За інформацією: Суспільне Полтава.
Яніна Алєєва на ганку біля комори. Суспільне Полтава
1929-го року маєток родини забрала радянська влада. Прадіда Яніни Алєєвої — Василя Горошка — відправили у заслання у Казахстан, звідки він не повернувся.
«Моя бабуся, це донька родини, яка тут проживала, мала важке життя. Батька репресували, вислали, Голодомор — вона все це зачепила. І ця травма, що вона донька «ворога народу», що родина втратила статус. Цей маєток був як символ цієї драми», — розповіла Яніна Алєєва.
Садиба. Суспільне Полтава
Прадід жінки був із заможної родини, вони мали землі та займалися сільським господарством і бджільництвом. Василь Горошко «класово відрізнявся» і підтримував Українську автокефальну церкву. За це його і репресували, розповіла Яніна Алєєва.
Предки Яніни Алєєвої за столом в одній із кімнат у маєтку. надане Яніною Алєєвою
1991-го року, коли ухвалили закон про поновлення прав репресованих, родич жінки намагався повернути майно родини. Місцева комісія спочатку погодила це, але згодом чоловік отримав відмову.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Духовенство УАПЦ на фоні будинку, 1924 рік. надане Яніною Алєєвою
«Це ж був красень-будинок, і йшлося про всі споруди, це і земля — це все був маєток. І повернути якомусь діду таке майно — звичайно, що ні. Виставили аргументацію, що будинок перебуває у користуванні, тому не можемо його повернути. Ось вам 80 карбованців компенсації і бувайте здорові».
Як вдалося викупити будівлі
Будинок і комору не використовували з десяток років. І весь цей час Яніна Алєєва намагалася з’ясувати, кому належить ця частина маєтку.
Діри у стелі будинку. Суспільне Полтава
«Це взагалі абсолютно класична ситуація от з подібною нерухомістю в Україні. Тому що вона колись належала колгоспам. І тому на велику кількість майна просто не було оформлено документів. Міська рада так само нічого сказати не могла, тому що у них формально немає відомостей про те, хто власник взагалі цієї будівлі».
Ліпнина на стелі в одній із кімнат основного будинку. Суспільне Полтава
Через місцевих жителів жінка змогла знайти товариство, яке неофіційно користувалося майном. Після домовленостей із його керівництвом Яніна Алєєва подала заяву у Лохвицьку міську раду про визнання будівель безхазяйними.
«Після цього звернулися до суду, щоб суд за фактом безхазяйності їх передав на баланс Лохвицької міської ради, тобто щоб вони в комунальну власність перейшли».
Тріщина на добудованому вході. Суспільне Полтава
Із комунальної власності Лохвицької громади садибу продавали через онлайн-майданчик «Prozorro Продажі». Торги проводили за методом голландського аукціону. Це коли власник спочатку виставляє максимальну бажану ціну, а потім поступово знижує її, доки хтось із учасників не буде готовий сплатити платити такі гроші. Початкова вартість цього лоту сягала приблизно 136 тисяч гривень. Її знизили до приблизно 70 тисяч гривень.
Декоративна кладка із цегли на будівлі. Суспільне Полтава
«У мене не було іншого виходу, я оголосила збір коштів. Я звернулася просто до людей і сказала, що, люди, це безпрецедентна історія. Такого ніхто більше, я не знаю людей, які б таке робили. Ми будемо перші, хто це зробить», — сказала Яніна Алєєва.
Які плани на садибу та комору у Лохвиці
За словами власниці садиби, комора збереглася краще, а будинок нині у стані, близькому до аварійного.
Комора. Суспільне Полтава
«Першочергове, що тут має бути зроблене, — це треба міняти дах і перекриття. Далі вікна, двері, і можна сказати, що вона уже хоч більш-менш стабілізована. Щоб це було функціональне приміщення, за моїми оцінками, це десь 1,5 мільйони приблизно. Іще і зважаючи на те, що тут ніяких комунікацій нема».
Піч у будинку поруйнували. Суспільне Полтава
Залучати фінансування Яніна Алєєва планує завдяки грантам. Для цього будівлі хоче передати на баланс громадської організації. У майбутньому в садибі мріє облаштувати простір, корисний для громади.
«Є якісь конкретні потреби: соціальне підприємництво, реабілітація ветеранів, позашкільне дозвілля якесь може бути. Тому я думаю, що тут має бути якийсь культурно-туристичний центр. Мені хотілося б тут показати нашу інтелігентську природу і наш такий високий побут український. Це для мене якийсь свого роду маніфест про те, що ми можемо повертати своє».
