Сексизм у кар’єрі львів’янок: міф чи реальність

Фото ілюстративне: Charles Forerunner

“Слабка стать”, “Робоча корма” та “Мати трьох дітей, яка досягла…” — це далеко не увесь перелік сексистських висловів, котрі можуть почути жінки, які працюють. Не кажучи уже про психологічний тиск щодо “емоційності” керівниць, “обов’язок виховувати дітей і варити борщі” та “стервозність” на роботі. У ХХІ столітті жінки мають право голосу, право на освіту та кар’єру, але попри це стикаються із суспільним осудом та упередженнями. Журналістка 032.ua дізнавалася у львівських бізнесвумен, чи стикалися вони із сексизмом на роботі та чому взагалі існують упередження.

Згідно з даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2020 року у Львівській області зареєстровано 71 104 юридичних особи, серед яких на керівних посадах — 28% жінок. Тобто на Львівщині є 19 909 керівниць бізнесу і щороку ця кількість зростає. Однак чим швидше жінка йде кар’єрними сходинкам, тим частіше стикається із поширеним явищем — сексизмом.

До 2019 року цей різновид дискримінації не був офіційно прописаний у документах. Саме у березні минулого року Комітет міністрів Ради Європи видав резолюцію “Запобігання та боротьба з сексизмом”, де детально описав значення цього терміну та рекомендації щодо його запобігання. У резолюції сексизмом вважають будь-які дії, жести, візуальний прояв, вимовлені або написані слова, практику або поведінку, в основі яких лежить ідея про те, що людина або група людей гірші через свою стать, та які проявляються в публічній та приватній сферах, у мережі або поза нею.

Натомість в Україні законодавчо закріпленого поняття “сексизм” поки немає. У випадку, якщо людина вживає сексистські висловлювання, але не реагує на зауваження, то захистити себе все ж таки можна, але дуже складно. Можна доводити, що дії людини — це дискримінаційна поведінка, оскільки сексизм це також різновид дискримінації. А дискримінація забороняється статтею 6 (Заборона дискримінації за ознакою статі) Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». 8 вересня цьому Закону виповнилося 15 років, бо його прийняли ще 2005 року.

Журналістка 032.ua поспілкувалася із львівськими бізнесвумен, які розповіли про свої історії сексизму на роботі та у повсякденному житті. Так, 48-річна Світлана Петричко уже понад 20 років у львівському бізнесі. Разом зі своїм чоловіком вона була власницею не однієї фірми та компанії. Сьогодні ж вона має декілька закладів громадського харчування у Львові та розповідає, що за свою немаленьку кар’єру з сексизмом зовсім не стикалася.

“Із 2000 року я пройшла багато курсів по гендерній рівності і на такі речі зараз просто уваги не звертаю. У мене колись був будівельний бізнес і я постійно працювала з чоловіками, але ніхто не дозволяв мені щось подібне говорити. На мою думку, усе через те, що у бізнесі я завжди показую свою чітку гендерну позицію. На перемовинах я одразу даю чоловікам зрозуміти, що я не об’єкт для флірту, я — партнерка”, — пояснила Світлана Петричко.

Про рівність у львівському бізнесі розповіла і 23-річна власниця SMM-агентства Тетяна Тома. За три роки у бізнес-вирі, серед чоловіків та жінок вона ніколи не стикалася з сексизмом. 

“Ми у бізнесі всі партнери. Коли я починала бізнес, то усі мене підтримали. Ніхто не говорив, що у мене не вийде, бо я жінка. Сьогодні у бізнес-колах є багато прогресивних та лояльних. Жінка тут такий самий гравець, як і чоловік. У львівському бізнесі немає гендерної нерівності — ми рівні у всьому”, — додала Тетяна.

Однак говорити про те, що ця юна бізнесвумен зовсім не стикалася з сексизмом, неможливо. Потік гендерних стереотипів вона приймала у своєму рідному місті Хуст, що на Закарпатті. Тетяна Тома не одноразово чула докори та дивні погляди містян.

“У Львові серед бізнесменів сексизм не вважається нормальним явищем. Однак серед робітників — це поширене явище. Мої батьки вважають, що мати бізнес — це не «жіноча справа». Друзі з мого міста, що не мають власної справи, зовсім не розуміть моєї позиції та намагаються вибрати для мене “нормальну” роботу. Це мене справді дратує”, — наголосила дівчина.

На жаль, не всім так пощастило, як попереднім двом героїням. Львівська психологиня Анна Твердова розповідає, що за 10 років своєї діяльності у Львові вона неодноразово стикалася з сексизмом на роботі та вдома. Щоправда, її це не вибивало з колії, адже вона навчилася працювати над собою. Натомість “пацієнти” дозволяли собі “вколоти” її гострим слівцем, коли результат роботи їх не влаштовував.

«У мене був випадок, коли чоловік на прийомі сказав: «Прошу Вас вислухати мене не як спеціаліст, а як жінка”. У таких випадках я відповідаю, що у першу чергу я кваліфікований спеціаліст і моя стать не має ніякого стосунку до моєї професійності”, — розповідає психологиня.

Із її слів, сексизм часто використовують як психологічний прийом, щоб обезцінити людину. «На свою адресу я неодноразово чула вислови чоловіків на кшталт: «Та що ви, баби, знаєте», «Мене краще зрозуміє чоловік» та «Я чув, що чоловікам легше спілкуватися з чоловіками». Зараз я  на це не звертаю уваги, адже розумію, що іноді люди говорять так на підсвідомому рівні, бо вважають це нормальним”, — додала Анна.

Львівська психологиня неодноразово стикалася з яскравим проявом сексизму в особистому житті. За весь час вона пригадує різні випадки, коли її подруги розлучалися з чоловіками, бо ті не могли сприйняти успішність жінки у кар’єрі.

Чому у ХХІ столітті досі є сексизм?

Гендерна експертка Ярина Волошин розповідає, що сексизм буває не лише у колективі, де є чоловіки. Іноді навіть серед жінок це явище присутнє, але реакція людини, яка потрапила під шквал дискримінації, може бути різною.

“Одна жінка сексистські вислови може пропустити крізь вуха, а іншу жінку це може серйозно вибити з колії. Ми повинні орієнтуватися саме на другий тип жінок, оскільки ніхто не має дезорієнтовувати своїми словами чи діями людину, яка має амбіції та бажання працювати”, — розповідає експертка.

Сексизм — це не лише проблема в Україні, це світова проблема, хоча у кожної країни свій рівень її поширення, особливо на побутовому рівні. Донедавна люди не мали уявлення про сексизм, тому вважали свої слова та дії нормальними щодо інших людей.

“У школі ніхто нам не пояснював, що таке сексизм. Ми не знали цього поняття, тому зараз деякі люди дозволяють собі використовувати певні сексистські дії та вислови. Іноді вони просто не знають, що оперують дискримінаційними висловами задля свого возвеличення”, — додала Ярина Волошин.

За словами гендерної експертки, сексизм у суспільстві став наслідком виховання у сім’ї та освіти. Діти зазвичай повторюють поведінку своїх батьків та сприймають сексистські вислови як норму спілкування.

Сексизм можна викорінити тоді, коли люди почнуть контролювати свої слова, дії та реакції щодо інших осіб. Я спостерігаю хорошу тенденцію серед дітей, оскільки зараз вони споживають зовсім іншу масову культуру. Зараз діти дивляться інші фільми, читають інші книги, дивляться іншу рекламу. Сьогодні вони споживають соціальний продукт, який помалу інтерпретує культуру толерантності у маси”, — наголосила вона.

Як зупинити сексизм?

“На мою думку, варто сигналізувати людині, що її слова неприйнятні у твоєму оточені та таке ставлення тебе засмучує. У більшості випадків звичайна цивілізована розмова може зупинити потік сексизму”, — розповіла гендерна експертка.

Однак є випадки, коли зупинити дискримінацію зовсім неможливо, оскільки людина не розуміє зауваження. Якщо така ситуація склалася, то у цьому випадку можна подати до суду про дискримінацію. Раніше ми розповідали, що сексизм є різновидом цього явища.

Якщо у судових позовах дискримінованій особі знадобиться допомога, то її можна знайти на сайті “Повага”. На сторінці сайту є кнопка “Повідомити про сексизм”, де ви можете написати про випадок сексизму, на який хочете поскаржитись. Сайт «Повага» разом з Асоціацією жінок-юристок України “ЮрФем” надішлють вам у відповідь листа. Вам допоможуть скласти заяву до суду або ж порекомендують, що робити у певній ситуації.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Читайте також: Різка замість пряника: як насильство над дітьми впливає на їхнє життя

Фото на головній: gettyimages.com

Источник