За інформацією: Суспільне Херсон.
Співзасновник організації «Південна стратегія розвитку», херсонець Станіслав Трошин Фото: Станіслав Трошин/Facebook
Зруйнована інфраструктура є однією з проблем деокупованих територій. Допомагають її подолати громадам члени громадської організації "Південна стратегія розвитку". Співзасновник організації, херсонець Станіслав Трошин в інтерв'ю Суспільному розповів про волонтерство в окупації, допомогу ВПО та відновлення звільнених територій.
Організація заснована майже два роки тому, як змінилась ваша діяльність з початком повномасштабного вторгнення?
Коли у 2020 році ми задумували нашу організацію, вона мала стати організацією випереджального розвитку громад півдня. Нам було дуже дивно і дуже неприємно, що уряд на той час дуже мало уваги й часу приділяв південним громадам від Маріуполя до Ізмаїлу. Хоча було багато проблем: окупований Крим, відсутність бажання інвесторів іти на кордон з цим окупованим Кримом, дуже багато логістичних питань, найжахливіші в країні дороги. І ми займалися економічним розвитком, проводили різноманітні форуми.
Як і всіх, нас застало 24 лютого абсолютно зненацька. Ми були враженні і не розуміли, що робити.
Коли вже ввечері першого дня на херсонській об’їзній та Антонівському мосту з’явилися ворожі танки, ми були розгублені. Добре, що серед нашого активу і серед херсонців з’явилася така волонтерка, як Ірина Саліхова. Вона зрозуміла у перший день, що серед всіх проблем, з якими стикнулися херсонці, серед закритих продуктових магазинів, закритих супермаркетів, закритих місць побутового обслуговування, найбільша — це закриті аптеки. Саме так і почалася наша волонтерська діяльність.
Ми підтримали Ірину, вступили до волонтерського руху “Котики Патріотики” і потроху почали налагоджувати спілкування з тими міжнародними та іноземними організаціями, які завжди були поруч з нами. Так ми з організації економічно випереджального розвитку за два дні стали гуманітарною організацією.
Як довго Ви були в окупації та як допомагали жителям області після неї?
Перший страшний виклик це була тероборона, яка стояла на Антонівському мосту і в селищі Молодіжне. Коли цих хлопців величезними партіями везли в опікове відділення обласної лікарні, медсанчастину ХБК і інші лікарні Херсона, ми збирали кошти й від херсонців, і від системних донорів поза Херсоном. Стояли у величезних чергах в аптеках, купували величезні пакети з медикаментами, перев'язними матеріалами та усім необхідним, доставляли це в опікові відділення та відділення інтенсивної терапії.
Був справжній челендж, коли було потрібно наших військових через Миколаїв доставити до Одеси.
Вся об'їзна Херсона була практично окупована, залишалася вузька територія, де можна було цих хлопців з тероборони вивезти для подальшого лікування або просто заховати у Херсоні, щоб їх не було на стільки видно. Як тільки ця ситуація минула, ми повністю перемкнулися на забезпечення ліками херсонців.
Ірина налагодила цю роботу. Дуже добре у неї це вийшло. Загалом вона зібрала понад 12 мільйонів гривень на ліки для Херсона серед несистемних донорів. І потім, коли ця ситуація з ліками трохи розв'язалась, ми зібралися активом організації й вирішили, що тепер для нужденних, для вразливих категорій населення потрібно займатися і продуктовими наборами, і наборами побутової хімії.
Так ми подзвонили в організації міжнародні благодійні. Деякі з них відгукнулися. У пік, перші тижні окупації, нам вдалося видавати продуктові набори до 200 в день. Це були великі родинні набори. Тоді ще було багато баз продуктових, які мали ці запаси. Також нам віддали свої запаси та побутової хімії склади АТБ, які розташовувалися у місті Олешки. Так тривало два місяці.
Які найбільші труднощі такої роботи в окупації? Які виклики були у вас?
Якщо в березні ворог взагалі не знав, що робити, він був дезорієнтований, у квітні вони були абсолютно підготовані. Вже відправляли до Херсона спеціальних скажімо так ідеологів процесу захоплення, почалася кампанія з роздачі російської гуманітарки. В якийсь час до них прийшла думка, що у них погані показники з роздачі російської гуманітарки, тому що українські волонтери багато всього роблять. І вони полювання на волонтерів оголосили.
І з початку квітня ніхто з нас не жив у власних квартирах чи будинках. Всі дуже часто змінювали місто проживання, часто змінювали місце, де збиралися ці продуктові набори.
Що стосується сільської місцевості, то такі продуктові набори ми роздавали аж до вересня місяця. Тобто в принципі в сільській території Бериславського, Білозерського районів, де було менше окупантів, де вони були більше розрізнені, там це вдалося набагато довше.
Особисто вас розшукували російські військові? Як вдалося виїхати?
Російські військові розшукували всіх людей, які були якимось чином пов’язані з політикою або волонтерською діяльністю. Це були й спроби обшуків у моїх квартирах, де мене не було, як і будь-якого херсонського волонтера чи політика тоді. Нам поступив сигнал від Служби Безпеки про те, що росіяни мають проголосити першу дату референдуму і потрібно потроху згортати цю волонтерську діяльність публічну. Переводити її в нові статуси, в нових людей, які ще не засвічені у публічній діяльності. А нам треба евакуюватися якимись нестандартними шляхами.
Ми виїжджали волонтерською колоною, але розрізнено. Наш шлях з Херсона до Одеси зайняв рівно 5 діб.
З сьомої спроби на блокпості нас пропустили. Тобто чотири ночі ночували у людей по селам. З нами було багато людей з інвалідністю, багато літніх людей, тому що ми з Іриною не могли уже забезпечити їм ліки. Волонтерські автобуси уже жорстко зупиняли військові РФ і не пускали на окуповану територію.
Які основні напрямки вашої діяльності зараз?
Ми переїхали в Одесу й одразу розуміли на своєму досвіді, чого не вистачає для переселенців та тих, хто виїжджав з тимчасово окупованих територій. Перше, що ми зробили, це домовилися з Французьким ACTED про виготовлення гарячих обідів для переселенців, які приїжджають у центр Одеси на Рішельєвську, які приїжджають на залізничний вокзал і для людей, які приїжджають у передмістя Одеси.
Потім ми зрозуміли, що потроху територія деокуповується. Першою була Нововоронцовська громада, потім Високопільська, потім Великоолександрівська. І ми з донорами почали возити туди великі продуктові набори. Це були набори й по 16-20 кілограмів, залежно від вимог донора.
Ми забезпечували людей продуктами харчування, засобами гігієни, побутової хімії. Почали отримувати системні запити від лікарень, від самих громад.
Почали займатися генераторами для Нововоронцовської лікарні, для рятувальників, які працювали просто в жахливих умовах. Частина організацій повернулася до забезпечення медикаментами цих громад, були й від Одеси вагомі вантажі у села, які безпосередньо на фронтових ліній, в яких знищені практично всі будинки. Це Посад-Покровське, Правдине, Олександрівка, Борозенське на північному сході Херсонщини.
Які зараз потреби жителів деокупованих територій?
Як тільки територія деокуповується, росіяни роблять все, щоб зробити життя на цій території нестерпним: знищують башти водопостачання, газопроводи, десятки кілометрів ліцій електропередач. Все, що не було змоги вкрасти, все було зруйновано. Такий приклад — Посад-Покровське, де на території одного села зруйновано більше тисячі стовпів. Тому ми звернулися до частини донорів, які не хотіли працювати з продуктами, з хімією, і перейшли у відновлення постачання громадам. Так ми відновили газопостачання села Шевченкове спільно з Миколаївгазом, яке останнє на кордоні між Миколаївською та Херсонською областю.
Зараз запускаємо багато проєктів по Посад-Покровському та іншим зруйнованим населеним пунктам, куди протягом зими возили величезні партії вугілля. Загалом вдалося понад 200 тонн вугілля завезти для херсонців. Ми не працювали тільки з вразливими категоріями, ми давали в кожну родину по 200 кілограмів вугілля для двох-трьох тижнів опалювального сезону, робили це періодично, робили це теж по всім громадам прифронтової лінії: це Білозерська, Станіславська, Чорнобаївська, Тягинська, Бериславська, Нововоронцовська.
В яких ще регіонах та містах ваша організація допомагає відбудовувати інфраструктуру?
Перші наші проєкти з іншими регіонами були пов’язані з шелтерами та компактними місцями проживання. Це можуть бути дрова на опалення, який ми будемо вже другий сезон везти у санаторій “Горинь”, де живе 200 переселенців, сто з яких вихідці з Херсонщини та Миколаївщини. Це можуть бути якісь разові речі — обігрівачі, генератори. Ми дуже багато передали саме в місця компактного проживання. Це і Дубинська стоматологічна поліклініка, і Мирогощанський агроколедж, і Рівенщина, Вінниччина, Волинь, Житомирщина.
Якщо порахувати, то у восьми регіонах проєкти відновлення і ще в чотирьох — проєкти підтримки місць компактного проживання ВПО.
Також ми допомагаємо відновлювати газо-, водо- та електропостачання. Це південь Миколаївської області, поки правобережна Херсонська область, південь Дніпропетровської області — Марганець, Нікополь, Зеленодольськ, куди під час окупації Нововоронцовки прилітало дуже багато снарядів.
Більшість членів Вашої організації, як і ви — херсонці, жителі півдня. Яке ваше найбільше бажання зараз?
Звичайно найбільше бажання і мрія членів нашої організації — це деокупована Херсонщина. Це зовсім нормально, коли людина хоче жити у своєму домі щасливо мирно. Але ми розуміємо, що без деокупації Криму та інших дій неможливо забезпечити мир і спокій на Херсонщині.
