Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix — про волонтерство і американське кіно

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Фото: Особистий архів Аліни Смоляр

Епізод «Джібаро» із серіалу «Любов, смерть та роботи» компанії Netflix, де одну з головних ролей зіграла одеситка Аліна Смоляр, номіновано на «Еммі-2022». А ще у послужному списку Аліни – освіта в кіноакадемії у Голівуді, контракти з Disney та Warner Brothers.

Ми поговорили з акторкою про роботу в Америці, допомогу Україні, як американці зараз сприймають війну та що допомагає їй не втрачати надій.

Треба розуміти, що після 20 «ні» буде й «так»

— Аліно, вітаю з номінацією на «Еммі». Які відчуття, коли чуєш таку новину?

— Це ж не я номінована на «Еммі», це проєкт (сміється). Але, чесно, у мене не було шоку. Звісно, я була вражена. Подумала, що це круто.

— Чи дають такі номінації якісь бонуси в майбутньому? Може, приміром, це на розмір гонорару впливає?

— У Голівуді, коли у тебе є якісь номінації, чи проєкт, в якому ти знімалася, номінований, це дуже круто. «Оскар» — це дуже вагома річ. Поки що не можу сказати про бонуси, поки цього ще не знаю. Побачимо.

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Аліна Смоляр у епізоді «Джібаро». Фото: Natflix

— У вас там просто неймовірний грим. Скільки часу знадобилося, щоб таку красу зробити?

— Це не грим, це все комп’ютерна графіка — keyframe animation, як вони називають. Я була одягнута у звичайні штанці та футболку. Ніякого гриму у мене не було.

Справді, аніматори зробили щось незвичайне і неймовірне. Коли сама побачила результат, була вражена, як і всі інші. Особливо, згадуючи, в якому одязі ти знімалася і що в результаті вийшло.

— Ваша історія підкорення американського кіно – це історія Попелюшки чи оббивати пороги все ж довелося?

— Я не вважаю, що у мене був шлях Попелюшки. Це дуже важка робота. Так, дуже рідко свою роль відіграє удача. Конкретно з цим проєктом — це була удача. Цю роль я отримала завдяки подрузі, яка товаришує з актором Свірвом, котрий зіграв Джібаро. Вона мені сказала, що для серіалу шукають актрису, і я можу їм підійти.

Але у більшості випадків потрібно багато працювати, вчитися, щоб бути на рівні та грати за правилами американської індустрії. Все має бути так, як вони собі вибудували багато років тому, і ти повинен підлаштовуватися.

У мене була добра англійська, я до цього багато вчила мову, розмовляла. Але коли приїхала в Америку, місяць не могла нічого сказати. Я розуміла, що мені кажуть, але сама не могла вимовити й слова (сміється). Було дуже складно, бо я мислила рідною мовою. А щоб гарно грати в Америці, потрібно мислити англійською, мозок мав адаптуватися.

До того ж, світ кіно – це складний світ. Тобі треба знайомитися з багатьма людьми, ходити на різні заходи, щоб тебе знали, щоб ти знала людей. Треба вибудовувати відносини. А ще — чітко знати, що ти хочеш, з ким хочеш працювати.

Що стосується конкуренції, вона є, але я ніколи на ній не фокусувалася. Якщо на цьому фокусуватися, нічого не вийде. Звичайно, я чула багато разів «ні», і буду чути ще багато разів. Це акторська професія. Просто треба розуміти, що після 20 «ні» буде й «так». Для мене це нормально. Ні? Добре. Треба йти далі.

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Кожен ранок, день, ніч моніторю, що коїться в Україні

— Ви одеситка. Ваші батьки, рідні там живуть?

— Ми з батьками за 10 днів до війни поїхали з Одеси. У них були заплановані поїздки, а я мала їхати до Америки. Але в мене там брат, друзі, родичі. Я завжди на телефоні, завжди слідкую за інформацією. Кожен ранок, день, ніч моніторю, що коїться там.

— Давно були вдома?

— Зиму я провела в Одесі – була майже три місяці. Поїхала якраз за 10 днів до війни. Дуже скучила за домом, за друзями.

Чесно кажучи, планувала у цьому році набагато більше бути в Україні, хотіла бути тут усе літо, у мене були великі плани. Але 24 лютого почалася війна…

— Як ви дізналися про війну?

— З новин. Уперше за останні два роки я дозволила собі відпустку, полетіла до Домінікани, намагалася зловити дзен, як кажуть. Але побачила перші вибухи онлайн і почала телефонувати всім, кому могла. Зателефонувала батькам, бо вони спали, сказала, що почалася війна. Це був жах.

Чотири місяці була сама не своя, як говорили мені мої друзі. Перші 10 днів взагалі була ніби в якомусь тумані. Але з першого дня сиділа в телефоні, збирала допомогу, кому що потрібно, — ні сну, ні води, ні їжі. В якийсь момент подивилася на себе в дзеркало і не впізнала: я була блідого кольору, ще більше схудла… Тоді зрозуміла — треба взяти себе в руки, інакше просто не зможу допомагати. У мене був такий стан, що я приймала антидепресанти, щоб хоч якось заспокоїтися. Навіть уявити не можу, як люди все це переживали і переживають в Україні.

— Бачила, ви збирали на шоломи, жилети, наколінники. Кому і чим допомагаєте?

— Спочатку усім все було потрібно. У мене є друзі, які служать в ЗСУ, теробороні, у друзів – друзі, тому ми всі разом збирали для всіх. Зараз я фокусуюся на допомозі теробороні, де є мої друзі з Одеси. Вони зараз під Харковом. Може, вони вже й не там, я дуже часто не запитую, де вони, з питань безпеки. Зараз збираємо кошти їм на автівку.

До цього, так, це були й шоломи, й жилети, й прилади нічного бачення, навіть просто передавали гроші на бензин, бо це теж потрібно. Збирали допомогу для дітей, тваринок, літніх людей. Тобто є запити – все, збираємо. Намагаємося допомагати як тільки можемо.

— Звідки йдуть пожертви? Більше американці дають чи з різних країн надходять кошти?

— З усього світу. Американці дуже допомагають, з Європи, з Філіппін, наші люди, росіяни, які живуть в Америці, адекватні з них, які розуміють, що коїться. Дівчата, з якими я товаришую, родом із Росії, але вже багато років проживають в Лос-Анджелесі. І з початку війни вони зібрали дуже багато грошей для дітей і матерів. Вони досі допомагають, плачуть, як і ми.

Звісно, є й дуже недобрі люди, в Америці їх не багато, вони намагаються себе не показувати, бути у тіні. Чула кілька історій, коли хтось, наприклад, зривав наш прапор. Але більшість все ж таки допомагає. Спочатку ми взагалі мали всього навіть більше, ніж було потрібно.

— Не втомилися вони від нашої війни? Бо спочатку так, склади з гуманітарною допомогою були забиті, а нині все вже далеко не так, і допомагають менше.

— Мені здається, що втомилися всі. Я бачу це й по коштам, які люди надсилають. В Америці, до речі, також усе не стабільно. Ціни виросли і на бензин, і на продукти. Адже багато чого йде до Америки з України та Європи.

Я розумію, що людям зараз важко. Але ми намагаємося пояснити: багато того, що коїться у вашій країні зараз, це наслідки через те, що коїться у нас.

У мене є знайомі американці, які пишуть, що готові прихистити українців. Тут є дуже добрі люди, і такі історії – в саме серце.

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Аліна з перших днів війни збирає допомогу Україні. Фото: Instagram.com/alinasmolyar/

Ми зараз країна-герой, і маємо розповісти наші історії

— Ви зізнавалися, що для вас все ще триває 24 лютого. Що робите, щоб тримати якусь рівновагу?

— Я дивлюся комедійні серіали, фільми, які можуть віднести тебе у якийсь паралельний світ. Бо все інше важко дається. Скільки б у тебе не було роботи, як би ти себе не загружала справами, увесь біль сидить всередині, він нікуди не зникає. Чесно, не знаю, що з цим робити.

Я не нервую, як раніше, але якісь тривожні відчуття завжди зі мною. Здається, вони зникнуть лише тоді, коли Україна переможе і буде вільною знову.

— Ви сказали, що вдома мали свої плани. А чи запрошували вас в українське кіно?

— Я ще не знімалася в українському кіно, на жаль. Але в мене були проби. Я дуже хотіла отримати роль, працювала над цим. Мала вже їхати до Києва на зустріч, але…

У мене в планах було більше працювати в Україні – і з українськими брендами, і в кіно, мені це дуже цікаво. Сподівалася свій короткий метр зняти в Україні. Довелося ці плани поки що відкласти.

— Можливо, хтось є з режисерів чи колег-акторів, з якими хотілося б попрацювати?

— Дуже-дуже хочеться попрацювати з Любомиром Левицьким. Дуже багато молодих режисерів зараз в Україні, з якими реально хочеться зробити круті проєкти. Нове бачення – це завжди класно. Я відкрита для пропозицій.

Коли цікавий проєкт, навіть гонорар вже не такий важливий. Я акторка, я цим живу, це те, що мені потрібно. Звичайно, я теж хочу їсти, багато за що треба платити, таке життя, але акторство – це не лише за гонорари, це ще й справа для душі.

— А що вам було б цікаво?

— Мені все цікаво. Я люблю Marvel. Дуже хочеться зіграти якусь супергероїню чи відьмочку з суперсилою (посміхається). Дуже люблю історичні фільми, біографічні, фентезі, драматичні історії.

Звичайно, обожнюю Disney. Завжди хотіла зіграти Жасмін, та й досі хочу це зробити. А ще є Есмеральда!

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Українка Аліна Смоляр, яка зіграла у серіалі Netflix - про волонтерство і американське кіно

Акторка мріє більше зніматися в Україні. Навіть свій короткий метр хоче знімати вдома. Фото: Instagram.com/alinasmolyar/

— До речі, про Marvel. У розмові з режисерами ми говорили про те, що час створити свій кіновсесвіт героїв, бо тепер у нас є свої. Буде що знімати.

— Сто відсотків. У нас є реальні герої. Хоча ніяке кіно не зможе передати те, що вони зробили і продовжують робити. Ми зараз країна-герой, і ми маємо розповісти наші історії.

— Ви сценарії не пишете?

— Я написала один сценарій до свого короткого метру, котрий хотіла зняти в Україні. Він чекає свого часу. Мені здається, я не сценарист. Поки що. На даному етапі мені хочеться більше себе показати як акторку чи як продюсера.

— Зараз десь знімаєтеся?

— Через декілька днів у мене розпочнуться зйомки. Я не можу сказати конкретно, що за проєкти, не маю права це говорити. Один – це повний метр, другий – короткий метр, комедія.

— Що ви зробите, коли почуєте – Україна перемогла?

— Куплю квитки до Одеси. Дуже сумую за рідним містом, за друзями, за вулицями, за одеситами, одеською мовою, яку майже ніхто не розуміє (сміється). То ж одразу примчу до Одеси.

Джерело