне Вінниця

За роки війни, за словами Івана, він встиг полюбити міста, які боронить. У пам’яті й досі Дружківка та Краматорськ, їхні атмосфера й люди.

"Навіть у 2023 році в мене в Дружківці була улюблена кав’ярня там, де світлофорів багато. Ми завжди там каву пили, і пів року назад її КАБами розбомбили. Це було найбільш шкода з такого. Краматорськ… Мало таких красивих міст в Україні. Там особливо старе місто, там такі всі будинки двоповерхові – однакові. Ти йдеш — ніби стара Франція, такі відчуття. Шкода, що його на відсотків 70 розбомбили, все, що працювало", — розповів азовець.