За інформацією: Суспільне Херсон.
Анна Невтира. Фото: Facebook Анни Невтири
Анна Невтира була викладачкою художнього відділу школи мистецтв в місті Каховка Херсонської області. Зараз викладає в студії "Фарби життя" в Кропивницькому. Суспільному розповіла про 55 днів її життя в окупації, як виїжджала з рідного міста та як допомагає землякам, які залишилися в Каховці.
"Вимушено переміщені. Жити далі" — програма Українського радіо Кропивницького. Це історії людей, які покинули власні домівки, облаштований побут, мрії про щасливе дитинство власних дітей, залишили все на поталу російських окупантів. Як вони починали жити на новому місці та що мотивувало продовжувати бізнес або шукати роботу.
Життя в окупації
В окупації я прожила п'ятдесят п'ять днів. У минулому житті я була російськомовна, як і майже весь південь країни. Ми лягли спати 23 февраля, а прокинулись 24 лютого, тобто вже з іншим усвідомленням цього всього. Прокинулися від ракетних вибухів.
Про те, що російські солдати зайшли в місто, я дізналася з соцмереж. Нас ніхто про це не попередив.
Зв'язок зник через тиждень. Через місяць в нас протягнули кримський кабель, і люди, хто хотів, приєднувались до цього кримського інтернету. Коштував інтернет на місяць 3000 їхніх рублів, на наші гроші це 1500 тисячі гривень.
Життя в окупації взагалі міняє русло. У тебе головна ціль — це вижити.
Спочатку російських військових ми не бачили взагалі. Ми тільки чули вибухи й розуміли, що десь там лінія фронту.
Наш військкомат виїхав ще до вторгнення. Так само як і відділ поліції. При тому, що геріатричний пансіонат і дитячий будинок вони забули вивезти.
Я працювала в каховській художній школі. Наша директорка звільнилася, а потім ми дізналися, що вона виїхала в Євросоюз, а наша завучка пішла на співпрацю з росіянами. Вона зараз співає по казармах для російських військових, з'являються такі відеоролики.
Чому вирішила виїжджати
Я була готова їхати вже 24 лютого після вибухів. Але з першими людьми, які виїжджали, ми не проскочили, а потім десь до 20 березня були немасові виїзди. У нас створили групу "Виїзд Каховка — Нова Каховка", і ті, хто виїздив, скидали маршрут, яким їхали.
Ми родинно ухвалили рішення, що треба їхати, бо там життя не було. І ще я розуміла, що якщо за мною не прийдуть сьогодні домовлятися про співпрацю, бо я викладачка, то прийдуть завтра чи післязавтра.
Ми виїжджали по маршруту групи "Виїзд Каховка — Нова Каховка". Перший блокпост був біля Північнокримського каналу. Вони там дивилися, підходили до машини. Чоловікам говорять: "Виходь, роздягайся до торса". Якщо є татуювання, то ставили питання, що воно значить. Всі, хто їхали, погоджувались з усім, що вони казали.
З нами в машині була сусідка. Її треба було завезти в Одесу, на вокзал, а ми їхали відразу у Кропивницький, бо тут живе моя тітка.
Затоплення Каховської ГЕС
Після затоплення Каховської ГЕС отримую інформацію з рідного міста. Кажуть, в нас дуже сильно смердить, бо місто розташоване вверх по течії. З'явилися острови — плавні, навіть вже видно історичний острів Тайвань, єврейське кладовище. Там вже скоріш за все епідемія, але хто це людям скаже, що там холера чи ще щось?
Намагається допомогти своїм землякам, які залишилися в Каховці
Я відкрила збір для того, щоб мати змогу вивести звідти хоча б кілька людей. На одну людину на дорогу потрібно 16 тисяч гривень. Є перевізники "Южний експрес", які цим займаються. Щоб виїхати, треба проїхати мінімум чотири країни, але шлях є, і обов'язково треба возити тих людей. Бо неможливо жити в тих умовах, у яких вони живуть.
Мене можна знайти у Facebook — Анна Невтира, реквізити є в галереї Петра Оссовського, де зараз проходить виставка-продаж моїх робіт.
Як у Кропивницькому шукала роботу
Тут стикнулася з тим, що мені треба шукати роботу. І до мене прийшла така ідея, що я буду займатися тим, чим можу — викладатиму образотворче мистецтво. Спочатку я займалася з дітьми-переселенцями у своїй орендованій квартирі, і вартість навчання, можна сказати, — це вартість матеріалів.
Чи змінила Вас війна?
Цінності взагалі змінились. Якщо раніше хотілося купити плаття, сумку і мріяла про басейн, то зараз хочеться, щоб був хліб, не було сирени, не сипалося на голову і щоб не бачити російські обличчя.
Чи плануєте повертатися в Каховку?
Так, я планую. Дуже хочу сходити на кладовище до батька, до бабусі й дідуся.
Наш будинок вцілів. Ворог там не побував, але з 38 квартир в під'їзді в нас живуть в 11.
Перемога — це коли ми звільнимо абсолютно всі території, коли ми будемо на адміністративних границях 1991 року.
