Фото: Українська правда
І знову про мобілізацію тих, хто має судимість. На розгляд Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності передано ще один вельми дискусійний законопроєкт. Його називають спільним продуктом групи народних депутатів, Міністерства юстиції та Генерального штабу. Йдеться про зміни до кодексів та законів, які дозволять мобілізувати до лав ЗСУ людей із судимістю за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.
Відомо, що головним пропагандистом такої ідеї був очільник Мінюсту Денис Малюська. Якого вона набула вираження і які може приховувати ризики — у матеріалі Коротко про.
Ґрати чи зброя – сам вибирай
Нинішнє законодавство не дозволяє брати на військовий облік і мобілізувати чоловіків призовного віку, які мають непогашену судимість за злочини, по яких відсиділи від 5 до 15 років, тобто тяжких і особливо тяжких. Це корупція у великих розмірах, грабіж, розбій, тяжкі тілесні ушкодження, вбивства, зґвалтування тощо. Автори законопроєкту пропонують просто викреслити цей пункт із закону про мобілізацію. Логіка така, що людина вже відбула покарання, а коли опинилася на волі, то має такий самий обов’язок захищати свою Вітчизну, як і законослухняні громадяни. Тобто мобілізувати таких пропонується на загальних засадах.
Інший підхід до тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі. Тут зможуть добровільно вибирати: або сидіти за ґратами, або проситися до лав ЗСУ. Кримінальний кодекс України пропонують доповнити статтею 81-1: «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби».
Гендерної різниці немає, обмежень по важкості скоєного також. Єдиний виняток – права брати до рук зброю позбавляються ті, хто вчинив злочини проти основ національної безпеки та військові злочини. Всі інші – злодюжки, злодюги, хабарники, вбивці, ґвалтівники — можуть іти на війну. Про «довічників» в законопроєкті не згадується, отже, і вони потрапляють в категорію потенційних призовників.
Як в усіх, але не зовсім
Втім, в Мін’юсті запевняють, що аби кого в армію не віддадуть. Буде індивідуальний підхід, будуть вивчатися справи, оцінюватися поведінка в місцях несвободи, зважуватимуться ризики повторного правопорушення. А головне – останнє слово залишається за командиром військової частини: хоче він собі такого воїна чи ні.
Процедура орієнтовно така: засуджений пише заяву на УДЗ для укладання контракту на військову службу, дані на нього передаються в ТЦК та СП, там на “товар” підшукують “покупця”. Якщо все складається, зека відправляють на військово-лікарську комісію до медичного закладу пенітенціарної системи або просто державного медичного закладу. Здоровий, придатний – суд виносить рішення про умовно-дострокове. До ТЦК для підписання контракту його привозить конвой Нацгвардії. Не підписав – вертайся назад: за відмову передбачене покарання від 5 до 8 років ув’язнення.
Якщо підписав, то далі, як в усіх: спершу навчання, далі – служба. Ну… трохи не зовсім, як в усіх. Навіть коли законодавці нарешті визначаться зі строками демобілізації, на умовно-достроково звільнених вона не поширюватиметься. Контракт діятиме до кінця особливого періоду або поки не виповниться 60 років. Тобто воювати доведеться до поранення, загибелі або до повного скасування воєнного стану. Також засуджених збираються позбавити права на щорічну відпустку та відпустку за сімейними обставинами.
Отримують нагороди, гинуть як герої
У Мін’юсті розраховують таким чином поповнити лави Збройних сил тисячами чоловіко-одиниць з тих 26 000, які зараз перебувають в місцях позбавлення свободи. Однак і не приховують, що далеко не всі командири в захваті від перспективи отримати таке поповнення військової частини.
“…Ми не будемо і не плануємо нікому нав’язувати таких мобілізованих. Наймовірніше, це будуть окремі загони», – сказав у телеефірі Денис Малюська напередодні подання законопроєкту в Раду. А в самому документі з’явилася загадкова фраза: “Особи, звільнені умовно-достроково від відбування покарання, проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин (спеціалізованих військових частинах)”.
Що це за спеціалізація, до пуття поки не може сказати ніхто, мовляв, військові самі вирішать. Однак саме в цьому правозахисники бачать найбільший ризиковий момент.
— Особисто знаю, що є військові, які не хочуть бути поруч із засудженими, але це неправильне уявлення. І коли Валерій Залужний казав, що армія не для злочинців, він недооцінив роль таких людей. Серед засуджених дуже багато патріотично налаштованих, які хочуть стати до лав захисників. Багато звільнених за помилуванням вже розчинилися у Збройних силах, успішно воюють, отримують високі нагороди, були поранені чи вже загинули. Ми не Росія, щоб у нас діяли якісь ЧВК для зеків. Не буде такої кількості добровольців, щоб вони могли поширювати кримінальну субкультуру на військові формування, поглинати армійські традиції, — каже член Громадської ради при Міністерстві юстиції, засновник і голова ГО “Захист в’язнів України” Олег Цвілий.
Знову “по понятіям”?
Правозахисник звертає увагу на те, що засудження має на меті ресоціалізацію порушника закону, його перевиховання, зміну настроїв та світогляду.
— Перебуваючи у звичайних військових підрозділах, умовно звільнені будуть орієнтуватися на хороші приклади. А що буде, коли збити колишніх ув’язнених у купу? Хто ними керуватиме? Знову “по-понятіям”? І звідки у злочинців військовий досвід? – задає питання за питання Олег Цвілий. – За півтора місяці в учбовому центрі вони його не здобудуть. В бойових частинах новачки переймають навички від досвідчених бійців. А де такі візьмуться в так званих спеціалізованих, тобто відокремлених від інших, підрозділах? Навіть якщо хтось із засуджених був учасником АТО, то 2014 рік і 2024-й – це велика різниця. Зараз дрони, зараз інша, більш технологічна війна. То чого вони зможуть один в одного вчитися?
Якраз в “зекоротах” і можуть бути спроби вкорінювати специфічну субкультуру. А далеко не всі засуджені, тим паче мотивані до боротьби за свою землю, за свій дім, захочуть це терпіти.
Треба залучити психологів, поліграфістів
У пояснювальній записці до законопроєкту йдеться, що корупційний ризиків він не містить. Олег Цвілий іншої думки.
— Командири військових частин не будуть їздити по колоніях, відбираючи собі добровольців. Всі рішення проходитимуть через фільтр адміністрації. У нас у звичайному житті вийти умовно достроково просто за хорошу поведінку неможливо. Треба “донатити” адміністрації на ремонт, на продукти, ще на щось. А тепер уявіть, що хтось отримав 15 років або довічний термін. Для нього війна – єдиний шанс опинитися поза стінами тюрми. Він вирішуватиме питання за гроші, — пояснює правозахисник. – Адміністрація буде проштовхувати “своїх” людей, які платитимуть гроші за позитивні характеристики. А ці люди насправді могли гнобити інших арештантів, забирати посилки, красти, провертати афери по телефону. Хто це все контролюватиме?
На переконання нашого співрозмовника, до відбору необхідно залучити незалежних психологів, представників громадськості, правозахисників. Треба організувати перевірки на поліграфі, бо не всі можуть бути щирими, коли говоритимуть про бажання стати до лав захисників.
— Має бути створена система повноцінного рекрутингу. По кожному випадку треба перевіряти, яка це людина, які в неї родинні стосунки, що насправді спонукає стати добровольцем. Люди потрапляють у в’язницю не просто так. В армії недаремно кажуть про побратимів. Побратим – це той, хто чатуватиме, коли ти спиш, хто прикриє тобі спину, а не встромить в неї ніж. На позицію адміністрації не можна спиратися, бо ті, хто для неї хороші, можуть бути поганими для інших.
Закон ще обговорюватиметься, і ,напевне, в нього вноситимуться правки. Хоча в Мін’юсті впевнені, що він буде проголосований доволі оперативно.
