Чкаловське було буферною зоною для російської армії.
Під час успішного контрнаступу ЗСУ, який зараз називать «Балаклійський прорив», Чкаловське було деокуповане одним із перших на Харківщині. Людям у селищі стало легко дихати, але попереду — багато роботи з відновлення.
Життя потроху повертається до звільненого селища Чкаловське в Чугуївському районі. Восьмого вересня тут замайорів український прапор. Поки що туди вдалося налагодити лише поставку хліба. Місцеві продовжують жити без нормального мобільного звʼязку, а також світла, газу та цілодобового водопостачання. Про зиму людям думати страшно, а про можливість нового наступу росіян — і поготів.
Кореспондент UA-NEWS.in.ua завітав до звільненого селища, яке раніше було досить привітним та доглянутим. Чкаловське стало пусткою, на вʼїзді до населеного пункту трава виросла до поясу, на дорогах немає автівок, а на узбіччях — людей. До війни у селищі жили 3500 мешканців, скільки зараз, ніхто точно сказати не може: можливо, не більше третини. Особливо це відчувається біля багатоповерхових будинків: людей дуже мало, усе зачинене, дітей взагалі не видно, із 30-квартирного будинку життя вирує максимум у 8-10. Однією з тих, хто не залишив рідний дім і досі, була 76-річна Надія, яка не виїхала, тому що пересувається погано — за допомогою двох паличок. Вона дуже схудла — ця змарнілість стала ознакою усіх людей, які жили на окупованих територіях.
У самому Чкаловському окупантів майже не було. Це була буферна зона загарбників: їхні позиції розташовувались у сусідніх населених пунктах Дослідне та Гракове. Подейкують, що навесні окупанти хотіли заселитися до чкаловської школи, але начебто голова селища не дозволив. Тоді вони влаштувалися в населеному пункті по сусідству. Спочатку, кажуть люди, це були мобілізовані з «ЛДНР», а вже у травні зайшли «представники другої армії світу». Звідти, з Гракового, росіяни обстрілювали Чугуїв та у разі команди планували відновити наступ на Харків через Коробочкине.
На звʼязок з рідними мешканцям Чкаловського вдавалося виходити зрідка, складно зателефонувати і тепер. Поки не працює амбулаторія та аптеки. Спочатку у селищі були комунікації, проте у середині квітня зникло світло, потім не стало газопостачання, а водопровідну воду подають на кілька годин до обіду. З часом місцеві дещо облаштували побут — польова кухня є біля кожної багатоповерхівки, там лежать дрова та розводять багаття, на якому їжу доводиться готувати і зараз.
Польова кухня біля багатоповерхівки при вʼїзді до селища. Фото: UA-NEWS.in.ua
Про життя в окупації жінка говорить мало, однак ділиться розповіддю про труднощі, які пережила.
«Придбати продукти та ліки з кожним днем ставало все складніше, за них просили втричі більше, ніж зазвичай. Хліб продавали за ціною від 30 гривень, ліки, які коштували 16 гривень, можна було придбати лише за 50 гривень. А грошей ставало усе менше. Пошта не привозила пенсії», — згадує мешканка.
Чкаловське не так сильно потерпало від ворожих обстрілів, як інші населені пункти, однак люди жили під звуки канонад. Росіяни забралися звідти 7 вересня, наступного дня прийшли Збройні сили України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Під час контрнаступу на Харківщині ЗСУ знищили російської техніки на 670 мільйонів доларів
Одна з понівечених садиб на околиці Чкаловського. Фото: UA-NEWS.in.ua
Незважаючи на довгу окупацію, Надія, за старою памʼяттю, називає росіян «німцями» та згадує, що за цей час майже не виходила з дому, хоча раніше могла хоч посидіти на лаві біля підʼїзду. Окупанти, які перебували у Чкаловському і приходили до місцевих, запевняли, що все буде «добре». Але бабуся зауважує, що вони — “руські, не наші”.
З приходом Збройних сил України життя у селищі потроху починає повертатися до звичного ладу. Місцеві отримують гуманітарну допомогу, почали привозити хліб. На жаль, досі немає електроенергії, газопостачання та регулярної подачі води. Крім того, поки що не привезли пенсії. Заготовані влітку дрова місцеві поки що бережуть — невідомо, чи будуть взимку з теплом.
У підʼїздах багатоповерхівок тепер зберігають дрова. Фото: UA-NEWS.in.ua
Іще одна мешканка Чкаловського — 71-річна Віра покинула домівку наприкінці червня, коли не стало газопостачання. Зараз вона живе у Полтаві та до звільненого селища поки що не збирається, чекає на відновлення світла, газу, води, а також — постачання тепла.
«Дай бог, щоб не гепали знов. Як приїдеш, а там немає ні хліба, нічого… Та й мерзнути в хаті не хочеться. Потрібно, щоб відновили комунікації, працювали магазини, банкомати. Також необхідно зорати город, то, мабуть, вже навесні, коли все розмінують», — поділилася Віра.
Не можуть дати відповіді на побутові питання й представники місцевої влади. Голова селища, Віктор Соловйов, залишався на окупованій території, а 7 травня склав повноваження. Наприкінці травня було відомо, що його сина Владислава викрали окупанти, аби змусити до співпраці. Що було далі, невідомо. Наразі телефон Соловйова вимкнений, місцеві його давно не бачили і подейкують, буцімто він виїхав до Росії. За власним рішенням чи примусово, ніхто напевно сказати не може.
Подолати побутові проблеми мешканцям Чкаловського допомагає віра у Перемогу та мрії про зустріч із рідними.
Порожнє Чкаловське. Фото: UA-NEWS.in.ua
