«То була богемна резиденція, арт-салон на ґруні біля потоку, осередок всякого вільнодумства і веселої химерії. Старші доряни дотепер згадують маскаради, які тут влаштовувала Ірина Вільде зі своїми гостями, переважно молодими літераторами, переповідають, як лякала побожних місцевих геловінськими походами з гарбузами й запаленими свічками»,- ділиться Сливинський.
За словами літературознавця, є складна проблема власності цього «все ще майна», яку свого часу так і не вдалося здолати, щоб щось тут почати.
«Але магія місця все ще сильна. І думаю, якби зібрати невеличкий crowd (не обов’язково одразу -funding), справу можна було б зрушити»,- додає поет.
Довідка: Ірина Вільде — українська письменниця, лауреатка Шевченківської премії. Була депутаткою Верховної Ради УРСР другого скликання та очільницею Львівської організації Спілки письменників України. ЮНЕСКО зарахувало її ім’я до списку знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття.
Ірина Вільде не лише подарувала українській літературі роман «Сестри Річинські», що виявився знаковим для 1960-х років, а й стала «хрещеною мамою» багатьох сучасних українських письменників. Серед відомих творів: повість «Метелики на шпильках» (1936), повість «Б’є восьма» (1936), збірка новел «Химерне серце» (1936), повісті «Повнолітні діти» (1939), «Історія одного життя» (1946), «Наші батьки розійшлися» (1946), «Ті з Ковальської» (1947) та інші.
