Мешканка Краматорська, психолог Ірина Пилипенко наразі мешкає в евакуації в Англії. «Британія дуже підтримує Україну в нашій боротьбі і для мене це було чинником», — каже вона. Ірина Пилипенко поділилася зі «Східним проєктом» враженнями від країни та надала поради тим, хто хоче знайти прихисток у Англії.
Ви наразі живете в Англії. Як би ви коротко описали цю країну, для розуміння її суті. Яка вона?
Дуже об’ємне питання, так щоб вмістити суть країни в декілька речень. Лише скажу, що в багатьох аспектах Британія саме така, як ми її уявляли за книгами та фільмами. Британці дійсно ведуть смол-толки про погоду, вулиці виглядають саме так, як в книжках про Мері Поппінс, люди тут дуже толерантні та привітні, і закриті одночасно. Але в дечому це зовсім інша країна, ніж мої уяви про неї до переїзду.
Що найбільше вас вразило, здивувало. Що позитивне є в Англії, яке б хотілося впровадити і в Україні.
Мабуть це можна побачити з мого Фейсбуку, я в захваті від школи. Вже рік моя дитина навчається в місцевій школі, я працюю в ній з вересня. Школа для дітей, а не для вчителів — моє основне враження. Атмосфера поваги, прийняття кожної дитини з її особливостями, свободи, творчості. Тут немає страху помилятися, немає страху перед вчителями та директором, тут на практиці впроваджують всі ті принципи та цінності, які ми, нажаль, декларуємо та залишаємо на папері. Я знаю все це і з боку працівника школи, я вражена настільки, що складно передати. Наприклад, рівень розуміння психології дитини і її потреб тут у звичайного помічника вчителя такий, що моїм колегам в Україні, що працюють в навчальних закладах, навіть не снився.
Як ставляться місцеві мешканці до українців, чим допомагають біженцям?
Сама програма, за якою українці можуть отримати візу в Британію, бо це ж не ЄС і з біометрією сюди не приїдеш, вимагає знайти родину в Британії, яка надасть українцям тимчасовий прихисток. Рік тому дуже багато британських сімей взяли участь у цій програмі. Наскільки я знаю, біля 100 000 українців приїхало за програмою. Британія дуже підтримує Україну в нашій боротьбі і це також для мене було чинником.
З родиною, яка нас з сином запросила, ми прожили 4 місяці, з квітня по серпень, а далі пішли вже самостійно. Але дехто й досі живе в сім’ях спонсорів, держава платить за це бонус. Ніякої фінансової підтримки саме як для біженців тут немає, і українці не є біженцями. Отримуєш візу, а далі все на загальних умовах — можеш працювати, навчатись, права і обов’язки як у всіх резидентів. Не всім це підходить, мені якраз так.
Який там уклад життя, є різниця між їх та нашим?
Як і в Україні, люди тут живуть по-різному: є маленькі містечки, є міста, а є Лондон. Я живу в невеликому містечку в Кенті, життя тут спокійніше, ніж я звикла, люди зайняті переважно своїми справами, неактивні політично. Це таке місто для сімейного життя, дуже зелене, красиве, затишне, з гарними школами. Але як на мене, тут не вистачає двіжу. Люди не дуже ходять один до одного в гості, або в кафе — все замкнене на родині. Британія різна, у мене ось така. Думаю, що у людей які живуть в Манчестері чи Единбурзі, будуть зовсім інші враження.
Чи дорогі продукти, речі, транспорт?
Так, краще не перераховувати в гривню, бо буде зле. Але потрібно розуміти, що тут є мінімальна погодинна оплата, і це приблизно 10 фунтів за годину, тобто 450 гривень. Тому якщо заробляти тут хоча б мінімалку, то голодним ви не залишитесь. Біля 5 фунтів коштує курка, 3 фунти літр молока, 2 фунти хліб. Тобто за годину роботи ви вже не голодні.
Речі не дорогі, і є багато черіті-шопів, де можна купити гарні речі не за всі гроші світу. Що мені подобається, що тут кошти з черіті шопів йдуть на якусь організацію благочинну, наприклад, наш місцевий черіті донатить на клініку ментал хелс, інші знаю на фундації досліджень раку чи серцевих захворювань. Я їм користуюсь, і купляю там речі, і відношу. Так само і місцеві.
Транспорт тут дорогий, але проблема в тому, що його майже немає. без машини жити в маленькому містечку дуже складно. В великих містах інша ситуація, а тут щоб дістатись до сусіднього міста, де є наприклад банк, потрібно витратити декілька годин, а в вихідні транспорт взагалі не працює.
Але що дійсно тут дороге, то це оренда. Я живу в перенаселеному регіоні, бо тут гарний клімат і рівень життя, але це впливає на ціни на житло. На житло якщо в тебе низький рівень доходів можна отримати аналог нашої субсідії, але просто знайти житло майже неможливо. Тут не так, маєш гроші — велкам. В тебе має бути постійне джерело доходів і докази звідки в тебе гроші. Ну і не всі хочуть здавати українцям. Мені було дуже складно знайти житло, і не дуже воно мене влаштовує. Також дуже високі ціни на опалення, за рік вони зросли майже вдвічі.
Що є смачного в кухні цієї країни, що ви куштували?
Чесно кажучи, про англійську кухню говорити позитивне складно. Англійці і самі так вважають і шуткують з цього приводу, що англійці не можуть смачно готувати, бо тоді вони стануть схожі на французів. Англійська традиційна кухня ніяка. Мало хто взагалі готує вдома, купують готову їжу, навіть таку, як паста чи пюре. На мене вона не їстівна. Тут полюбляють індійську кухню, по типу каррі, та китайську, але мені не подобається. Я готую звичайні українські страви, всі продукти тут можна знайти, у дечого відрізняється смак, але це дрібниці.
Який менталітет у англійців, які вони?
Привітні та закриті, я б так сказала. Але я сама така, тому мені все подобається. Коректні, тактовні. Дуже сімейні, проводити час з родиною та дітьми — найбільша цінність. Мені це все подобаєтсья. Не впевнена, що вони так дружать, як ми. З найкращою подругою тут зустрічаються раз на місяць на ланч, при тому що живуть поруч. Це відрізняється. Але взагалі я сама не душа компанії, так що мені абсолютно нормально.
Що різного в освіті їх та нашій?
Не можу сказати за всю освіту, я більше знаю про початкову школу, це до 11 років. Точно можу сказати, що культу вищої освіти тут немає. Абсолютно природнім є йти в коледж та здобувати професію. Звичайно є родини де це маст хев, але для більшості це не мета.
Про початкову школу скажу, що все дуже невимушено тут. Немає, наприклад, каліграфії, діти пишуть до 4 класу олівцями. Багато практичних занять, багато обговорень, диспутів, проектів, які цікаві дітям. У мене подруга працює в середній школі, вона також вчитель в Україні, і говорить, що програма тут спрощена. Я вважаю це скоріше плюсом, бо хто хоче потім в універ вже вивчає поглиблено. Дуже багато уваги приділяють фізичному розвитку, тут фізкультура важливий предмет, але немає ніякого стресу (хто погано робить, хто добре), дітям просто весело рухатись, немає муштри. В школі є хлопчик який користується візочком, і він займається з усіма разом, тут немає результатів, нормативів.
На вході в науш школу висить плакат “Не помиляється той, хто нічого не робить”, і це, мабуть, девіз всього процесу. Дітей спонукають до самостійного пошуку відповідей, до розуміння, до проектного мислення.
А щодо медосблуговування, як воно організовано, чи доступне для українців?
Воно доступне для українців на тих самих умовах, що і для британців, і, чесно кажучи, це погані умови. Попасти до лікаря майже неможливо. Додзвонитись важко. Я декілька раз стикалась з такою необхідністю для себе і для дитини, і це було дуже складно.
Чи задоволений ваш син життям у Англії, навчанням, спілкуванням з однолітками?
Мій син дуже сумує за батьком та братами, тому йому складно бути задоволеним повністю, але загалом він відчуває у школі підтримку та повагу, звичайно, це подобаєтсья. Також у нас тут є декілька українських родин, з якими ми дружимо, тому раз на тиждень діти мають змогу поспілкуватись рідною мовоюта погратись. Скажу так, йому подобається, але за першої можливості він хоче повернутись додому.
Що порадите тим, хто хоче знайти прихисток в Англії.
Зараз знайти спонсора, щоб отримату візу, складно, але якщо є така мета, то варто спробувати. Для мене основною перевагою було хоч якесь розуміння мови, бо в стресі я була б не здатна щось вчити з нуля. Це країна, де потрібно працювати. Якщо вам це підходить, то вам тут будуть раді.
.
