За інформацією: Суспільне Херсон.
Активістка руху громадянського опору «Жовта стрічка» Лілія Александрова. Херсон, 20 грудня 2022 р. Фото: Суспільне Херсон
Лілія Александрова — жінка зі звичайним життям. Так вона сама говорить про себе. В її родині троє дітей: найстаршому — 25, донька одинадцятикласниця та дев'ятикласник син. Ні діти, ні знайомі не знали, чим займалась Лілія поки Херсон був в окупації. Тільки після звільнення міста стало відомо, що вона активістка громадянського руху спротиву "Жовта стрічка". Суспільне поспілкувалось з Лілією Александровою, далі — історія від першої особи.
Початок
— До 24 лютого я жила звичайним життям, нічого особливого я робила. Є в мене родина, троє дітей. Того дня ми одразу зрозуміли, що це війна. Донька займається спортом і навчається в спортивному коледжі — академічна гребля. Якраз треба було йти на тренування. Тренер подзвонив і сказав, що на нас напали. Все. Я ніяк по-іншому, те що відбувалось не сприймала. Одразу зрозуміла, що це війна. Раніше молодший син казав, що на нас нападуть. Я не вірила. Не може бути. Їм там у школі уроки проводили. Я не вірила. Коли це відбулося, я зрозуміла.
Варіантів про виїзд з Херсона я не розглядала. Не могла залишити батьків. Батько у грудні зламав ногу, він лежачий. Тому рішення було — залишатись. І я б його ніколи не змінила.
У Херсоні жовті стрічки, які пов’язували активісти на парканах, решітках, деревах, стали символом свободи від окупантів. Фото: Жовта стрічка/Telegram
Про мітинги
— В мене ніяк не виходило взяти участь у мітингах. Я не знала, де зустрічаються люди, на який час, як контактують. Це потім зрозуміла, що були організатори. Одного разу я побачила відео, де за облдержадміністрацією не пропускали дівчину в жовтому одязі. Тоді мітингувальники повинні були вийти в жовтому одязі. Це був перший прояв “Жовтої стрічки”. Я дуже хвилювалась за всі події, близько до серця все сприймала. Коли рашисти використали зброю проти наших мітингувальників і люди більше не змогли виходити, я знайшла групу в соцмережах, потім встановила додаток в Інстаграм. Я шукала можливості бути з людьми, які виходили на мітинги, мали проукраїнські позиції. Я шукала ці способи й знайшла.
Листівки з закриком ігнорувати паспортизацію активісти розклеювали по всьому Херсону. Фото: Жовта стрічка/Telegram
Про Жовту стрічку
— Це було віртуально — партизанщина. Ми не знали один одного в обличчя, діяли підпільно. Я і організаторі Жовтої стрічки тільки тоді побачила, коли вони приїхали, вже після визволення Херсона, тоді вже з ними познайомилися. Коли я вийшла на організацію Жовта стрічка, я їм показала, що у мене є : прапор, браслет, все що українського, патріотичного у мене є. Завдання були простими, а разом з тим небезпечними. Перше, треба було прикрашати місто жовтими стрічками, пов'язувати будь-де. Я хотіла робити стрічки кольору нашого прапора. Робила зі старого одягу, нарізала, потім зшивала і ходила пов'язувала.
Перша фарба, яку я купила, це червона, щоб писати й малювати свої графіті. Я не художник, але написати можна “ЗСУ поряд” і “рашисти йдіть геть” і все в такому дусі. Фотозвіти робила, але їх треба було видаляти. Чимало написів було. Чимало. Не рахувала. Ще малювала прапор. Думала, де і як можна зробити свої ідеї та втілювала їх.
Також малювала листівки, у прямому сенсі: принтеру у мене не було, тому всі листівки робила від руки, сама обирала місце і розклеювала їх. Були люди, які це бачили.
Українська буква «Ї» також стала символом опору окупаціїї. Нею позначали місця, де в Херсоні колаборанти збирались провести псевдореферендум.Фото: Жовта стрічка/Telegram
По реакцію херсонців
— Якось перед "референдумом" я малювала листівку проти цього псевдодійства, проти паспортизації російської. У мене на одну листівку виходило десь 1,5 години. Робила це під трафаретом. Спочатку простим олівцем, потім кожну літеру олівцями, потім обводила, щоб чіткіше було, бо олівці не дуже яскраві були. Тон робився жирними олівцями. Завдяки цьому, коли йшов дощ воно не текло.
На вулиці нікого не було. Декілька разів подивилася, взялася до справи. Промазувала клеєм і зверху скотчем, щоб воно довше трималося. Звідки він взявся той чоловік, не знаю. Йому десь років під 50. Я клею, а він питає: "Что продают?". Я мовчу. Мене теліпає. роблю мовчки. Коли він прочитав, що там написано, каже мені : "Женщина, а ви не боитесь?". Я мовчки розтираю. Він: "Снимите, я все равно это сорву”. Мої думки: "півтори години витратити на цю роботу, щоб якесь бидло зірвало". Я обережно зірвала і поклала у свою тачку. І поїхала далі. Він довго озирався. Я недалеко від того відійшла і приклеїла на стінку. Я свою роботу зробила. І що ви думаєте. Наступного дня пішла подивилася, то її не було. Вона валялася зірвана.
Іншого разу, після референдуму, коли клеїла листівку, побачив один чоловік. Він підійшов і сказав мені: “Так і буде”. Були ті, хто підтримують, а були й такі, що ні.
Потест окупації триває, але вже в інших містах. Генічеськ, Нова Каховка, Скадовськ — українські міста, нагадують активісти Жовтої стрічки. Фото: Жовта стрічка/Telegram
Мовчазний протест триває
— Якщо сказати кількома словами, то було так — на усі дії рашистів, ми робили протидії. Все, що вони хотіли зробити, у нас була своя протидія. Ми воювали. Це був мовчазний протест. Ми робили це так. Було, що роботи наші пошкоджували. Якось на стовпчиках, де я малювала прапори чорним маркером написали "гімно". Я пробувала це видаляти розчином. Спочатку виходило, але потім вони стали жирніше малювати. Скажу так — фарби закінчувалися швидко, я їх багато купувала. Ціни росли, то фінансового допомагали куратори. Давали на фарби й матеріал.
Наша робота ще не закінчена. Клеїмо листівки далі. Мені посилкою висилають листівки, які з інших окупованих міст. Вже вийшла одна фотографія, бачили? На Жовтій стрічці є моя робота про Нову Каховку. А взагалі скажу так, я не думала, коли розпочинала свою діяльність, що даватиму інтерв'ю. Робила і роблю все за покликом серця. Тому працюватиму до останнього — до Перемоги!
