Фото: Ковальчук Віктор / УНІАН
Національне військове меморіальне кладовище має запрацювати в кінці 2023-го — такі були плани після ухвалення Верховною Радою закону в травні 2022 року. Спорудження місць для поховань розпочнеться восени 2023 року – так скоригував план законопроєкт від цьогорічного березня. На будівництво і утримання кладовища в державному бюджеті-2023 виділено 65 мільйонів гривень.Все уже, здається, вирішили, але…
Спочатку планували побудувати кладовище на Лисій горі, потім у Биківні — всі ці ідеї закінчувались протестами. А зараз знову розворот на 180 градусів, знову все треба починати з “нуля” — і знову назріває скандал. 19 серпня цього року Кабмін затвердив нове місце і нові терміни з будівництва Національного військового меморіального кладовища: тепер у селищі Гатне на Київщині і аж до 30 липня 2025 року.
Військове кладовище за подобою славнозвістного американського Арлінгтону – це єдиний проєкт, втілення якого за часів війни не піддається жодним сумнівам чи запереченням. Однак саме на його долю випала довга та багатостраждальна історія, яка ніяк не добіжить кінця.
Від Януковича до Лисої гори
Ідея створення військового меморіалу виникла ще за часів Януковича. У 2011 році Верховна Рада ухвалила постанову, за якою на новоствореному в Києві цвинтарі мали хоронити й перезахоронювати ветеранів Другої світової, учасників афганської війни, військових, які загинули при виконанні бойових завдань, видатних людей, які боролися за Україну і померли або загинули за її межами.
Нового змісту ідея створення такого кладовища набула у 2014 році, коли в Україні почали з’являтися свіжі могили учасників АТО. В березні 2016 року запрацював спеціальний оргкомітет по розробці концепції меморіалу, але тільки в липні 2021-го Верховна Рада ухвалила закон про військовий поховальний ритуал, який включав необхідність зведення меморіалу.
Власне закон про Національне військове меморіальне кладовище Рада ухвалила, коли вже точилась повномасштабна війна і на звичайних цвинтарях почало бракувати місць для нових могил.
Але за тим нічого не сталося, крім суперечок. На прохання Дениса Шмигаля київська влада виділила під меморіальний комплекс трохи дивне для цього місце – Лису гору в Голосіївському районі.
Екологи відстояли Лису гору. Фото: Стас Клевцов/commons.wikimedia.org
Закон є, але його… немає
Екологи та історики забили на сполох. “Під ножем” мали опинитися столітні дуби, рідкісні рослини, природне річище Либеді, залишки Лисогірського земляного форту 1871-1875 років – пам’ятки національного значення. Сам рельєф Лисої гори перекреслював традиції поховань – меморіали зазвичай розташовуються на відкритих рівнинах.
Подейкували, що скандал був створений штучно. Лиса гора давно муляла очі забудовникам.
— Ця місцевість має заповідний статус, — нагадує директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. — Під підкриттям патріотизму його хотіли зняти, а там невідомо, як би використали.
Під тиском громадськості від будівництва на Лисій горі відмовилися.
У травні нинішнього року Верховна Рада ухвалила другий закон про Національне військове меморіальне кладовище. Комплекс на 50 тисяч поховань з колумбарієм, ритуальними приміщеннями, музеєм постановили будувати у Деснянському районі Києва біля “Биківнянських могил”, де поховані жертви сталінських репресій. За це проголосували всі 322 депутати, які були в сесійному залі.
Однак тихо знову все не пройшло. Заперечення почали лунати з боку мешканців селища Биківня. Активісти порахували, що цвинтар буде споруджений ледь не впритул до житлових кварталів, дитсадочків та шкіл.
— Биківня знаходиться на території мого виборчого округу, — каже народний депутат Богдан Яременко. – Я однозначно виступав за будівництво меморіалу, бо вважаю це конче важливою справою. Але справді були питання, які зачіпали інтереси людей і які треба було вирішувати. Напругу вдалося зняти.
Міністерство у справах ветеранів обіцяло, що початок поховань на першій черзі нового кладовища буде наприкінці осені. Був розроблений і оприлюднений проєкт меморіалу, зібрані експертні оцінки…
Тільки жодних робіт у Биківні не розпочато. Президент не наклав вето на підписаний депутатами закон, але і не спішив його підписувати.
11 серпня родини загиблих героїв оприлюднили вимогу до Володимира Зеленського — ввести закон в дію. Натомість 19 серпня Кабінет міністрів приймає постанову, якою переносить будівництво меморіалу у селище Гатне під Києвом, а термін продовжує до 2025 року.
За день до цього Український інститут національної пам’яті видає просторову заяву про те, що в Биківнянському лісі треба провести фундаментальні дослідження на предмет не знайдених ще поховань, і що після дотримання всіх необхідних буферних зон площа під такий важливий і величний меморіал виявилася замалою — не нарахували і 45 гектарів.
Кладовище для військових планували побудувати поряд з меморіалом «Биківнянські могили». Фото: Аимаина хикари /commons.wikimedia.org
“Отаке над нами знущання”
— Я не можу зрозуміти, чому всупереч закону, який об’єднав депутатів усіх партій і фракцій, робляться якісь рухи вбік. Перед тим, як законопроєкт потрапив до сесійної зали, він пройшов всі експертизи. Будівництво в Биківні схвалили Український інститут національної пам’яті, заповідник “Биківнянські могили”, історики, археологи. Дуже дивно, що коли минає три місяці і президент не підписує закон, всі експерти, які були “за”, синхронно починають виступати “проти”, — обурюється народний депутат Володимир В’ятрович. – А ще й всупереч закону з’являється постанова Кабміну! Це схоже на якісь політичні ігри з наміром відтягнути будівництво.
Ми живемо в такий час, коли важко заглядати у завтрашній день, а не те що на два роки наперед.
— Кого ми у 2025-му будемо ховати? У мене тимчасове зберігання праху сина в крематорії до листопада, — каже голова громадської організації «Серце нАЗОВні» Віра Литвиненко, мати загиблого воїна “Азову”. — У багатьох цей термін вже завершився. Люди мусять забирати урни і не знають, як їм бути. Дуже багато родин з Маріуполя, які живуть у родичів або за кордоном. Вони не можуть повернутися додому. Де їм ховати своїх синів та чоловіків? Є такі, що тримають прах при собі, а є такі, що вже не витримали – закопали десь на сільському кладовищі. Отаке над нами знущання…
Героїв ховають під парканами
Віра згадує, що в березні, коли йшлося про Биківню, їх запевняли, що кращого місця не знайти. Жодних проблем, земля в державній власності.
— А тепер вже кажуть інше. Мабуть, комусь це потрібно, щоб заговорити тему і нічого не будувати. Або в когось з’явився інтерес до тої землі в Києві. Я була на всіх нарадах, куди мене допускали. Спершу представник від Українського інституту нацпам’яті наполягав, щоб зробили відступи від “Биківнянських могил.” А як це задовольнили – то виявляється мало місця.
Мати загиблого воїна також згадує, що в планах було зробити філії меморіалу в різних регіонах.
— Голосно про це не казали, а на нарадах – так. Бо ж не кожна мати, не кожна жінка, яка має свій дім, наприклад, у Хмельницьку, захоче везти прах рідної людини аж до Києва. Так якщо будуть філії, то місця у Биківні може й вистачить? Чи вже не буде тих філій?
Поки проблема, як каже Віра, заговорюється, місць для поховань наших бійців бракує дедалі сильніше.
— В Києві під Алеї пам’яті виділяють шматки землі під парканами. Труни несуть бочком, розвернутися не можуть. Сором! Ніхто за тими алеями не доглядає. Прапори “Азову” крадуть, могили руйнують. А тим часом під меморіал цілу установу зробили (ДУ «НВМК» в складі Мінветеранів. – Ред.). Хлопці сидять, чекають роботи…
В Київраді навіть узгодили план, де в Биківні буде кладовище. Фото: t.me/semenovatut
“Нас не питають, тільки зобов’язують”
Ділянка в Гатному уже розглядалася як можливе місце будівництва, але була відкинута з міркувань, які місцеві жителі вважають справедливими. Насамперед тому, що поруч з селищем уже є Південне кладовище. І хоч психологічно до такого сусідства звикли, фізично воно дається взнаки.
— Серед людей помітно виросла кількість онкозахворювань, — каже секретар Гатненської територіальної громади Дмитро Шульга. – Централізованого водопостачання у нас немає, а грунтові води дуже забруднені. Коли йшлося про розширення Південного кладовища, нам обіцяли прокласти централізоване, але потім від цього відмовилися, і нам нічого не зробили.
Та не тільки тому до рішення Кабміну в громаді поставилися негативно.
— Дуже негативно, — підкреслює Дмитро Шульга. – До нас навіть формально ніхто не звернувся, не йшлося про жодні громадські слухання. Відповідно до постанови Кабінету міністрів комплекс майже на 280 гектарів не передбачає участі громади чи сільської ради в його створенні. Дозвіл видає районна адміністрація і погоджує з областною. Ми згадуємося тільки в контексті зобов’язань привести містобудівну документацію у відповідність до прийнятих рішень після завершення військового стану.
Про те, що на спорудженні комплексу зможуть знайти роботу місцеві жителі, також мови нема.
Частина Смарагдової мережі
Гектари, на яких збираються будувати кладовище, знаходятся у власності Національного університету біоресурсів і природокористування. Це лісовий масив, який перебуває у користуванні Боярської лісової дослідної станції. Якщо раніше університет був проти передачі ділянки під кладовище, то під тиском обставин змінив думку.
22 серпня на сайті вузу був опублікований звіт про засідання вченої ради, на якому дійшли згоди, що ДП “Ліси України” передадуть НУБІП іншу ділянку зелених насаджень.
Але знову подають голоси екологи: ліс біля Гатного є частиною Смарагдової мережі України, яка, в свою чергу, є складовою европейської Emerald Network. В європейському розумінні це території особливого природоохоронного інтересу. Вирубка понад двох сотень гектарів може спиричинити новий скандал.
— На жаль, Смарагдова мережа в Україні законодавчо не закріплена, — каже директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. – Де-юре відповідальності за вирубку не буде. Але можуть бути затримки з реалізацією проєкту, бо НУБІП спершу мусить отримати рівноцінну ділянку, а визначити це не так просто.
Дуже проситься питання: чи можна зробити так, щоб нічого не рубати і не ламати? Невже в Києві чи під Києвом немає вільних ділянок землі?
— Таких ділянок ми знайшли з десяток, але то “священні землі” — всі вони віддаються під забудову, — констатує Володимир Борейко.
Згідно з постановою Кабміну, облаштувати Національне військове меморіальне кладовище мусять до 30 серпня 2025 року. Утримання поховань та ритуальних комплексів покладається на державу, отже не приноситиме комусь коштів. А новобудови приноситимуть. Це так – до питання пріоритетів.
