Кремль повертається до радянської практики застосування загороджувальних загонів

Російський Генштаб почав широко використовувати практику, яку ще застосовували комуністичний диктатор Йосип Сталін та маршал Жуков під час Другої світової війни. Вони ніколи не берегли життя радянських воїнів і мирного населення в боях з німецьким Вермахтом. Тому СРСР має найбільші втрати особового складу та цивільного населення в порівнянні з іншими арміями та країнами під час Другої світової війни. Наприклад, восени 1943 року маршал Жуков під час форсування Дніпра втратив 1 мільйон радянських солдатів, переважно українців. Коли радянська армія повернула східну та центральну частину України після тимчасової нацистської окупації, Москва провела тотальну мобілізацію всіх чоловіків цієї частини України. А оскільки вони більше двох років жили під німецькою владою, то для кремлівського керівництва вони були дуже підозрілими особами. Тоді маршал Жуков наказав своїм генералам не щадити життя новомобілізованих українців. Дніпро почервонів від української крові та цинічного ставлення до рядового солдата радянського генералітета.

Відео дня

Кремль забув, як влітку-восени 1941 року йому прийшлося втратити всю українську територію через погану координацію та управління Червоною армією. Тоді радянські генерали програли всі великі битви і майже два мільйони червоноармійців потрапили в німецький полон. Одна з причин полягала в тому, що перед війною Сталін, який був параноїк щодо можливої ​​змови проти нього, репресував 90% усього старшого начальницького військового складу. Більшість радянських генералів були розстріляні або ув’язнені в 1939-40 роках.

На їх місце прийшли нові кадри, не підготовлені до вмілого управління великою кількістю військ. Посади займали не здібні, а політично надійні офіцери, які поширювали ідеї сталінізму і необхідність боротьби з внутрішнім ворогом, якого фактично давно вже не було. Лише протягом 1937-1939 рр. один мільйон радянських людей було знищено за політичних переслідувань. Сумнозвісний НКВД, який відповідав за безпеку в країні, звинувачував багатьох високопоставлених чиновників і навіть комуністичних керівників у зраді державних інтересів і роботі на іноземні спецслужби. Абсолютна більшість репресованих ніколи навіть не виїжджала за межі СРСР і не контактувала з жодним іноземним громадянином. Адже на той час Радянський Союз був закритою країною. Але НКВД цього не хотіло чути. Невинних людей просто арештовували і вивозили на масові розстріли або кидали в концтабори.

Такі табори були винаходом сталінського режиму, яким згодом активно користувалися нацисти Третього рейху. Наприкінці тридцятих років минулого століття у тюрмах і концтаборах СРСР перебувало понад двадцять мільйонів радянських людей. А коли ще взяти до уваги Голодомор 1932-1933 років. Тоді від великого голоду померло 10 мільйонів осіб, з них 7 мільйонів в Україні. І все це на території, окупованій фашистами у 1941 році. Тобто ще 10 мільйонів радянських людей могли б протистояти німецькому агресору. Але тиран і людожер Сталін, який нині є прикладом державного діяча для Володимира Путіна, цього не хотів розуміти. Його режим  був абсолютно не готовим до великої війни з сильним супротивником, тому у відчаї почав використовувати нелюдські методи боротьби з Гітлером і його армією. З бійців НКВД Москва формувала військові загони, які розміщувала позаду позицій Радянської армії. Кремль ухвалив рішення, яке забороняло радянським воїнам відступати навіть у разі  наступу переважаючих сил противника.

Відступ без дозволу вищого військового керівництва вважався зрадою і карався розстрілом на місці без суду і слідства. Ці розстріли проводили загони НКВД. Вони відкривали вогонь у спину кожному радянському воїну, який намагався врятувати своє життя, відходячи з зайнятих позицій. Таким чином загинула величезна кількість червоноармійців. Пізніше всі їхні родини отримали сповіщення про зникнення їхніх близьких без вісти. Це означає, що сім’я не отримувала жодних виплат від радянської держави, а також залишалася під підозрою, що, можливо, їхні близькі перейшли на бік ворога, а таких людей дійсно було чимало. Деспотизм сталінського режиму часто штовхав їх в обійми нацистів, які подекуди не були такими жорстокими, як НКВД. Після закінчення Другої світової війни та демобілізації виявилося, що регулярна Радянська армія мала величезні втрати в особовому складі. Але всі солдати НКВД, які воювали в третій лінії і вбивали своїх земляків, були живі і здорові. Багато хто з них отримав державні нагороди за те, що мужньо боровся з ворогом, а фактично вбивав своїх солдат.

Таким чином, нинішня Росія почала використовувати цю ненависну під час Другої світової війни практику загороджувальних загонів і зараз. Позаду  позицій регулярної російської армії стоїть Росгвардія, яка отримала завдання знищувати всіх, хто залишає свої військові позиції. Так найбільше гине представників ПВК Вагнера. Переважно це в’язні, яких забрали з російських в’язниць за згодою воювати в Україні при умові прощенням усіх скоєних кримінальних злочинів. Туди вербують навіть серійних грабіжників і вбивць. Також зараз є чимало свідчень про вбивство багатьох російських військових, які не хотіли йти вмирати на передову за абсолютно незрозумілих цілей агресії РФ проти України. Їх почали ліквідовувати, як під час Другої світової війни, без суду і слідства. Такими неандертальськими методами Москва хоче дисциплінувати свою армію, серед якої зростає невдоволення способом ведення загарбницької війни та реалізації антигуманних цілей. Прибуття великої кількості новомобілізованих ще очікується і не зовсім зрозуміло, як вони відреагують на дії свого військового керівництва. В середині російської армії потихеньку зріє невдоволення з важко передбачуваними наслідками для Кремля та майбутнього РФ.            

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням…

Джерело

Новости Украины